Народився 1 жовтня 1910 року в селі Літиня на Дрогобиччині. Після закінчення чотирикласної школи у 1933 р. екстерном склав іспит зрілості. Приблизно тоді ж почав отримувати моральну і матеріальну підтримку митрополита Андрея Шептицького. Завдяки цій підтримці Іван Котів стає студентом теології Богословської академії у Львові. Hаприкінці 1938 р. висвячений на священика і незабаром став радником митрополичого ординаріату. Протягом 1940-1944 pp o Львові. служив капеланом шпиталю "Народна лічниця" ім. А. Шептицького у важкі роки Другої світової війни о. Іван належав до найближчого оточення митрополита, був його секретарем. Однією з найбільш важливих місій, яку о. І. Котів виконував за дорученням і з благословення А. Шептицького, був порятунок євреів від нацистського терору. Про це збереглися спогади рабина Давида Кахане та особистого водія митрополита Iвана Гірного.

Після повернення у липні-серпні 1944 р. більшовицьких властей митрополит Андрей через о. І. Котіва підтримував контакти з радянською владою. За дорученням митрополита Й. Сліпого, він був членом делегації УГКЦ до Москви 21-28 грудня 1944 р. Після арештів радянськими спецорганами єпископату УГКЦ (квітень 1945 р.) о. І. Котів виступив проти діяльності ініційованої НКДБ "центральної ініціативної групи за возз'єднання з РПЦ" (ЦІГ) на чолі з Г. Костельником. Отець Котів був одним із очільників групи духовенства, яка боролася проти курсу радянського режиму на ліквідацію УГКЦ. 1 липня 1945 р. разом із 60 священиками та ченцями підписав заяву греко-католицького духовенства проти репресій та дій ЦІГ до заступника голови РНК СРСР В. Молотова. 16-17 липня 1945 р. разом з о. И. Кладочним поїхав до Києва на прийом до уповноваженого ради у справах РПЦ при уряді УРСР П. Ходченка з проханням "залишити греко-католицьку церкву в такому вигляді, в якому вона існувала".

Незабаром на противників "воз'єднання" було заведено справу "Ватиканці, обєктом якої став і о. I. Котів. Радянські спецслужби звинувачували його в таких провинах: 1) розповсюдження чуток про можливе звільнення з-під арешту митрополита Й. Сліпого; 2) переконування інших священиків УГКЦ у тому, що справа "возз'єднання" не матиме успіху; 3) агітація священиків проти дви ЦП3, спрямована на зрив проведення у деканатах нарад із питання "возз'еднання"; 4) виступи серед парафіян за організацію опору "возз'єднанню церков", заяви, що особисто ніколи не приєднається до ЦІГ і не прийме православ'я; 5) ведення богослужінь в соборі св. Юра за греко-католицьким обрядом "зі згадуванням папи римського митрополита Сліпого" Після сумнозвісного Львівського собору (8-10 березня 1946р.) перебування о. 1вана Котіва на свободі для радянських властея ставало просто алогічним. 18 березня 1946 р. його заарештовано органами МДБ у Львові.

Слідство тривало дев'ять місяців і 16 грудня 1946 р. військовий трибунал МВС Київської області засудив Iвана Котіва за статтями 54-1a i 54-11 Карного кодексу УРСР на 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Репресований священик відбував покарання в особливому таборі МBC СРСР 2, Нoрильському ВТТ. Звільнений, за одними даними, 29 березня 1955р., за іншими 16 травня 1956 р. Наприкінці 1950-х намагався повернутися в Україну, однак радянські власті не допустили цього. Тож змушений був виїхати до Литви, де помер 1972 р. у Каунасі.

 

 

 

 

Джерело: Микола Галів. Упорядник Богдан Пристай "300 великих Дрогобичан"