Народився Платонід Філяс 27 вересня 1864 р. у Доброчині, біля Сокаля. Навчався у сільській народній школі, згодом- Львівській академічній гімназії, яку закінчив з відзнакою (оплачував своєю працею).

До Добромильського монастиря вступив 7 листопада 1883 року. Після новіціату продовжив філософсько-богословські студії у Кракові, під час яких робив дописи до церковного журналу "Руській Сіон" та священичого місячника "Душпастир". Ієрейські свячення отримав 15 серпня 1889 р. Згодом розгорнув широку місійно-реколекційну працю й став творцем окремої системи місій.

У 1892 р. засновує василіянське видавництво, первістком його був молитовник "Гостинець", який він уклав з о.Є.Ломницьким і який було видано великим накладом (у 1898 р.-20 тис., у 1930 р.-200 тис.примірників).

1897 р. у Львові як один із найосвіченіших і літературно обдарованих монахів разом з ігуменом монастиря св.Онуфрія о.Андреєм Шептицьким став співзасновником і редактором релігійного часопису "Місіонар", що виходив у 1897-1898рр. та 1920-1926 рр. і в ці останні роки мав наклад 50 тисяч примірників.

У 1902-1904 рр. очолював першу василіянську місію в Канаді. Його палке й зрозуміле слово зігріло не одну душу. За два роки отець Філяс здобув таку симпатію, що пізніше Мондер хотіли назвати його прізвищем- Філяс.

У 1904-1917 рр. протоігумен (найвищий настоятель відновленого Чину) з осідком у Львові. На нього випав тягар розбудови Чину, але вже власними силами, оскільки отці Єзуїти передали повний провід василіянам. Насамперед отець Філяс приділив багато часу вихованню молодого монашого покоління, посилаючи студентів у Рим, Інсбрук, щоб з них вийшли майбутні професори, письменники й духовні організатори.

У 1911 році заснував Місійний інститут (гімназію) в Бучачі.

У 1914-1916 рр.- апостольський адміністратор для українців-католиків поза Галичиною, в Австрії. Рятував священників із концентраційних таборів у Талергофі й Гмінді, для семінаристів заснував за допомогою єпископа Стояна в Моравії, у м.Кромерижі, семінарію. Діяч української національно-демократичної партії, член керівного органу партії- ширшого народного комітету. Коли постала ЗУНР, цей активний духівник та ієрарх увійшов до складу Української Національної Ради із законодавчими та контрольними повноваженнями передпарламенту, яка 9 листопада 1918 року проголосила ЗУНР. Однак, вона проіснувала недовго, після чого Західну Україну окупувала Польща. Отець Платонід узявся за відновлення знищених війною монастирів, навчальних закладів, видавництв, звільнення монахів із ув`язнення. На це він віддав дуже багато сили та здоров`я. Один з авторів Закону "Про вибори до Сейму ЗО УНР".

З 1918-1920 рр.- генеральний вікарій Чину.

З 1918-1926 рр.- ігумен Жовківського монастиря.

З 1926 р.- у Дрогобицькому монастирі, де проводить значну духовну роботу: виголошує блискучі проповіді, пише статті  до "Ниви", "Нової Зорі", "Правди", "Місіонаря", організовує науки для молоді тощо.

Помер отець Платонід 16 червня 1930 р. у місті Дрогобичі, похований на цвинтарі, вул.Трускавецька. У його похороні взяли участь митрополит Андрей шептицький, єпископ Йосафат Коциловський. Незабаром дрогобицькі отці-василіяни під опікою отця ігумена Северіана Бараника побудували о.Платонідові високий кам`яний надгробок. На стилізованому хресті зображено василіянські символи: вгорі у терновому вінку- серце, посередині- виноградне гроно, внизу- пшеничне гроно.

 

Джерело: "300 Великих дрогобичан". УпорядникБогдан Пристай.