У школі отців Василіан отець Юліан Німилович був наставником для онука свого рідного брата Дмитра- Теодора Німиловича, який народився у 1889 році. Окрім Теодора, в родині виховувалося ще четверо дітей. Опісля Дрогобицької гімназії Теодор закінчив Перемишльську духовну семінарію та Львівську семінарію, яка діяла при соборі Святого Юра.

1915 року одружився зі священичою донькою Ольгою Капко. Був рукоположений митрополитом Андреєм Шептицьким і розпочав свою  священичу діяльність. Служив на парафіях у селах Меденичі, Модричі, Тинів, що належали до Дрогобицького повіту, а відтак у селі Торчиновичі Самбірського повіту. Від 1928 року  до трагічної загибелі в 1947 році о.Теодор Німилович був парохом с.Унятичі, біля Дрогобича. Священник проводив активне душпастирське, просвітницьке й громадське життя: був головою правління сільської читальні, керівником гуртка "Рідна школа", членом управи Дрогобицького товариства "Рідна школа", катехитом у школі ім.Т.Шевченка в Дрогобичі (1925-1931 рр.). Духівник всіляко сприяв побудові в Дрогобичі української гімназії "Рідна школа", відновив осередок  товариства "Просвіта", створив драмгурток, влаштовував щорічні шевченківські вечори, концерти.

В останню неділю жовтня 1947 року, пізнього вечора енкаведисти оточили домівку священника в Унятичах та вбили всіх, хто був удома. Жертвами стали отець і його дружина, їх прислуга.Вічним місцем спочинку отця Теодора Німиловича став цвинтар біля церкви Преображення Господнього на вулиці Грушевського в м.Дрогобичі.

У родині священника виховувалося п`ятеро дітей - Олена, Марія, Ярослава, Орест і Дарія. Вони цього трагічного дня не були вдома й уникли жорстокої розправи. Кожного року отці, які служать у храмі Преображення Господнього згадують цю жахливу трагедію  у заупокійних  літургіях.  А в с.Унятичі встановлено пам`ятну таблицю.

 

 

Джерело: "150 славних українців Дрогобиччини." Леся Німилович.