Іва́н Петрович Пасемко (народився 5 липня 1935 р. в с. Доброгостів, тепер Дрогобицький район, Львівська область) — український педагог, літературознавець, публіцист, фахівець з питань україно-чеських культурних взаємин, член Міжнародної науково-координаційної ради з проблем українознавства.

Іван Пасемко народився у с. Доброгостів, Дрогобицького повіту, у незаможній бойківській родині. Здобувши середню освіту у Стебницькій школі, Іван Петрович успішно склав вступні іспити і у вересні 1952 року став студентом філологічного факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка, де у червні 1957 року успішно закінчив відділення слов’янської філології за спеціальністю «Чеська мова та література» (йому було присвоєно кваліфікацію філолог-славіст та звання вчителя української мови в середній школі) та був направлений за розподіленням до рідного села професора Миколи Зимомрі Голятина на Верховині, Іванові Пасемку довелося викладати у Міжгірській школі робітничої молоді на Закарпатті завдяки протекції завідувача районного відділу народної освіти Ернеста Шутяка, до речі, учня Августина Волошина.

Згодом Іван Петрович працював у нестеровській районній газеті «Нове життя». У травні 1959 року переїхав до рідної Львівщини, де спочатку вчителював, пізніше працював завучем Хлопчицької восьмирічки Рудківського району (нині село належить до Самбірського району), а від 1961 року — директором Вишнянської восьмирічки того ж району (нині село належить до Городоцького району).

У листопаді 1963 року у житті Івана Пасемка відбулася знакова подія, він переїжджає на постійне місце проживання до Києва. На новому місці він спочатку вчителював у київській СЗОШ № 160, викладаючи учням українську літературу, пізніше працював на посаді директора київської СЗОШ № 148.

У 1966 році Українське товариство дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами, Українське відділення Товариства радянсько-польської дружби та редакція київської міської газети "Вечірній Київ"оголосили конкурс «Біля карти братньої Польщі», переможцем котрого став Іван Пасемко і в нагороду отримав безкоштовну путівку до цієї країни. Тут він уперше збагнув, як можна любити лише свою Батьківщину, а не якийсь абстракт, що його нав’язували все життя росіяни іншим поневоленим народам СРСР.

1967 року Іван Петрович став референтом Українського товариства дружби та культурного зв’язку із зарубіжними країнами, працював заступником завідувача відділу соціалістичних країн, а потім, за наполегливою пропозицією І. Солдатенка, — інструктором міського комітету партії з питань зв’язків із містами - побратимами Києва. У 1973 році Івана Петровича призначили директором київської СЗОШ № 158, потім вчителював у биківнянській СЗОШ № 23.

За публікації у пряшівській міській газеті «Нове життя» (Словаччина) матеріалів до 380-річчя львівської братської школи, репортажу «У святині українського генія» (з Музею Т. Шевченка) та бувальщини «Зрадник» і відповідно до покарання «найріднішим розумом і сумлінням тогочасної епохи» Іван Петрович змушений був 16 років опановувати професію інженера-філолога на київських заводах «Українські самоцвіти», «Харчомаш» та на заводі столових приборів ім. Дзержинського.

І лише «перебудова» повернула його в 1990 році до нормальних умов праці у Київському обласному відділенні Українського фонду миру.

У грудні 1995 році, на запрошення відомої американської протестантської церкви United Methodist Church, група білоцерківців на чолі з Анатолієм Кордонцем та Іваном Пасемком відвідали першу столицю США Йорк та Гаррісберг, а також були присутніми на виступі сенатора Едварда Кеннеді. Досягнувши пенсійного віку Іван Петрович полишив на деякий час педагогічну діяльність та почав наукову. Так, з 1996 по 2002 роки він обіймав посаду наукового співробітника Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тоді перший українознавець в Україні П. Кононенко позитивно поставився до його творчості в ділянці біблійної української науки. З 2002 по 2007 роки І. Пасемко викладав у Київському славіністичному університеті, де спочатку на посаді старшого викладача, а пізніше й доцента готував майбутніх богемістів (чехознавців) та полоністів (полякознавців).

Восени 2007 року він знову повертається до НДІ українознавства МОН України. Спочатку, з 1 жовтня 2007 року працював за сумісництвом у відділі української етнології, а вже з 3 березня 2008 року обіймав посаду завідувача відділу координації вітчизняних та зарубіжних центрів українознавства, а з 1 лютого 2010 року — Іван Петрович науковий співробітник цього ж відділу. Свою фахову педагогічну і наукову діяльність він успішно поєднує з журналістикою і перекладацькою роботою. Так, І. Пасемко — вже довгий час працює позаштатним кореспондентом трускавецької газети "Франкова Криниця", є керівником корпункту в Києві журналу "Рідна Школа" (Нью-Йорк), центрального органу Управи Шкільної Ради при Українському конгресовому комітеті Америки, а також активно перекладає з чеської, польської, словацької та німецької мов, якими добре володіє. Нині працює завідувачем відділу координації Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.

Разом з тим, ця вельми напружена освітянська, наукова, публіцистична, перекладацька і громадська (працював в Українському фонді миру тощо) діяльність, не завадила Івану Петровичу закохатися в чарівну панянку Нелі, створити сім’ю і в мирі та злагоді виростити трьох діточок, двох донечок — Наталію та Юлію, і сина — Віталія, поєднавши, таким чином, і у словах і у вчинках любов до України, її народу, історії і культури, з практичним піклуванням про її достойне майбуття, яке втілюється, насамперед, у наших дітях, які є продовжувачами наших справ.

Лауреат премії Фонду Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. 

Джерело: Інтернетджерело / Уродженці Доброгостева