Дрогобич і Дрогобиччина мали багато таких людей, які, хоч і не вродилися на їх території, але, знайшовшися в наслідок обставин там, багато років працювали на народий нині. Одним із таких був Павло Лопата. Народився він у Кампці Волоській, біля Рави Руської, в сім'і заможних і свідомих селян. Його дід по мамі був делегатом на "Руській Раді" (1848 р.). Народно і середню школу закінчив у Раві Руській, а потім учительську семінаpію у Львові, 1911 р. Після цього вчителював у Дрогобичі. У 1914 р. вступив до австрійської арміїй був на східнім фронті. Видужавши з тифу, закінчив підстаршинський вишкія у ранзі "цугсфірера", а в 1917 р. з уваги на слабе здоровя був звільнений війська і вернунся до школи в Дрогобичі.

В молодій українській державі був помічним інспектором шкіл у Дрогобичі й брав активну участь у закріпленні україської влади. Після упадку української держави був звільнений з посади, не працював 7 місяців, Потім зробив конкурсовий iспит до вищих учительських студій і студіював у Львові математику й фізику. Від 1923-39 рp. був він учителем у Бориславі. Будучи на державній службі в поляків, не переставав бути вірним сином свого народу й працював для нього там, де зміг. У 1923 р. став основником бориславського хору "Боян" і був довголітнім його головою. У 1932р. заложив у Бориславі Музичне Товариство ім. М. Лисенка й був його головою аж до війни (1939). Багато уваги присвячував українському сиротинцеві Сестер Служебниць (із ок. 80 дітьми), як секретар товариства опіки над тим сиротинцем. Був головою відділу Взаемної помочі українських учителів (к. 15 членів). Був членом управи Товариства для поборювання жебрацтва й опіки над жебраками.

В часі німецької окупації був директором фахової школи в Бориславі. Працював і в суспільній ділянці, як член УДК і Боевої Управи і брав участь у творенні Української Дивізії. Виїхавши до Німеччини, був у таборі Eгенталь головою табору. До Австралії приїхав у серпні, 1949 р. і зараз же взявся до праці на народній ниві, працюючи рівночасно фізично, як робітник у кухні. В 1951 р. заложив чоловічий хор "Боян", якого перша проба відбулася 2. 7. 1951 р., спочатку під диригентурою п. Т. Фiголя, а потім п. В. Майковського. Найбільше праці й зусиль упродовж свого життя професор Лопата віддав свому народові на полі українського шкільництва в Краю і в Австралії. Не зважаючи на віддаль разом з проф. д-ром Е. Пеленським став одним з ініціяторів українського шкільництва на терені Нової Південної Валії і працював таким чином (до 1966 р.), як учитель-викладач, інспектор, голова Стейтової Шкільної Ради НПВ і т. д. За той час завів у школах правопорядок, домігся уступлення з УРШкіл невіруючих учителів, завів програму навчання, спільну молитву перед наукою, іспити.

Не чужими були для проф. Лопати й наші церковні справи. Він ще молодим учителем у Дрогобичі сам провадив навчания співу релігійних піcень перед екзортами, В сіднейській парафії включився в працю Братства св, Андрія. В часі ство- рения Об'еднання Українських Католицыких Організацій в Австралії (1966 р.) став заступником голови ОУКОА, а по смерті бл. п. Ярослава Микитовича, головою тот організації. На Делегатському 3'їзді ОУКОА в 1968 р. обраний головою того Об'єднання. Як створився Центральний Комітет Дрогобиччини, то проф. Лопата, довідавшись про це, зорганізував у Сіднею, в Австралії Mісцевий Комітет Дрогобичан. Влаштовано кілька імпрез та зібрано поважну суму на видання Дрогобицького 3бiрника. Крім цього він написав до цього збірника коротку істоpію про Бориславський "Боян". Одружився з учителькою Евгеніею з Білинських. Має дві замужні доныки Ліда Бомба в Сіднеї та Оксана Омецінська в Дітройті, 3СА, та четверо внуків. Його праця в ділянці освіти свого народу, а зокрема його посвята для хорового мистецтва, в творенні хорів (усіх з назвою "Боян"!), де лиш було можливо, та участь у тих хорах, можуть бути прикладом для багатьох у праці для свого народу.

Джерело: Іван Луковецький "Дрогобиччина-земля Івана Франка"