У 1944 році навчався у Дрогобичі на однорічних педагогічних курсах, що готували вчителів. На тих курсах серед інших 6 учнів Григорій був вперше заарештований енкаведистами по підозрі за причетність до УПА та розклеювання в школі націоналістичних листівок із закликами до населення не брати в руки зброї проти Української Повстанської Армії, не співпрацювати з НКВД, вести розвідку дислокації й пересування військ, допомагати бійцям УПА продовольством, одягом та іншим. Усе літо, близько 2,5 місяця, Прокопович та ще п’ятьох осіб протримали під арештом у відділі НКВД, били, але, не добившись зізнань у причетності до розповсюдження листівок, відпустили.

 

Закінчивши восени 1944 р. педкурси, Прокопович працював учителем у с. Мокряни, відтак учителем і директором школи в с. Смільна, вчителем у с. Бистриця. Спілкувався з повстанцями і розповсюджував їхні листівки. 1946 Прокоповича зняли з посади директора школи, бо хтось доніс, що діти в школі моляться. 1948 був прийнятий на третій курс Бориславського педучилища, яке закінчив через рік і повернувся в Бистрицю, далі заочно навчався на історичному факультеті Львівського учительського інституту. У листопаді 1948 взяв участь у створенні підпільної молодіжної "Організації імені С. Бандери" з метою сприяти УПА в її боротьбі за незалежність України. Крім того, організація реалізовувала так звані бофони (від бойовий фонд) — аркуші паперу розміром 104 × 10 см із зображенням тризуба в терновому вінку та написом За Українську Соборну Державу, ціна — 5 або 10 крб. Ці бофони видавали населенню в обмін за допомогу повстанцям продовольством та одягом з обіцянкою, що коли буде створена незалежна Україна, власник бофонів отримає удесятеро більше.

 

 9 грудня 1949 заарештований, 23 лютого 1950 за звинуваченням у  “зраді батьківщини” (ст. 54-І “а” та 54-ІІ КК УРСР). Слідство велося в тюрмі “Бриґідки” в Дрогобичі. 23.02. 1950 р. Прокопович був засуджений Військовим трибуналом військ МВС Дрогобицької обл. на 25 р. позбавлення волі, 5 р. заслання і 5 р. поразки в правах. Покарання відбував у таборах у Казахстані та РФ. Карався в таборах поблизу Караганди, на будівництві шахти. Як учасник страйку в 1951 переведений у штрафний табір Сарань. 1953 етапований у Норильськ, де під час повстання солдат зламав йому ногу. Знявши через пів року гіпс, відправили в штрафний табір, а на початку 1954 без вироку на 1 рік – у Владимирську тюрму. На пересилці в Красноярську разом з групою в’язнів тримав голодівку 8 діб. Ще рік був у тюрмах Семипалатинська і Грозного. Товаришував із М. Сорокою, П. Дужим, В. Горбовим, Ю. Литвином, зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим.

 

У 1956 р. Григорію Прокоповичу скоротили термін до 10-ти р., 1958 звільнили з урахуванням "заліків" (система прирівняння одного дня роботи до декількох днів позбавлення волі залежно від характеру й умов робот. Повернутися йому до рідного села не дозволили, тож жив у Луганській обл.,м.Первомайськ. Працював на шахті. З 1960 по 1967 р навчався на заочному відділенні факультету іноземних мов Київського держуніверситету, та диплом отримати не вдалося. Взяв активну участь у діяльності підпільної організації "Український національний фронт". "Програмові вимоги УНФ" та "Наші завдання" витікали з положень Програми ОУН(б), прийнятої на III її Зборі. Становище України в документах оцінювалося як колоніальне. Відкидаючи комуністичну доктрину і практику, УНФ пропонував для України незалежний самостійний розвиток, близький до реалій західноєвропейської соціал-демократії. 

 

21 березня 1967 р. Григорій Прокопович був затриманий у Львові з літературою від УНФ і бофонами, 7 червня того ж року засуджений Львівським судом до 6-ти р. позбавлення волі у таборах суворого режиму та 5-ти р. заслання. Покарання відбував у мордовському таборі (РФ), де спілкувався з давніми друзями, а також Л. Лук’яненком, Б. Ребриком, Л. Горохівським та ін. Організовував відзначення релігійних і національних свят, на основі спогадів учасників боїв написав "Історію УПА" — 12 загальних зошитів, конфіскованих адміністрацією. За це відбувся 5-ма добами карцеру. 1978 звільнений.  Аж до проголошення незалежності України за ним був негласний нагляд. З 1978 року проживав у родинному селі Уріж на Дрогобиччині. у 1980 році одружився, але доля склалася так, що сам з 8-місчного віку виростив сина. Працював у Бориславі на озокеритній шахті. Від 1981 — на пенсії.

 

Із відновленням незалежності України Григорій Прокопович брав участь у роботі Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Працював диригентом церковного хору і дякував у сільській церкві. Помер 30 липня 2008 року. Похований у селі Уріж Дрогобицького району Його ім’я назавжди вписане в історію творення Української Державності. Григорій - це Людина, яка пройшла воістину тернистий шлях, але до кінця розвалу срср, не зважаючи на табори та заслання, продовжував свою боротьбу за волю і незалежність України. Він дочекався вільної України і став активним учасником національного відродження.

 

Джерело: Василь Овсієнко "Дисидентський рух в Україні"