Роман Татарський народився 28-го серпня 1916 року в Дрогобичі, на зеленому Підкарпатті. Там же завершив середню освіту іспитом зрілості. Буйна молодість, підсилена патріотичною любов' ю свого народу, покликала його в ряди Пласту у 1926 році. I хоч після злославної польської пацифікацiї українського населення Пласт став нелегальною організацієкю молоді, завзятий Роман не покинув його рядів. Восени 1938 року шiстка молодих юнаків, між ними Роман, 13 великими зусиллями переходить польсько-мадярський кордон, де включається в боротьбу за молоду державу Карпатської України. Роман був приділений Карпатською Січчю до особистої охорони о. д-ра Августина Волошина, президента Карпатської України. Вiрний державницьким ідеям, він стояв на стійці до останньої хвилі, а коли мадярські гонведи брутальною силою зайняли Хуст, молодий Роман потрапив їм у полон. Переданий мадярами польським властям, він був запроторений до концентраційного табору в Березі Картузькій, де перебував до упадку Польщі. Вороття до рідного Дрогобича йому не було. Він подався на Захід і в Кракові включився у суспільно-політичну роботу разом з іншими діячами того часу. У 1941 році повернувся до Дрогобича і 1942 року одружився з Галею. Молоде подружжя, незважаючи на дуже обмежени можливости, включилося в суспільну працю для свого народу.

Оберігаючи себе від неминучої смерті від рук большевицьких окупантів України, молоде подружжя виїхало 1944 року на Захід .поселилося в Австрії, а згодом у Баварї, в місті Байройті, де Роман відшукав серед знайомих та взагалі мешканців табору пластунів організувавши їх в окремий гурток, яким започаткував пластову працю на тім терені. При тому не байдужа була йому й інша суспільно-громадська праця: він організовує драматичний гурток, різні громадські установи. У міжчасі родина збільшилася, і в 1950 році Роман, Галя і син Аскольд прибули на постійне проживання до Детройту. Тут, мабуть, починається, а радше продовжується творчий період життя Романа. Хоч кремезної будови, але з підірваним здоров'ям, віддається всеціло суспільно-громадській праці. Перш за все турбується пластовою громадою. Громадські доми, що існували в тих часах, не зовсім відповідали потребам Пласту. Виринула конечність придбання власного пластового дому. Пок. Роман був одним із ініціяторів такої купівлі. Вже 1951 року Пласт був у своему будинку на вул. Лемпкін. Зваживши факт, що основуючі збори станиці Пласту відбулися 9-го грудня 1949 року, треба було діяти з повним ентузіязмом. Згодом виявилося, що сама домівка є далеко невистачальна для потреб Пласту, особливо на літні таборування. Роман Татарський підносить у громаді потребу придбання власної літньої оселі. Нав'язує співпрацю з Т-вом Українських інженерів, що його тогочасним головою був підприємливий інж. Атанас Мілянич, а також з іншими установами. Твориться Громадський Комітет і вже у 1955 році закуплено, за словами пок. д-ра Софії Парфа- нович, "Чарівну Діброву", де одну з кращих частин відведено для Пласту під назвою "Зелений Яр". Ця "Діброва" з повним успіхом сповняє своє призначення досі. Слід підкреслити, що пок. Роман Татарський був три рази вибраний Станичним Пласту у Детройті. Побіч Пласту Романові не була байдужою, можна сказати, ділянка суспільно-громадського життя метрополії Детройту, а то й цілої спільноти. Зокрема дорожив Українським Народним Союзом, членом якого був майже від початку свого поселення в Детройті. Повних 20 років був фінансовим секретарем і душею 94-го Відділу УНС.

Особливо визначався у приєднуванні нових членів до УНС, зорганізувавши за весь час понад 1000 союзівців. У 1980 році став головою Окружного Комітету УНСоюзу. Його динамічна діяльність як голови не тільки задержала повагу та престиж у громаді Окружного Комітету УНС, але ще більше їх зміцнила. Крім згаданих, Роман відзначався своею активністю у ціли низці громадських установ та в різних комітетах. Зокрема виявив себе в організуванні та будові "Українського Села"- комплексу приміщень для старших, а зокрема, малозаможних осіб.

Переглядаючи програмки різних громадських відзначень чи акції взагалі, у більшості з них побачимо прізвище Романа Татарського, звичайно, на чоловому місці. Останньо був членом Комітету 50-ліття Карпатської України 11 державности. прецікавий спомин, який чекає видавця.. У середу вранці, 1-го листопада, в церкві Св. Йосафата у Воррен відправлено заупокійну Службу Божу. Після того похоронний кортеж вирушив на цвинтар "Воскресіння" у Монт Клеменс. Там, при вкритій пластовим прапором домовині, промовляв від родини, Головного Уряду УНС, Окружного комітету УНС, 175-го Bідділу та інших Роман Копач із Торонто. Прощальні промови на цвинтарі закінчив пл. сен. Тарас Когут. На закінчення пл. сен. Володимир Грушкевич передав зібрані на спеці- яльній подушечці заслужені відзнаки вдові Галі. Піснею "Чуєш, брате мій" закінчив хор похоронні обряди Пд час тризни промовляли: Михайло Томин "Українського Села", Семен Стецюк - від земляків-дрогобичан.

Джерело: Василь Папіж  "Дрогобиччина - земля Івана Франка"   Том 4  (Свобода. - 1989. -8 грудня).