Її життєва дорога усталена колючим терням. Через те, щодопомагала воїнам УПА змушена була прийняти долю вигнанки і назавжди покинути рідний дім. Розалія Михаць переховувалася донедавна. Зовсім юною дівчиною Марія Микитівна покинула рідне село Вікно на Тернопільщині. Втікаючи від большевицької кари, пішла в ліси разом із повстанцями, була зв'язковою. Через тиждень в ї хаті вже були москалі. Нічого не пояснювали, наказали йти з ними. Під озброєним конвоєм дівчину привезли до Грималівської в'язниці. А там "до очей пред'явили" повстанського зрадника, який її видав. Розпочалися допити, жорстоко шмагали. Дівчина все заперечувала та питала за що б'ють. Так нічого не домігшись, її кидали у камеру. Після тортур не могла навіть підвестися, ломило все тіло, нестерпно боліла рука. У в'язниці її тримали два місяці, потім відпустили. Тієї ж ночі прийшли повстанці й сказали, що спокою вороги їй не дадуть, тому треба втікати з дому. Через кілька днів, зібравши маленький клунок, поїхала на возі аж до іншого села, де на її допомогу уже чекали хворі повстанці, адже Розалія закінчила медсестринські курси. З пораненими переховувалася у криївках, на горищах, у лісі. Не раз заблукає чиясь корова, дівчина подоїть та принесе хворим повстанцям теплого молока. Собі не залишала й краплини. Але ніколи не піддавалася смутку, своїм оптимізмом ділилася з повстанцями.

Через життєрадісну вдачу дали її псевдо "Веселка". У селі "Веселка" лікувала повстанця, крилася в хаті старенької вчительки. Несподівано з'явилися москалі, почалася облава. Дівчина з хворим метнулася до криївки біля порога. Сиділи без поруху, чули, як гримали в двері. "Веселка" була готова померти, аби лиш знову не потрапити до рук ворогів. Вигуки доносилися оразу виразніше і, здавалось, що вороги пробралися до хати. Дівчина миттю дістала з кишені морфій і піднесла до уст. Вана думала, що помре одразу: За кілька хвилин відчула легеньку слабкість і сонно схилила голову енкаведисти пішли - вважали її мертвою. "Веселку" насилу витягли з криївки. Вчителька взялася поїти її вапняною водою і поволі дівчина aмилася... Повстанці любили "Веселку" і дуже не хотіли, щоб вона загинула. Коли москалі посилили пошук, повстанці дістали їй довідку на iм'я та прізвище Розалії Михаць і на підводі відправили додому. До своеї хати не наважилася повернутися, кілька ночей переховувалася на горищі у старшої сестри. Як у село навідалися москалі, заховувалася серед снопів у клуні. Хати сестри облавки не оминули-нишпорили всюди. Але цыого разу доля її милувала. Дівчині треба було негайно забиратися із села. Батько, проводжаючи її, гірко плакав. Уже ніколи вони не зустрілися. Не знала Розалія куди податися. Купила квиток на потяг до Львова. Добрі люди допомогли влаштуватися на службу до священика поблизу Львова. Там її кривди не чинили. Незабаром арештували священика, і Розалія повернулася до Львова.

Випадково доля звела з панею, яка порекомендувала її на службу в дім славнозвісного композитора Філарета Колесси. Розалія з першого дня відчула, що поруч із нею добрі люди. У домі композитора часто були гості, а саме: Максим Рильський, Василь Барвінський та інших. Якось на базарі зустрілася з жінкою, яка могла її видати, тому залишатися у Львові було небезпечно. На той час Ф. Колеса уже помер. Розалія іде до Тернополя і живе у своеї товаришки. Але одного вечора дорогою додому дівчину схопили енкаведисти й повезли до в'язниці. Знову допити, на яких вона мовчала, а слідчі були оскаженілими, бо вже знали, хто вона насправді. Знущалися як могли: за руки підвішували до стелі, садили в камеру, де на голову капали краплі води. Вона не просила помилування, а гордо терпіла. Тоді кати випустили, щоб передавала вісті від бандерівців. Розалія, ніби погодилася, бо це був единий спосіб вирватися з пекла. І дивом врятувалася. Вийшовши за мури в'язниці, розшукала повстанців i все розповіла. Вони мали добрі зв'язки в Дрогобичі, куди відправили дівчину. Розалія якийсь тас переховувалася в чужій сім'ї. Тй запропонували працювати на сльзаводі вантажником-пішла, бо треба було заробляти на життя. 3 а була каторжна, руки опухали від мозолів, які роз дала сіль. лом перейшла працювати у дитячий садочок.

У Дрогобичi вийшла заміж. Про себе ніколи й словом не обмовилася, була дуже обережна. Таємницю навіть ховалла від чоловіка. Лише, коди проголосили незалежну Україну, у церкві вперше зі сльозами вилила біль своїх страждань, Тоді, мов на крилах, летіла на рідну Тернопільщину до своеї сім'ї, де у живих застала лише стареньку сестру... В останні роки проживала у Дрогобичі, на вул. Жупній. Померла Розалія Михаць у 2006 році в Дрогобичі, де й похована. Дуже прикро, що на могилі цієї героїні сьогодні похилився дерев'яний хрест і навіть немає жодного надпису та світлини.

 

 

 

Джерело: Леся Ясюра. Богдан Пристай "300 великих Дрогобичан"