Шевах Вайс
Народився 5 липня 1935 р. у місті Бориславі на Львівщині в єврейській родині (записаний як Szejwach Weiss), син Гітли (Gieni) та Меїра Вольфа Вайса, власників продуктового магазину (в центрі міста). Влітку 1941 року, після вторгнення німецької армії, родині Вайс вдалося втекти з гетто. Спочатку вони сховались в будинку українки Юлії Мачишин, потім у польської сім'ї Ганни та Міхала Гуралів. Тоді їх сусідка Марія Потенжна (Maria Potężna) та її син Тадеуш допомагали їм вижити. Вони провели близько 8 місяців у цій схованці. Потім вони переїхали до прихованого підвалу іншого непомітного будинку, де переховувались ще 1 рік та 10 місяців.
У серпні 1944 р. Радянські війська вторглись до Борислава. Після війни Вайси оселилися у своєму старому будинку, а Шевах пішов у другий клас початкової школи. Однак незабаром їх змусили виїхати до ПНР. Деякий час вони проживали у Валбжиху, а сам Шевах жив та навчався в дитячому будинку, яким керувала сіоністська організація Бріха, що у Глушиці. За цей час він почав вивчати єврейську мову. У січні 1946 року Вайси незаконно перетнули кордон з Чехословаччиною, щоб добратись до Палестини. Через Братиславу вони дійшли до Відня, після чого опинилися в транзитному таборі поблизу Лінца. Потім вони потрапили до Італії і дійшли до Риму. 1 грудня Вайси відпливли з Генуї до Палестини.
Після приїзду до Ерец-Ісраель він змінив ім'я на Шевах (на івриті-слава). Його направили до Гадасім поблизу Нетанії. За цей час він почав займатися змагальними видами спорту. У 1954 р. Він був одним із найкращих спортсменів Ізраїлю (легка та важка атлетика). Потім він почав військову службу в ізраїльській армії, де став причетним до культурного життя — як молодший офіцер з питань культури для північної частини Ізраїлю. Згодом отримав звання сержанта. Пізніше він став радіожурналістом. Одночасно він навчався на факультеті політичних наук Єврейського університету в Єрусалимі та на юридичному факультеті в Тель-Авіві. У 1965 році він зазнав автомобільної аварії, яка закінчила його спортивну кар'єру. Однак він був одним з перших тренерів Міріам Сидранскі, багаторазової чемпіонки Ізраїлю з бігу. У 1975 році він заснував кафедру засобів масової інформації в університеті Хайфи і став професором політології в цьому ж університеті.
1975 — премія за дослідження міської ради, 1995 — премія за толерантність, яку йому надає Рух Красивий Ізраїль, 1996 — премія Amitaia за чесність на державній службі, 1998 — премія Брата Альберта, 1999 — премія Ruchu dla Dobrego Zarządu, 2003 — Почесний громадянин міста Каліш, 2006 — Почесний доктор університету Вроцлава, 2008 — премія Сержіо Вієр де Мелло (спеціальна премія), 2011 — Почесний доктор Варшавського університету, 2011 — Почесний доктор медичного університету м. Лодзь, 2012 — Почесний доктор Академії спеціальної освіти Марії Гжегожевської у Варшаві, 2013 — Почесний доктор економічного університету в Катовицях, 2018 — премія Яна Новака Єціоранського.
Джерело: Уродженці Дрогобиччини
