Народилася в 1910 році. Закінчила учительський приватний семінар. В один час працювала вчителькою в Уличному. Вийшла заміж за урядовця з Перемишля Совгана. За німців Совган був начальником української поліції на польській території десь за Хировом. У Слави є двоє дітей- донька Христина, син Юрій і шестеро внуків. Не зважаючи на те, що Слава Со- вган все життя на еміграції важко працювала простою робітницею їй вдалося дати своїм дітям вищу освіту. Син Юрій воював у В'єтнамі, дослужився до високого чину і тривалий час працював радником у Пентагоні. Донька Христина є активною діячкою української справи на Заході і підтримує зв'язки з українською інтелігенцією Америки. Про неї деколи навіть передавало радіо "Голос Америки". Цікавим є факт, що коли Христина відвідала Україну в 1991 році, а була вона тільки в Києві, інтерес ії до справ України різко впав. Вона сказала, що не побачила в Києві України, тим більше такої, про яку розповідали їй українські емігранти і якою вона собі ї уявляла. В Україну, зі своїм чоловіком, вона знову приїхала ажу 2001 році, в час поїздки по Україні Папи Римського. Тоді ми мали з ними зустріч у Львові.

У таборі для переміщених осіб яз чоловіком і братом Геником жили в одній кімнаті з Бандерами. Бандери були записані під прізвищем Карп'як. Степанова дружина називалася Ярославою. Геник і Степан пройшли концтабори. Геник утік з табору смерті, а Степана звільнили американці. Перебували ми в таборі Міттенвальд. Табір призначався для осіб, які думали залишитися в Німеччині. Були ще два табори, які розміщалися в Еденкасарнях і у Піоніркасарнях, де жили емігранти, які планували покинути Hімеччину. Геник був провідним членом ОУН, референтом крайового проводу земель Австрії і першою особою з якою сконтактувався Бандера по виході на волю. 3 нас п'яти лише Геник мав привілеї від німецької влади. Він народився у Відні, там і був заарештований, а також досконало знав німецьку мову. Німці вважали його своїм і забезпечили роботою та помешканням. Відповідно він, використавши нові знайомства, влаштував мене з чоловіком на курси німецької мови і на роботу. Нам обом як працюючим уже видавали харчові пайки і ми могли піти жити в місто, на квартиру, або до Геника. Все ж, ми залишалися в таборі, щоб допомогти Бандерам, які перебували в дуже скрутному становищі.

Степан Бандера переслідувався совіцькою і американською розвідками і вимушений був покинути табір, незважаючи на те, що проживав там під чужим прізвищем. До дружини в табір він навідувався тільки вечорами. Попри це, він завжди був у веселому настрої, грав на губній гармошці, веселив товариство. 3 часом і Ярослава покинула табір, бо боялася арешту. Так вони обоє залишилися без засобів до існування. 3 цієї причини ми далі жили в таборі і на ресстрації представлялися як Карп'яки. Відповідно брали їхні пайки і через Геника передавали Бандерам. Українська організація ОЧУС регулярно збирала гроші на сім ю Бандерів, але гроші не доходили до них і агенти зі збирання грошей навіть не знали, де є Бандера з сім' єю. Не виключено, що іноземні розвідки таким чином хотіли "намацати" місцезнаходження Бандери.

Невдовзі Геник оженився, а в Бандерів народилася перша дитина, хресною мамою якої була я. Тільки на хрестинах Степан представився мені, хто вони є насправді. Ми з Бандерами жили дуже дружно і коли в Геника народився перший син, то хресним батьком був Степан, а я — хресною мамою. Геник назвав сина Степаном, іменем хресного батька. Бандери надалі перебували у великій скруті, бо Степан не міг влаштуватися на роботу через переслідування. В такому становищі вони знаходилися весь час і навіть не змогли дати дітям вищої освіти. Геник із Степаном працювали в Проводі ОУН (Б) у Німеччині після війни. Щодо становища в Україні і у світі їхні погляди розійшлися, Геник став в опозицію до Бандери. Переслідуваний соратниками Бандери після розколу організації, Геник був вимушений тимчасово вихати з Hімеччини. Більше cім'і Гарабачів і Бандерів не спілкувалися. Тільки після вбивства Бандери Гарабачі надіслали Ярославі свої співчуття. 

Джерело: "Життєвий шлях нашого роду" Юрій Кульчицький