Недавно вичитала я у "Свободі" вістку, що померла "їмость" п. Софія Лотович. Я запам'ятала Покійну. Вона походила з Борислава, де мій батько, о. Ліщинський, був довший час парохом. Борислав славився своїми копальнями нафти й земного воску; відомий теж iз творів Франка. Батьки її належали до тих небагатих бориславців, на яких терені прийшла нафта й вони ненадійно забагатіли, ставши поруч Терлецьких, Сасиків та інших, знатнішими громадянами "нафтярами". Про Мочурада з Горішнього Потока всі дізнались, коли він став так званим "вибушником" і новим щасливцем.

Борислав колись мало свідомий, тоді, напередодні першої світової війни, проявив велику активність. Завдяки директорові копалень нафти, інж. Филипові Левицькому, що підбирав свідомих національно молодих інженерів фахівців та робітників до своїх копалень, більшала українськість, заникала несвідомість і москвофільство. Борислав став і осередком січово-стрілецького руху, де проводили-Антін Максимович, Лев Лепкий, Теодозій Бундяк, тоді студенти, та інженери з фірми Ф. Левицького, зокрема пізніший сотник УСС Клим Гутковський, що вславився в карпатських боях. Згадуючи про бориславських стрільців, годі не згадати про тих знатніших робітників, що залишили своє ім'я в історії визвольних змагань. Наприклад, такий Трофим Янівман, командант одеського фронту, що йому присвятий свій спогад Юрій Липа, це бориславський нафтовий робітник. Таким теж був С. Турок, командант автопанцерного дивізіону київських Cічових Стрільців, і ще багато інших бориславців, звичайних робітників, визначались у визвольній війні.

І до війни бориславці вже славилися. Вони виступали під командою сотника Клима Гутковського, як показова частина на Січово-Сокільському Здвизі у Львові 1914 р. їхні боєві вправи на площі Сокола Батька прийняли тисячі глядачів громом оплесків. На тому здвизі був і батько панни Софії Лотовичевої. При появі бориславських січовиків на арені з радости просльозився. Доня В. Мочурада була одиначка. Доростала в достатку. В тодішній бориславській атмосфері сприймала патріотизм те тільки як обов'язок, але й тому, що батьки йому сприяли. Давала радо на різні збірки, помагала в улаштовуванні усяких імпрез, була діяльна. Замолоду вийшла заміж за богослова, Володимира Лотовича, що походив з Тернопільщини. Мій батько давав шлюб. Відбулося багате весілля і незабаром після висвячення о. В. Лотович виїхав з дружиною до Америки, куди запросив ного єпископ Сотер Ортинський. Сумне було розстання з батьками.

По якомусь чаcі затужив батько, й поїхав до Америки відвідати свою одиначку, довго потім згадував подорож. Розказував про великий коргбель, бо тоді ще не іздили літаками. А за Польщі приіхала пан iмость Лотовичева до Борислава на відвідини до мами.Бать вже не застала. Найняла Службу Божу за покійного, потя загостила до нас на каву. Я не мала нагоди бачити 11, тому, м була я на вакаціях у горах. Лише від батька чула, яка то с гантка зробилась з неї. Приїзд гості з-за моря наробив шух в цілому Бориславі. Люди вистоювали, жадні побачити ам риканку". роки, переживши чоловіка. 

Джерело: "Дрогобиччина-земля Івана Франка" Л.Луців Том 1