11 липня 1973 року, в Елізабеті, Н. Дж, упокоївся в Бозі на 89-му році життя, вельмизаслужений укряїнський педагог. Народжений 11 серпня 1884 р. в селі Немолові, Радехіського повіту, набув народню освіту в Радехові, Витривалість зразкові поступи в науці й любов до співу й музики вплинули на pішення незаможних батьків віддати його на дальшу освіту до учительської семінарії в Сокалі, яку з успіхом покінчив 1904-му році. По матурі став учителем народної школи в Соколові, Камінецького повіту, опісля 1907 р. в Муканях біля родинного Немолова. За важливою учительською працею, не занедбує спільної. Організує в цих селах аматорські гуртки, церковні хори, читальні, зокрема Муканях гурток товариства "Сокiл". В 1918 році його патріотичний дух покликав його в ряди Української Галицької Армії. Під кінець війни попав у польський полон. 3 табору полонених в Тухолі повернувся весиою 1920 року.

Від жовтня 1920 р. став управителем української приватної школи в Городку Ягайлонськім, в році 1924 учителем укр. прив. школи ім. Грінченка у Львові, в році 1925 управителем укр. приватних шкіл ім Шевченка й Франка в Дрогобичі. Трудолюбивий працівник використовує кожну хвилю, вільну від шкільних занять, для громадянської праці. Організує хор робітничої громади "Зоря", диригує чоловічим хором "Боян". 3 учнівським хором улаштовує концерти й імпрези, вчить гри на скрипці в Музичному інституті, бере участь в засіданнях батьківських шкільних кружків. Проводить учительськими конференціями, а також стає секретарем Відділу учительської Взаємної Помочі. В 1933 році Управа Українського Педагогічного Товариства настановила його управителем "Рідної Школи" ім. кн, Льва у Львові, де, зокрема від 1939 по 1943 рік, в часі війни, в різних режимових політичних змінах, приходилось йому боротися за існування школи, а рiвночасно виховувати і рятувати цінну над усе свдомість української молоді. 

На закінчения шкільного року 1942/48 дир. Гавришук дав величавий концерт хору учнів усіх народних українських шкіл у Львові в опернім театрі. Це був послідній його виступу ріднім краю, бо доля присилувала його до мандрівки на Захід. По доволі прикрих переживаниях, щасливо добився до Німеччиии, 1945 р. Центральне Представництво Української Емiграції довірило йому бути учителем в народній школі в Карльсфельді й музики в учительської семінарії. В 1946 р. був директором народної школи й навчав співу в гімназії табору Струб-Берхтесrаден, а відтак директором таборової народної школи в Пфоригаймі. До Америки прибув з дружиною в 1950 році, на 65-му році життя. Все скромний, невибагливий, вдоволявся тут підрядиими працями, помагав рідним установам і рідні в краю. Страшенно боляче переживав в липні 1968 р. смерть дружини Марії й з того часу почав занепадати на здоров'ю. Дня 13 липня 1973 р. найближча родина й гурток приятелів дрогобичаи відпровадили його з церкви св. Володимира в Елізабеті, Н. Дж., на місце вічного спочинку на цвинтар св. Гертруди в Рагвай, Н. Дж. Нехай ця коротка згадка про нашого цінного педагога й директора українських шкіл, зокрема громадського діяча, бл. п. Степана Гавришука буде подякою від дрогобичан, передовсім його бувших учнів, яких Покійний дуже часто згадував. Нехай пам'ять Йому буде вічна...

Джерело: "Дрогобиччина-земля Івана Франка" Л.Луців Том 1