Пішов із життя Теофіль Комаринець (22.II 1927- 8.Х 1991)- людина особливої душевної високості, інтелігент у найвищому розумінні цього і фольклорист, доктор філологічних наук, професор, мудрий наставник-педагог, слова, відомий учений-літературознавець громадський діяч Галичини всіеi Руси-України, активний учасник відбудови Наукового Това- риства імені Шевченка, славної "Просвіти", активіст нашого сучасного відродження взагалі. Друзі, знайомі Теофіля Комаринця, схилімо знамена нашої совісті перед пам'яттю цієї чесної, світлої, працьовитої і волелюб- ної Людини -щирого патрiота своєї землі і свого народу. Мені доля подарувала щастя близько знати цю Людину, знати упродовж більше тридцяти років. Я мав честь бути його студентом, відтак викладачем керованої ним кафедри, якого власне він благословив на кафедральну роботу. Він був науковим керівником моеї дисертації, науковим редактором моеї першої літературознавчої книжки. Як незабутні бентежні новели, відкладаються нині в серці спогади про зустрічі й розмови з ним у Львівському й Дрого- бицькому педінститутах, у Львівському університеті, де він працював від 1967 року, і в гостинному його домі, на багатьох конференціях, виізних робочих засіданнях, у гірській Криворівні й надморській Алушті, на Київському Хрещатику і в Каневі, на Тарасовій горі.

Він помер не своєю смертю - йому вкоротила віку довголітня епоха гоніння на чесних людей, передовсім на вірних синів і дочок України, як на "ворогів народу". Пам'ятаю, як у 60-х роках він вернувся 13 письменницького з'ізду й розповідав на Раді Дрогобицького педінституту, як там українські письменники критикували горезвісну агаєвську концепцію "злиття націй" злиття, розуміється, в "едіноє русскоє море". Одна керівна особа, котра відцуралася рідної мови, напосілася тоді на нього: "Як ви смієте? Що за націоналістичну пропаганду поширюєте?". (Пізніше, до речі, та особа буквально цькувала теж уже завчасно загнаного в могилу нашого професора, видатного історика української полемічної літератури Порфирія Яременка- за те, що він заступився за честь поруганої нашої мови). Теофіль Комаринецы тоді спокійно сказав тій особі: навчіться вислухати, - так було! Згодом я нагадав йому той випадок і подивувався його, як мені здавалося, тодішньому спокою. 

Теофіля Комаринця більше з нами немає. Та залишився він у своїх книгах "Шевченко і народна творчість", "Ідейно-естетичні основи українського романтизму", залишився у "Шевченківському Словнику" та "Українській Літературній Енциклопедії", залишився у широкій людській пам'яті, насамперед у пам'яті тисяч гуманітаріїв, котрих він виховав за майже піввіковий (від 1954 року) період праці у вищій школі. Вічний Личаківському цвинтарі у Львові, де його поховано 10 жовтня 1991 року. Хай буде благословенне село Передмирка на Тернопільщині, звідки вийшов натхненний трудівник української науки, освіти і просвіти Теофіль Комаринець. Хай розвивається те краще львівське й дрогобицьке середовище, в якому він міr чутися самим собою і не ховати свого волелюбства. а головне-Теофіль Комаринець знайшов спочинок на Нині невимовним горем, як громом, опалені зосталися дружина Теофіля Комаринця Олександра, дочки Оксана та Наталія, онука Софійка, зяті, вся родина. Хай щира, сердечна наша пам'ять і вдячність незабутньому Теофілю Комаринцеві будуть для них найпершою підтримкою.

Джерело: Михайло Шалата  " Дрогобиччина - земля Івана Франка "  Том 4