Марія Андріївна Вальо ( народилась 16 червня 1925, в м. Борислав — пом. † 1 червня 2011, Львів) — український бібліограф, бібліографознавець, книгознавець, літературознавець, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

1938—1944 навчалась в українській приватній гімназії «Рідної школи» в Дрогобичі (закінчення середньої освіти: десятий клас середньої школи № 1 в Бориславі)

1945—1951 студентка українського відділу філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка.

1951 прийнята (за рекомендацією акад. М. С. Возняка) мол. наук. співроб. у відділ української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (тепер — Інститут українознавства імені І. Крипякевича НАН України).

1962 захистила канд. дисертацію «Життя і творчість Ірини Вільде»

1963 ст. наук. співроб. згаданого інституту

1972 після провокативної ліквідації відділу української літератури була скерована на роботу у відділ наукової бібліографії Львівської наукової бібліотеки АН УРСР (тепер — Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника), де працювала до березня 2011 р.

1992 р. дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (комісія бібліографії та книгознавства, славістична комісія).

Сфера наукових інтересів: історія української літератури (зокрема, розвиток літературно-наукової думки в Україні к. 18—п. 19 ст., української літератури і науки в Західній Україні), історія українського театру, історія бібліографії, славістика. М. Вальо — автор багатьох енциклопедичних гасел (Енциклопедія історії України, Енциклопедія сучасної України, Українська літературна енциклопедія, енциклопедичний довідник «Українська журналістика в іменах» та ін.) про діячів науки та культури, бібліографів, літераторів. Протягом багатьох років займалася дослідженням літературної спадщини Ірини Вільде: опублікувала літературно-критичний нарис «Ірина Вільде» (Київ, 1962), уклада бібліографічну персоналію письменниці (у співавторстві з Є. М. Лазебою, Львів, 1972), опублікувала низку статей про І. Вільде як лауреата Шевченківської премії, у співавторстві підготувала сценарій вистави за романом «Сестри Річинські», уклала збірник «Ірина Вільде: незбагненне серце» (Львів, 1990). До кінця життя працювала над укладанням повної біобібліографічної персоналії І. Вільде (у співавторстві) та збірником спогадів та листування письменниці, який не встигла закінчити.

Укладач численних біобібліографічних персоналій українських вчених-бібліографів, книгознавців, письменників: «Ірина Вільде» (у співавт. з Є. М. Лазебою. — Львів, 1972); «Лукія Лук'янівна Гумецька: до 80-річчя від дня народження» (у співавт. з Г. В. Войтів. — Львів, 1981); «Ярослав Галан (1902–1982): (до 80-річчя від дня народження)» (Львів, 1982); Марія Миколаївна Мольнар-Мундяк (1928–1958) (до ІХ Міжнар. конгр. славістів в Києві)" (Львів, 1983) «Григорій Антонович Нудьга: (до 75-ліття від дня народження)» (у співавт. з О. Д. Кізликом. — Львів, 1987); «Степан Васильович Щурат: (до 80-річчя від дня народження)» (Львів, 1988); «Дмитро Павличко: у 2 ч.» (М. Вальо — керівник кол. і уклад. — Львів, 1989). Автор своєрідного жанру бібліографічного дослідження, в якому до біобібліографічної персоналії додано архівні матеріали — листи, спогади. Таке поєднання розширює рамки бібліографії як вузько прикладної науки, надаючи їй статусу просопографічного дослідження. Прикладом таких публікацій є підготовані і упорядковані М. Вальо збірники «Марія Деркач (1896–1972): Бібліографічний покажчик. Спогади. Розвідки. Листи» (Львів, 1999); «Зеновія Франко (1926–1991): Статті. Спогади. Матеріали» (Львів, 2003). Уперше таке поєднання застосувала, додавши до власної біобібліографічної персоналії (упоряд. Т. Кульчицька, 2001) спогади «Мої учителі».

Окремим аспектом наукових зацікавлень вченої стало дослідження славістичної бібліографії під кутом зору відображення в ній літературної україніки. У цьому руслі М. Вальо опублікувала монографію «Відображення в радянській бібліографії зв'язків української літератури з літературами братніх народів СРСР» (1981), бібліографічний покажчик «Матеріали до бібліографії бібліографій зв'язків української літератури з літературами зарубіжних слов'ян» (1983), бібліографічний покажчик перекладів польської літератури українською мовою і критичних праць про неї в Україні за 1800–1980 рр. (складова частина п‘ятитомної праці «Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті» (т. 4, 1991), цінну розвідку «Концепції і проблеми слов'янської і славістичної бібліографії» (1999) та ін. Дослідниця історії українського книгознавства та бібліографії, автор статей та досліжень про українських бібліографів: Ю. Меженка, І. Калиновича, Л. Ільницьку, В. Полєка, М. Деркач, а також про книгознавчу діяльність М. Возняка, видавничу діяльність Українського педагогічного товариства «Рідна Школа» за 1881–1939 рр., про діяча української видавничої справи Я. Оренштайна. Вперше в історії української бібліографії досліджувала бібліографічну діяльність І. Франка (зб. «Іван Франко. Бібліографічна спадщина: зб. вибр. праць і матеріалів», Львів, 2008).

Автор публікацій з історії бібліотекознавства, зокрема, співавтор колективної праці «Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника АН УРСР : історичний нарис» (Львів, 1989), розвідки «Діяльність відділу наукової бібліографії, 1963–2010 рр.» (2010) та ін.

Автор низки публікацій історико-краєзнавчого характеру. Так, у збірнику «Подорожі в українські Карпати» були опубліковані цінні зразки подорожніх нарисів 19—п. 20 ст. Цінним внеском у розвиток історичного краєзнавства стали публікації про маловідомого в Україні мандрівника французького походження, професора львівського університету Б. Гакета, зініційовані вченою. Це, зокрема, зб. «Бальтазар Гакет і Україна» (Львів, 1997), публікацією якого авторка повернула в культурний обіг унікальну чотиритомну працю Б. Гакета — опис його подорожей в Карпати (1788–1795) та на південь України (1797). Для цього видання вчена уклала бібліографію праць Б. Гакета та літератури про нього. Вагомим є також упорядкований нею (разом з М. Крілем) збірник «Бальтазар Гакет — дослідник Південно-Східної і Центральної Європи» (Львів, 2000). 

Джерело: Українська бібліотечна енциклопедія