Василь Хомин народився в селі Залокоть у 1934 році. Виховувався у релігійній сім’ї: один його дідусь був дяком у церкві, інший — війтом у селі.

Перша зустріч із повстанцями  відбулася ще у 1944 році, коли німці відступали. Тоді усі селяни ховали коней і худобу у лісі, бо німці відступаючи, забирали все на харчі.

Десятирічним хлопцем він постійно знаходився у лісі. Сестра рано доїла корову, а Василь із сусідським хлопцем носили молоко додому. Одного разу коли хлопці поверталися на горі Верх були німці з кулеметами, які обстріляли дітей. Василь був поранений в руку, втікаючи вони побігли в ліс, де і познайомилися із повстанцями.

Пізніше, коли вже окупували край радянські «визволителі», кущовий  на псевдо «Бук» (Василь  Сокол), сам родом із  Залокоті, запропонував, чи не міг би і хлопець чимось допомогти. Тож до хати  Хоминів  зносили продукти для повстанців, а Василь на коні возив їх у ліс.

Перший наказ для хлопця — повстанець Василь «Бук» строго наказав спостерігати за засідкою облавників.

Василь Хомин часто згадував: «кожного вечора я проходив свою територію і якщо не було засідки НКВД, виходив у потік і ставив чистий папір під камінь, або був сам,  а якщо нема паперу або мене то значить, що на моїй території не чисто і хлопці на мою територію не йшли». За це він був нагороджений повстанською шапкою, на якій збоку були  три жовті букви УПА. У засідках хлопцем він просидів два роки.

Але хтось здав його. Одного дня на подвір’ї з’явилися енкаведисти, взяли хлопця і повели у той потік, там побили і хотіли застрілити. Та на диво в цей час йшов з лісу односельчанин  який випросив та спас від смерті хлопця. Вже пізніше виявилося, що співпрацював той  «рятівник» з окупантами, а син його зв’язаний з енкаведистами. На деякий час йому повстанці відмінили завдання.

На жаль, траплялися поміж односельців продажні сексоти, які здали криївку. Всі ті хлопці загинули героїчно співаючи гімн  підірвалися на гранаті. Це був 1946 рік.

В 1948 році було арештовано багато односельчан і Василь отримав нове завдання, розклеювати листівки.

Часто Василь Хомин згадував про трагедію багатодітної родини Сидораків, хату якої  спалили разом із всіма хто там був. Проживало там дванадцятеро  осіб. Іван, батько підтримував зв’язок із повстанцями, вчився у Дрогобицькій гімназії, за дорученням повстанців вів пропаганду серед населення. Але добрі сусіди здали його. Одного дня 24 повстанці мали прийти на вечерю до Івана. Дружина наготувала їжу. Один із повстанців пішов у розвідку, але почувши російську мову зрозумів що то засідка і дав три постріли із пістолета. Повстанці повернулися у ліс, а окупанти вдерлися до хати. На очах у дітей вбили батька і матір, а хату із дітьми спалили, сказавши що її спалили бандерівці. Одна дочка Анна врятувалася, вискочивши на коня втекла у ліс і про все розповіла повстанцям. Тепер на місці хати Сидораків стоїть  пам’ятник.

В 1949 році  Василя та побратима Михайла визвали в НКВД у Підбуж. Там їх жорстоко побили, але хлопці нікого і нічого не виказали і їх відпустили.

В 1950 році із залокотських повстанців з 19 чоловік залишилося хіба двоє: Сеньків Василь «Славко» і  Сокол Степан «Шум». З ними прощалися всі хлопці, що їм допомагали, бо вони йшли на з’єднання  на Станіславщину.

«Шум» на прощання сказав: «Ви хлопці ще молоді і ви дочекаєтеся самостійної України, але не забувайте нас». Вони пішли і ніхто не знає де і як загинули.

Але ті слова  запам’яталися на все життя.

В 1950 році Василя Хомина відправили вчитися на тракториста, але вже через рік зняли з трактора, бо не хотів записуватися у комсомол. Через різні доноси він три рази виїжджав із села.

Навіть після армії змушений був тікати із рідного села.

В 1957 році поїхав на Урал до знайомих. Там працював, повернувся в 1962 році. Та його знову чекали неприємності. У місті Бориславі його не приписували, казали що для таких немає місця. Десь через пів року знайомі допомогли і Василь Хомин поселився в Бориславі. Працював охоронником у Дрогобичі на нафтопереробному заводі, у Бориславському УБР. У 1964 році одружився із пані Антоніною. У Бориславі народилися два сини. Довший час працював  на промислах у Сибірі.

А коли постала незалежна Україна пан Василь в 1993 році вступив у Конгрес Українських Націоналістів і почав організовувати по селах осередки КУН.  Відповідну роботу проводив у 14 селах. В 2001 році вступив в Бориславське братство УПА.

Саме Василь Хомин часто згадував клятву, яку в п’ятдесятому, шестеро підлітків дали повстанцям, насипати  пам’ятну могилу на згадку про воїнів УПА, що загинули в боротьбі з московським окупантом.

Тоді пан Василь почав їздити в село, зустрічатися із односельцями. Та не дуже хто ту ідеюпідтримував, ще боялися. Але він не боявся і знайшлися однодумці. Серед яких: депутат районної ради Василь Панів, родичі якого загинули в УПА, Стефан Фецяк, Володимир Копись-голова Бориславської міської ради першого демократичного скликання, Василь Куротчин, родина Соколів, священник парафії с. Залокоть. Все задумане  вдалося здійснити.

Спільними зусиллями в селі встановили: загальну могилу всім полеглим,  на мармурових плитах якої викарбувані імена та повстанські псевдо залокотчан, які полягли у боротьбі з московським загарбником, Пам’ятний знак сотнику УПА «Шуму», капличку на місці, де була хата родини  Сидораків.

Щороку у день вшанування пам’яті полеглих січових стрільців Василь Хомин піднімався на розташовану між селами Залокоть та Опака гірську вершину Кобила,  де завдяки його ініціативі встановлено пам’ятник Січовим Стрільцям, щоб вже там, на горі, взяти участь у панахиді та помолитись за душі загиблих героїв.

Вчинки юного Василя Хомина, який, потрапивши до українських повстанців у дитячому віці, справно їм їжу носив та навіть у засідках сидів, неабияк надихнули лауреатку Шевченківської премії, письменницю Галину Пагутяк. Василь Хомин став прототипом для створення образу Ілька, головного героя її романів «Нічний подорожній», та «Око світу».

“Кінець 1946 року. Зима. Село Залокоть у Карпатах, де живе підліток Ілько, зв’язковий УПА. Коли тобі доводиться мандрувати самому, краще робити це вночі, бо так безпечніше, а від примар і ворога-окупанта у тебе є діа­мант Око світу, пістолет і граната. Дарма, що хлопцеві немає ще й п’ят­надцяти — він давно ступив на стежку війни, і дороги назад немає. Якщо не буде кому боротися за Україну, це зроблять діти — ось основний мотив  книги про юного зв’язкового УПА… У цій школі життя, у цій безнадійній боротьбі з московським окупантом він чинить так, як підказує йому серце, і саме тому він насамперед герой, а не жертва”.

Борислав удостоївся честі першої презентації книг «Нічний подорожній», «Око світу», тому що в нашому місті проживали прототипи головного героя книги Ілька. Один з них — Василь Хомин який був присутній на зустрічі. Як наголосила в своєму слові до присутніх Галина Пагутяк, обидва романи мають документально-історичне підґрунтя і написані на основі реальних подій та спогадів живих свідків історичних подій, які відбувались на території нинішніх Дрогобицької та Східницької громад у селах Залокоть, Підбуж, Смільна, Сторона та багатьох інших, де потужно розвивався національно-визвольний повстанський рух.

Галина Пагутяк:  «Я б хотіла, щоб наші діти читали таку літературу, яка б в них підіймала бойовий дух, а не лякала. Щоб росія нарешті від нас відступила, потрібна дуже хороша історична пам’ять. Ми повинні розуміти, що зараз не просто війна з росією, а національно-визвольна боротьба, яка триває вже кілька століть». А ще Галина Пагутяк при написанні  «Книги про Залокоть» використала дані, які зібрав Василь Хомин. Імена частини депортованих, знищених комуністичним режимом, зафіксовані на меморіалі в центрі села.

14 жовтня 1942 року — день створення української повстанської армії. Україна вшановувала 80 років історії героїчного воїнства.

З цієї нагоди 28 жовтня 2022 року, символічно у День визволення України від фашистських загарбників у Бориславі членам станиці ОУН-УПА ім. Нечая вручили ювілейні відзнаки “80 років УПА”. Учасників Української повстанської армії відвідали міський голова Ігор Яворський, заступник міського голови Роксоляна Гарасимів та в. о. начальника управління культури, молоді, фізичної культури та спорту Володимир Рахель. Нагороди вручили Юлії Вільоті, Марії Григор, Василю Хомину та Степану Грубару.

7 червня 2024 року, відсвяткувавши своє 90-річчя, помер колишній зв’язковий УПА Василь Хомин. Похоронений на цвинтарі  у Тустановичах.

Василь Хомин був гідним членом Бориславської станиці ОУН-УПА ім. Нечая та Всеукраїнського братства ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича та присвятив життя боротьбі за свободу України, не проминув жодних подій у Бориславі, Східниці, Залокті, Львові та різних куточках України.

Вічна і світла пам’ять Василю.