Чи не новий вид мистецтва придумав відомий у Дрогобичі майстер кравецьких справ Василь Заяць, син Федора з Дорожева ? Це аплікації із спеціально ним тонованого (способом виварювання) сукна. Побачив колись, як художник- архітектор, розбиваючи плитки на дрібні камінці, укладав мозаїку, - подумав: йому тяжко, а я ж можу це робити із сукна! Спробував -захопився. Збагнув, чого душі дотепер було томно. I працю мав непогану, й авторитет, а все чогось бракувало. Душа прагнула служити мистецтву. Ще змалку, правда, тягнувся до малювання, але доля все вела в інший бік. У батька-матері було четверо дітей, він- найстарший. Батько, щоб якось побороти злидні, подався за океан, до Америки. Повернувся не з грішми - із загостреною хворобою грудей. Помер, коли Василеві ішов п'ятнадцятий. Не до науки було хлопцеві передусім на його плечі. Мати, знана в Дорожеві як гарна співачка й вишивальниця, покладала на нього хліборобські надії. Не вийшло з нього хлібороба. Не знаю, чому всі, хто досі писав про Василя Заяця (а є вже про нього кілька нарисів), відзначали його нелюбов до сільського господарства- аж нібито до прихованого зітхання: "Бодай ті коні виздихали!" Це нагадує мені колись бачене-чуте телевізійне інтерв'ю рoсійського генерала-челюскінця М.Водоп'янова. 

Знаю Василя Заяця принаймні як щирого прихильника саду, городу. Людина, яка з такою ніжністю стежить за розвитком кожного пагінця, бутона, не може так негречно висловлюватися про єство селянина- про основу основ українського буття. А знаю Василя Заяця, смію твердити, раніше від багатьох нарисовців власне й скеровував перших із них до його майстерні. Останне десятиріччя перед емеритурою Василь Заяць працював кравцем-модельером у музично-драматичному театрі М. Дрогобича. То були роки шукань і творчого зростання. Новий театральний спектакль -і нові турботи. Василь Заяць до найменших подробиць продумував одяг дійових осіб тісі чи іншої вистави, прагнув, аби все було історично вірогідно, щоби кожен виконавець ролі відчував себе в своїй епосі і ... в своїм костюмі. Десятки книг перечитував кравець-художник, щоб достовірно передати в костюмах колорит Англії чи 1талії часів У.Шекспіра, Франції-часів Ж.-Б.Мольера, або сучасної, приміром, Японії чи Середньої Азії. Mir мати добрий підробіток, якби поза роботою в театрі приймав індивідуальні замовлення. Ні ж бо: читав, студіював, багато мандрував по Україні, відвідуючи етнографічні музеі та виставки, побував у славному модами Парижі (ще в 40-х роках минулого століття у Львові видавався кравецький журнал "Dziennik mod paryskich")-усюди робив записи, ескізи. Навчився краще володіти фарбами- акварельними й масляними. I воздалося майстрові сторицею-звичайно, у духовному відношенні. Саме в театральні роки до В.Заяця прийшла ідея художньої аплікації з тканин. Малював, мудрував над кольоровими клаптиками. Як художник пензля, трафаретно мовлячи, "не відбувся". Переважно копіював картини, почавши з копіювання українських церков графіка Юрія Химича. Натомість як мистець-аплікатор перевершив власні сподівання.

Перші його аплікації не мали відтінків: синій колір то синій, зелений - то зелений, і так далі. Згодом, як каже, навчився "хімічити": догадався кип'ятити сукно-де більше, де менше, й від того воно почало вигравати барвами. Між іншим, ще Мікеланджело підробляв малюнки, задимлюючи і заяложуючи їх. І з'явилися в аплікаціях Василя Заяця світлотіні. ватий, а чи тісний. Тоді мимоволі сутулишся, прагнеш чимшвидше Самобутнім видом мистецтва майстра-дрогобичанина зацікавилися знавці, Портрети його роботи-а захоплюється він предусім портретним мистецтвом-набувають усе ширшого попиту. Портрет Тараса Шевченка придбав Музей Кобзаря у Києві. Один 13 портретів (М.Горького) потрапив аж до Нижньо- Новгородського музею. iсторії: князів, гетьманів, письменників, учених. Портретів Тараса Шевченка має декілька -всі, звичайно, різні. Уже мав Василь Заяць кілька персональних виставок. Отримував а Свою творчість дипломи. У 1980 році йому присвоєне звання Народного майстра декоративно-прикладного мистецтва. Крім мистецької аплікації, Василь Заяць займається, сказати б, художньо-науковим кравецтвом. Зрідка шиє кожухи, орнаментуючи ix узорами відповідного регiону, творчо переробляє, пристосо- вуючи до сучасності, давню українську свиту, виготовляє декоративні шкіряні сумки, тайстри. Восьмий десяток пішов народному умільцеві, та душею його правлять весни. Щоранку підіймається на другий поверх свого скромного будинку на вулиці Новій, 5 у Дрогобичі i тут, у тiісній робітні, натхненно творить прекрасне. Иого нерідко запрошують на творчі зустрічі в школи, питають, над чим тепер працює. "Художника, 1ому приходьте на чергову мистецьку виставку". дасть Біг, буде в Дрогобичі спеціальний виставковий зал тьод картинна галерея - про це вже не раз писалося,- і кращі вори Василя Заяця, разом із кращими творами інших мистців Дрогобиччини, займуть там постійні місця.

Джерело: Йосип Михайленко "Дрогобиччина - земля Івана Франка"  Том 4