Віра Селянська народилася 2 січня 1926 р. в Бориславі в родині лікаря та учительки. Хресним батьком дівчини був Андрей Шептицький. Дитинство провела в гуцульському містечку Кутах. Родина в 1939 р. змушена емігрувати до Німеччини, а згодом переїжджає до Бразилії.

Свої літературні твори Віра Селянська підписує прізвищем Вовк, так звали одного із її дідів. Творчий доробок Віри Вовк – широкий і багатогранний. На еміграції (Мюнхен, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорк) і в Україні (Київ) авторка видала чималу кількість книг поезій, як також і прози, театральних п’єс та перекладів (з португальської, німецької, французької та інших мов на українську, та з української на португальську і німецьку).

Віра Вовк чимало зробила для того, щоб українська  поезія прийшла до читачів південноамериканського (й не тільки) континенту.

Вже вийшло в світ три антології української літератури (перша в 1959 р.), в перекладі Віри Вовк, які вміщують важливі українські літературні твори, починаючи від “Слово о полку Ігоревім” і до 1940-х років минулого століття. Також були видані дві інші антології, поетичні (антологія модерної української поезії португальською мовою, видана в Ріо-де-Жанейро в 1973 р.).

В 1966 р. вперше зазвучали португальською вірші   І. Жи-ленко, І. Драча, Л. Костенко, В. Симоненка та інших. Вона випустила в Ріо-де-Жанейро окремі книжки перекладів творів Г. Сковороди (1978), поеми Т. Шевченка „Сон” (1980), поеми І. Франка „Мойсей” (1981), „Кам’яний хрест” В. Стефаника, (1982), драму „Камінний господар” Л. Українки (1983), „Тіні забутих предків” М. Коцюбинського (1985), збірку колядок (1988), повість „Маруся” Марка Вовчка (1988), свого найулюбленішого українського поета Б. І. Антонича (1989). А в серії «Писанки» у 1990-х вийшов цілий ряд збірок сучасник українських поетів (і прозові твори В. Шевчука). Окремими серійними збірками було видано переклад поезій В. Голобородька (1991),  І. Драча (1993), поетів Нью-Йоркської Групи (1993),  М. Воробйова (1994), В. Шевчука (1995), Л. Палій (1997), І. Калинця (1997), С. Майданської (1998), М. Вінграновського (1998), І. Жиленко (1999). Окремою збіркою Віра Вовк видала також переклади творів трьох знакових постатей для сучасної української класики – В. Симоненка,      І. Світличного і В. Стуса.   Серед інших перекладів Віри Вовк – антологія модерної португальської та бразильської поезії, видана в Нью-Йорку (1964), а також Рабіндранат Тагор, Поль Клодель, Пабло Неруда, Фрідріх Дюрренмат, Федеріко Гарсія Лорка, Шарль Бодлер тощо. Вона мала дружні стосунки з літераторами старшого покоління Бразилії, такими як Карлос Дромодендраде, Мануель Бандера тощо, робила переклади їх творів українською мовою (антологія “Зелене вино”).

Віра Вовк – талановита письменниця і поетеса. Вона є почесним членом Нью-Йоркської поетичної групи, а також член Національної спілки письменників України.

У київському видавництві «Родовід» останніми роками побачили світ чотири томи творів Віри Вовк – «Поезія», «Театр», «Проза», «Спогади». Передмову до поетичного тому писала М. Коцюбинська, до прозового – В. Шевчук, до театральних творів – Л. Онишкевич з Америки, а до “Спогадів” – вступне слово писав академік І. Дзюба. Поетеса пише про своє призначення: „Я вважаю, що поширюю границі України. Очевидно, я завжди, навіть як буду писати до Мартіна Лютера Кінга, буду вживати частини Negro spiritual’s у своїх віршах, але все ж таки той вірш буде українським, там душа українська. І взагалі, я друкувала багато книжок кількома мовами – оригінал, а поруч переклад на інші мови. Але завжди український оригінал був першим. Так що навіть там, де його ніхто не читає (бо книжки розходяться переважно в бразильському середовищі), український текст завжди є на першому місці”.

Вірші Віри Вовк можна розділити на чотири групи: 1) мотиви рідної землі та української природи, туга за Батьківщиною й терпіння з приводу лихоліття її; 2) релігійні мотиви; 3) любовна лірика; 4) вірші з мотивами чужої природи. Але навіть у творах, які змальовують чужу природу, у Віри Вовк екзотичні мотиви перекликаються з мотивами рідної Гуцульщини. Гуцульщина має для неї велику цілющу силу: вона стала для неї на чужині своєрідним зіллям та провідною зорею. Мотиви української природи виступають навіть у віршах релігійного змісту В них релігійні мотиви спроваджені до народного уявлення.

Провідні мотиви ранньої творчості Віри Вовк

Постать непересічної особистості, науковця, доктора поетики, німецької літератури та порівняльного літературознавства в кількох університетах Бразилії, поетеси Віри Вовк займає особливе місце в українському літературному процесі, оскільки її творчий доробок є значним внеском у розвиток нашої літератури та культури загалом.

Творчий доробок Віри Вовк  широкий і багатогранний. На еміґрації і в Україні авторка видала значну кількість книг поезій, прози, театральних п’єс та перекладів (з португальської, німецької, французької мов на українську, та з української на португальську і німецьку). Її творча діяльність була нагороджена багатьма визначними преміями. Однак складна, своєрідна художня умовність творів Віри Вовк зумовила загальноописовий характер вивчення  її лірики, або ж розглядається вона лише в окремих теоретичних аспектах.

Дослідження лірики Віри Вовк потребує значної уваги, оскільки її творчість займає специфічне місце в українському літературному процесі. Це зумовлено не лише знаходженням поетеси в еміграції, де вона творила, опираючись на найкращі зразки світової поезії, але й її незвичайним “химерним” художнім світом, який є, на перший погляд, незрозумілим і важким для сприйняття через складне авторське мислення, своєрідну манеру письма й схильність до філософських роздумів, що, загалом, тяжіє до сюрреалістичності.

Віра Вовк (Селянська) потрапила в еміграцію у повоєнні роки, де й здобула освіту, знання португальської, іспанської та німецької мов. Після війни Віра Вовк вступила до університету в Тюбінґені, де вивчала германістику, музикологію та славістику. Продовжувала студії в Мюнхені, а згодом переїхала через Францію до Бразилії. Здобула науковий ступінь доктора філософії і стала професором, а з 1957 року – головою кафедри германістики.  Творчий шлях поетеси розпочинається зі  збірки “Юність”, виданої “Молодим життям” у Мюнхені в 1954р. І вже у першій спробі пера простежується її поетичний талант, лірична обдарованість й вміння схоплювати ледве відчутний настрій. Вражає також інтелект й начитаність авторки, її широкий та розмаїтий поетичний світ.

Наступна збірка поезій, “Зоря провідна”, видана 1955 року  виразно окреслює основні думки й мотиви, які стануть одними з провідних  у подальших творах поетеси й виявлятимуть її найсокровенніші почуття й переживання, демонструватимуть неординарний творчий талант Віри Вовк. Залишивши рідну Гуцульщину в юному віці, Віра Вовк оспівує її у багатьох своїх поезіях з вражаючою до болю любов’ю, прославляє цей куточок України, який своєю красою й чарівністю зародив у її душі тонкий ліризм і поетичність. Варто зазначити, що мотиви туги за рідним краєм простежуються досить гостро, адже повернутися поетеса на той час не мала можливості через політичну ситуацію в краї ні.                       

Авторка не просто змальовує краєвиди, які з дитинства залишилися в її пам’яті, але й виявляє свою глибоку тугу за зрубами і полонинами, за пахучим травнем, за рідним Тюдевом, за Черемошем, показує неповторність рідного  краю:     

Лілеями там сходив травень, –
Такого не знайду ніде,
Де сонце небом ще пливе,
Мов солом’яники, яскраве?

Чужий край  постає для поетеси як “палітра з плям”, барви якої переплітаються в її творчості зі світлими кольорами Батьківщини.

Варто відзначити також вболівання Віри Вовк за долю свого народу, що говорить про її патріотизм й високу національну свідомість. В поезії  «Жанна Д’ арк» вона закликає:

Прийди, легендо, сколихнути дзвони,
На межі класти лицарів ясних,
Щоб з віч метали блискавиці-зорі.
І піднеси бароккові колони,
І поведи врочисто через них
Владаря знов до світлої Софії!

Релігійна тематика в її творчості засвідчує глибоко релігійний світогляд Віри Вовк. Через релігійні мотиви вона підносить й возвеличує одвічні людські цінності – доброту, відкритість і чистоту душі, перевагу духовного над матеріальним. Її духовна наснага, постійне звернення до Бога проявляється в усіх творах. Глибока релігійність породжує любов до природи, оскільки природа своєю красою доводить всюди присутність Бога. Варто відзначити своєрідний синтез релігійних мотивів та гуцульського побуту, який свідчить про закоріненість поетеси в народні традиції, про її тугу за ними: Мати Божа в неї одягнена по-гуцульськи й тче коноплі, Ісус –  майбутній керманич Гуцулії.

Інтимна лірика Віри Вовк возвеличує ідеал Жінки як матері, берегині й, на нашу думку, інколи ототожнює її з Україною.  Значної уваги заслуговує високо інтелекту-альність та обізнаність поетеси, які приносять у її творчість багатоаспектність мистецької палітри, глибину філософських роздумів й  елементи різних культур.  

Вірші з мотивами чужої природи, яка стала для молодої поетеси новим враженням, створюють певну екзотичну картину в уяві читача й передають відчуття поетеси та її духовні настрої.

Загалом ці основні мотиви творчості поетеси зазнали в подальшому розвитку й набули певних мистецьких нашарувань у пізніших її збірках.     

Стає очевидним, що провідними мотивами ранньої лірики Віри Вовк є мотиви української природи, релігійні мотиви; любовна лірика; вірші з мотивами чужої природи, однак наскрізною ниткою є мотив туги за Батьківщиною й переживання з приводу її лихоліття.

Кожну нову свою книжечку Віра Вовк ілюструє, оздоблює малюнками своїх неповторних витинанок. А ще супроводжує неодмінною приміткою: «Авторка послуговується правописом Г. Голоскевича».

Україна і Бразилія: літературна призма Віри Вовк

Лише за один рік українська культура стала на тисячоліття ближчою до бразильської культури. А, водночас, бразильська та португальська модерна поезія ХХ століття знайшла свій шлях до українського читача в українських перекладах. Все це стало можливим завдяки зусиллям української поетки Віри Вовк (Селянської), яка є провідником України в португальсько-мовному світі Бразилії.

 Еміграція Віри Вовк перетворилася на спробу сформувати діалогічними простір між двома культурами, розділеними Атлантичним океаном. Водночас, оскільки мова Бразилії — португальська, то природно показати українському читачеві й літературне мистецтво цієї країни, яка має (або мала в минулі століття) визначальний вплив на розвиток культурних процесів у Бразилії.

Так, 2009 року за сприяння Віри Вовк (Селянської) у видавничому домі «Contraste Editora» (Ріо-де-Жанейро—Лісабон) побачило світ аж два видання: одне з них подає всю літературну історію України —Антологія української поезії «Sinos» (Antologia da Poesia Uncraniana, в перекладі української назва означає — «Дзвони») в португальських перекладах. Друге видання — це спроба впорядкувати найкращі поетичні твори найвизначніших поетів Бразилії й Португалії, від яких можна починати розвиток модернізму в цих країнах. Видання має назву «Зелене вино» (Антологія модерної португальської та бразилійської поезії. Переклад і довідки: Віра Вовк). Ми, скажімо, ще досить добре усвідомлюємо зародження модерністського руху в Росії (зі Срібною добою), в Польщі (з поколінням «Молодої Польщі»), в європейських країнах (мистецькі рухи «Молода Бельгія», «Молода Скандинавія», естетизм і декадентство в Англії та Франції, покоління 1930 року в Іспанії тощо). Проте модерністська література Португалії, а тим більше, Бразилії й досі постає для нас як щось невідоме, невідкрите. Нам усе ще здається, що Португалія перебуває на європейському маргінесі під «тяжінням» Іспанії, а Бразилія — це країна футболу, карнавалу й «диких обізьян».

Антологія модерної португальської та бразилійської поезії «Зелене вино» — вже друга спроба Віри Вовк представити українському читачеві найвизначніші модерністські твори Португалії та Бразилії. Перше видання побачило світ далекого 1964 в Нью-Йорку. Як зазначає в передмові упорядниця та перекладачка: «Не тільки добір поезій був досить випадковий, а й сам переклад вимагав глибшого переосмислення». Таким чином, друге видання — закономірна спроба поліпшити щось, уже зроблене. Все ж таки, здається, що на материковій Україні це друге видання можна вважати першим. Тому важливо, щоб сьогодні воно потрапило з Ріо-де-Жанейро бодай у провідні книгарні та книгозбірні України. Можна лише подивуватися наполегливості Віри Вовк, яка рішуче прагне зменшити культурну дистанцію між двома континентами й трьома світами (українським, португальським та бразильським). «В надії на такий тривкий міст між Україною, Люзітанією й Бразилією, бажаю майбутнім перекладачам з португальської мови натхненних годин», — підсумовує у своєму слові Віра Вовк.

Свій вступ до португальської частини португальсько-бразильської Антології (яка представляє таких поетів, як Фернандо Пессоа, Жозе Режіо, Антоніо Ботто, Альбєрто де Серпа, Мігель Торга, Софія Андресен Таварес тощо) Віра Вовк розпочинає з цитати Антеро де Кентала, який визначає португальську літературу як мішану, розташовану на перехресті раціональності та ірраціональності (або некласичної раціональності):

«Португалія лежить між двома культурами: європейською і атлантичною. Тому їй притаманний своєрідний дуалізм. Так і модерна португальська поезія об’являється фантастичною, мішає всі суперечності: поганство і містику, песимізм і надію, меланхолію і снагу, сарказм і любов, молодечий шал і глибоку життєву мудрість. Вона — невтомне прагнення пережити всі почуття. Світ, Людину, Бога… Це вже не шукання формальної краси, а відвага на банальне слово, відкинення метричного ритуалу, — тепер, коли небо і земля опинилися на тім самім містичнім рівні» (Антеро де Кентал).

Далі укладачка вдається до аналізу витоків модерністських порухів у португальській поезії: «Португальський модернізм почався 1915 року з журналом «Orfeи», що зібрав у своїх тільки двох числах усі нові шукання доби. Крім «Орфея» виходив ще журнал «Centauro» (Кентавр), позначений елегантністю французьких символістів. Хресним батьком журналу «Орфей» був Камільо Песанья, в поезії якого помітні впливи орієнтальної філософії і трансфігурація реальности, подібно як у китайському мистецтві. «Орфей» стояв на перехресті гуманізму з естетицизмом. Центральними його творцями були Маріо де Са Карнейро і Фернандо Пессоа.

З першим увійшла в португальську літературу підсвідомість. Його коротка творчість — і мажинарний, хворобливий, дуже неспокійний блиск, якому можна тільки піддатися, як піддаються рідкісним природним або надприродним феноменам. Одначе найяскравіше світло модернізму заблищало від Фернандо Пессоа, драматурга за покликанням, який проявив себе в поезії різними ролями гетеронімів, розколювався на суперечні особи, переживав складні враження. Він створив міст між «Орфеєм» і «Присутністю» (Presenca, 1927)».

Пропоную невеличкий фрагмент із Пессоа в перекладі Віри Вовк із Антології:

«Давні мореплавці мали одну приповідку — «Мореплавити — конечне, жити — не конечне». Хочу для себе духу цього речення, з’єднавши його форму з тим, що я є: Жити — не конечне, конечне є творити. Не надіюся любуватися життям, не думаю ним любуватися. Бажаю тільки зробити його великим, навіть, якщо моя плоть і моя душа мали б стати дровами для тієї ватри. Бажаю тільки віддати його всьому людству, навіть, якби для того я мав би його втратити, як своє власне. Щораз більше так думаю. Щораз більше кладу в душевну сутність моєї крови неособистий намір звеличати вітчизну і спричинитися до розвитку людства. Це форма, в якій об’явився в мені містицизм нашої Раси» («Слова з вестиб’юля»).

Щодо бразильської частини, то вона представлена в Антології такими іменами: Мануел Бандейра, Жорже де Ліма, Маріо де Андраде, Тассо да Сільвейра, Маркус Вінісіюс де Морайс та ін.). Як зазначає Віра Вовк: «Бразилійський модерністичний рух вибухає офіційно з Тижнем модерного мистецтва в лютому 1922 року в Муніципальнім театрі міста Сан Павло. Там відбулися виступи, що представляли публіці нові мистецькі шляхи, рецитаціями нової поезії й прози, концертами нової музики, виставками нового малярства, скульптури й архітектури. Найбільший відгук мав другий вечір, 15 лютого, коли письменники й поети виступали зі своїми творами. Маріо де Андраде, Мануел Бандейра, Сержіо Мілліє й инші мусіли піддатися кпинам, посвистуванням, рохканням, кукуріканням, нявкотам і гавкотам авдиторії (все це нагадує авангардні вечори Михайля Семенка або ж російських футуристів із прив’язуванням рояля до стелі. — Д.Д.). За словами Освалда де Андраде, «це було об’явлення багатьох покликань у Новій Землі». Менотті дель Піккія висловив бажання нової мистецької генерації: “Хочемо світла, повітря, вентиляторів, літаків, нового здобуття праці, ідеалізмів, моторів, фабричних коминів, крови, швидкості! й мрії для нашого мистецтва. І щоб гуркіт воза на шинах двох віршів вигнав з поезії останнього гомерівського бога, що анахронічно снить в джазовій і кіновій ері про аркадійсьу флейту й Геленині божественні перси”». «Цей модерністичний дратуючий рух повстав в опозиції до набридлих романтичної, парнаської, реалістичної й натуралістичної шкіл» (аналогічні тенденції маємо в польському, французькому, українському модернізмах).

У далекій Бразилії Віра Вовк повсякчас живе Україною. Думи й спогади про батьківську землю ніколи не полишають її, повсякчас звучать в ній голосом сумління, бентежать її серце, прориваються на білий папір щемними рядками. Як ось ці: «Підемо на Верховину услід за рвучким потоком, де з берегів звисають китяги незабудьок, до джерела зі скелі скупати мандрівну душу».

Та ми також знаємо, що в  багатоликому велелюдді  Бразилії живе близько півмільйона вихідців з України, які на забувають про звичаї українського народу, про батьківську землю, сповідують її обрядові традиції, культурні надбання. Померла 16.07 2022 року.

 

 

 

Джерело: Покальчук Ю. Різні світи Віри Вовк // Всесвіт. 1990. № 2