Витвицький Степан Порфирович
Народився у селі Угорники на Станіславщині, нині село Івано-Франківської міськради, тоді — Станіславський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина у сім'ї управителя школи. Навчався у Львівському і Віденському університетах. Під час навчання, крім юриспруденції, отримав всебічну освіту, був активним у культурному житті українського студентства: відвідував лекції Кирила Студинського, Михайла Грушевського і О. Колесси; співав у студентському хорі «Академічної громади», виступав у аматорському театрі, режисером якого був Володимир Винниченко. На знак протесту проти антиукраїнської політики адміністрації університету, С. Витвицький, разом з іншими українськими студентами, у 1904 р. залишає Львівський університет і переводиться до Віденського університету. Голова «Академічної громади» у Львові та товариства «Січ» у Відні. Докторат права захистив 1910 (1912)року. Згодом брав участь у культурному житті на Дрогобиччині, вступив у ряди Українського січового союзу. Власну адвокатську канцелярію відкрив у Дрогобичі 1914 року, проводив активну українську громадсько-культурну діяльність на Дрогобиччині.
З початком Першої світової війни вступив до легіону Українських січових стрільців, відбуваючи службу в інформаційному відділі УСС — Пресовій Квартирі. В 1915–1918 роках — член редакції газет «Діло» і «Свобода» у Львові, з 1918 року — член політичного комітету, що підготував акт 1 листопада 1918 року. У 1918 році — делегат Національної Ради ЗУНР. Був одним з організаторів возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Згодом — державний секретар закордонних справ ЗУНР листопад 1918 — липень 1919 р., голова місії ЗУНР в Парижі і Лондоні.
У квітні 1922 р. був у складі дипломатичної делегації ЗУНР на Міжнародній конференції в Генуї, на якій обговорювався статус Східної Галичини. Восени 1924 р. повернувся з еміграції до Дрогобича, відновив адвокатську діяльність; спочатку спільно з Володимиром Темницьким, пізніше у власній канцелярії; вів активну громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність — голова товариства «Просвіта» у Дрогобичі. У 1925–1939 роках — діяч УНДО. В 1926—1939 роках очолював філії українських товариств та установ «Сільського господаря», «Маслосоюзу», «Рідної школи». В 1935–1939 — посол (депутат) до польського Сейму, з 1938 року — заступник голови УНДО та Української Парляментарної Репрезентації. У 1935-39 роках був віце-бурмістром Дрогобича. Як адвокат, виступав захисником українського населення від переслідування з боку польського режиму: захищав 16 мешканців села Добрівляни, яких незаконно арештувала в 1929 р. польська поліція під час зборів читальні «Просвіти», мешканців села Брониця, жорстоко побитих польською поліцією в 1938 р. під час посвячення читальні «Просвіти».
На еміграції з 1945 року. Брав участь в організації Центрального представництва української еміграції в Німеччині - заступник голови і створенні Української національної ради; від 1949 року — заступник голови виконавчого органу Української національної ради і керівник відділу закордонних справ, од 1951 року — представник виконавчого органу Українсько національної ради у США. З 1954-го по 1965 рік — 2-й Президент УНР в екзилі.Помер 1965 року у Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі у Баунд-Бруку штат Нью-Джерсі. В кількох населених пунктах України існують вулиці, названі на честь Степана Витвицького.
ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТЕПАНА ВИТВИЦЬКОГО НА ДРОГОБИЧЧИНІ У 1920-1930-Х РР.
На особливу увагу заслуговує діяльність С. Витвицького в Дрогобицькій повітовій філії Просвіти. Серед десятків національно-культурних, економічних товариств Галичини другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. наймасовішою і найавторитетнішою була Просвіта. У Дрогобичі філія Просвіти була заснована у 1903 р. Як зазначалося, перебуваючи у статусі кандидата в адвокати у Дрогобичі, С. Витвицький включався у громадську діяльність як член філії Просвіти у Дрогобичі. У 1912 р. він увійшов до складу виділу філії Просвіти у Дрогобичі як бібліотекар. На зборах 1 квітня 1912 р. до складу виділу філії також було обрано В. Чапельського (голова), Г. Кузіва, В. Кобрина, В. Кунькевича, К. Мантюка. Однак у цей період діяльність С. Витвицького не була довготривалою.
Налагодити просвітницьку роботу у краї новообраному голові не дозволяла вороже настроєна до товариства польська адміністративна влада. Офіційною причиною заборони діяльності філії та читалень у 1919 р. була невідповідність нормам санітарних вимог. У 1921 р. польська влада знайшла іншу причину-члени-засновники товариства не давали гарантії в тому, що вони не переслідуватимуть політичної мети. Після відміни військового стану (серпень 1922 р.) польська влада вимагала затвердження статуту окремо у кожному воєводстві. У результаті із 73 громад, котрі бажали відкрити читальні, дозвіл отримали тільки 18.
Головним виділом Просвіти у Львові відряджено до Дрогобича В. Мудрого з метою ознайомлення з ситуацією просвітнього руху у краї. Останній у своєму звіті про поїздку в Дрогобич 8 липня 1923 р. зазначав, що “в розмові з громадянами Дрогобича про причини їхнього невдоволення з такого вибору виділу філії мені було заявлено д-ром Пацлавським, адвокатом, та д-ром Чапельським-тамтешнім лікарем, що хоч і збори філії та вибір виділу відбулись нелегально, зглядно неправильно, то вся вина за вибір цього видлу лежить таки на українській дрогобицькій інтелігенції, яка від роботи відтягується, не виказує на жодному полі ані крихітки ініціятиви та спочиває, вже нагружена в стан якоїсь снливости та невразливости на народні потреби. Спершу думали вислати протест против вибору такого партійного виділу і такий протест навіть уложили, але потім прийшли до пересвідчення, що краще протесту не висилати Головному Виділові, краще справу залишити так як вона є й дати змогу працювати соціалістам, з праці яких буде все таки більше користи для справи, ніж з неробства інтелігенції політичного угруповання переважно трудової.
З поверненням у 1924 р. до Дрогобича С. Витвицького, ситуація в просвітньому русі кардинально змінилася. Вже у своєму звіті за 1926 р. Дрогобицька філія Просвіти зазначала: Відновлена у 1924 р. філія Просвіти... повернула до життя 47 читалень (у 1926 р. - загалом 51. Найкраще розвивалися читальні у Волі Якубовій, Доброгостові, Бубичах, Опаці, Сільці, Тустановичах та Сторонній. Шість читалень будували свої власні будинки, читальня в Губичах будувала громадську купальню. Для допомоги поодиноким читальням філія організувала 6 мандрівних бібліотек. У читальнях прочитано 5 701 книжку. У період літніх канікул (ферій) організовано при філії студентський хор, який об’їздив читальні з Франковими концертами. Крім цього, кожної неділі виїзджали до читалень делегати філії.
У вересні 1926 р. філія запросила до співпраці інженера агрономії, який був одночасно
чиновником тодішнього Союзу кооператив і учителем рільництва сільських читалень. Перший рільничий курс, організований ним відбувся наприкінці листопада 1926 р. у Підбужжі для гірських,
культурно найбільше занедбаних громад повіту за участю 40 учасників. Цей курс дав почин будівництву Народного дому в Підбужжі, який був осередком гірських сіл Дрогобицького повіту. Про складну політичну ситуацію в повітовій організації “Просвіти” свідчить хоча б факт зборів, що відбулися 14 лютого 1927 р. під головуванням С. Витвицького. З боку комуністів поставлено пропозицію про вибір іншого голови зборів, оскільки вони не мають довір’я до голови філії. Коли голова, опираючись на Статут, внеску не поставив під голосування, поставили зараз зручний внесок, аби впустити на засідання членів читалень як гостей.
Дрогобицька повітова філія Просвіти продовжувала розбудовувати свої структури. Так, наприкінці 1926 р. С. Витвицький запросив до співпраці ПСК (повітовий союз кооператив). Значну роботу проводив інженер агрономії В. Созанський, який “вів у читальнях просвіту “науку рільництва”. Починаючи із грудня 1926 р. організовано 11 тижневих або двотижневих рільничих курсів у Ріпчицях, Опаці, Підбужжю, Волі Якубовій, Гаях Нижних, Губичах, Сільці, Тустановичах, Вороблевичах і Мединичах (біля 80 слухачів в кожному з названих сіл прийшли на навчання).
У грудні 1926 р. розпочалися курси додаткової освіти у двох приміських читальнях Дрогобича:Задвірному і Лішнянському передмісті, що з успіхом відбувалися до лютого 1927 р. Цього ж року організовано подібні курси у Бориславі, на яких викладали всесвітню та українську історію, українську
літературу, вибрані питання з французької, німецької літератури, фізики і природи. Крім згаданих курсів і відчитів проведено 29 поїздок до читалень повіту з перевіркою та відчитами на історичні,
літратурні та суспільні теми.У 1927 р. засновано нові дві читальні: в Солонську і Тинові. Загалом склад виділу Дрогобицької філії виглядав таким чином: С. Витвицький-голова, І. Блажкевич-заступник голови, Ю. Дроздовський-касир, О. Станимір-секретар, В. Чапельський, А. Модрицька,B. Созанський-члени виділу. З незначними кадровими змінами він працював до 1939 р.3 квітня 1929 р. у Дрогобичі відсвятковано свято Просвіти, що незважаючи на складні погодні умови, зібрало надзвичайно багато присутніх. Свято розпочалося кантатою С. Людкевича у виконанні “Дрогобицького Бояна”. Виступ М. Галущинського - голови “Просвіти” був переповнений фактами антиукраїнської політики місцевої польської влади. Український сенатор водночас виділив основні завдання української спільноти в освітній сфері.
Завершив урочисту частину свята виступ C. Витвицького, який закликав до консолідації зусиль українців Дрогобиччини у відстоюванні їх конституційних прав. За ініціативою С.Витвицького 17 березня 1929 р. 9 сіл Дрогобицького повіту (Губичі, Опарі, Тустановичі, Гукова Гора, Болехівці, Почаєвичі, Ластівки, Дорожів, Виншики) відсвяткували свято “Просвіти”.
20 листопада 1931 р. в м. Трускавці відбулася конференція щодо пожертвувань коштів “Просвіті”, на якій було утворено комітет у складі о. І. Валюха, О. Біласа, і М. Гута. 23 листопада 1931 р. відбулася офіційна нарада Дрогобицького повіту, у якій взяли участь представники 20 читалень повіту. Ухвалено для популяризації “справ позички і дару” провести аналогічні наради у всіх населених пунктах повіту. Організаційний комітет очолив С. Витвицький. Про свою підтримку цієї акції заявив ПСК.На початку 1930-х рр. “Просвіта” переживала фінансову кризу і Головний виділ неодноразово звертався до українських громадян за допомогою. 29 грудня 1931 р. на його засіданні наголошувалось на тому, що необхідною умовою виступала матеріальна підтримка товариства за рахунок виплати позики, купівлі видань і добровільної пожертви “Просвіті”.
29 червня 1932 р. відбулися загальні збори філії товариства “Просвіти” у Дрогобичі. На збори прибула значна кількість місцевого громадянства.Відкрив загальний збір виділу філії голова С. Витвицький, згадуючи пам’ять покійних М. Галущинського і Ю. Романчука. Він відзначив, що у зборах брала участь понад 100 осіб, з них представники 23 читалень у кількості 53 осіб.С. Витвицький підкреслював, що у просвітній праці в Дрогобицькому повіті спостерігається безперервний і постійний поступ. Зокрема, на 49 читалень діяльними були 43, з них 40 надіслали річний звіт. Доповідач також охарактеризував діяльність читалень в період пацифікації, коли влада припинила діяльність 16 читалень. Він також виділив занепад лівих впливів. Голова Дрогобицької філії товариства “Просвіта” окремо позитивно виділив працю читалень у районі Борислава (В. Городинський, І. Петрикевич), а також чотирьох читалень м. Дрогобича, які утримували дитячі садки. В ухваленому звіті позитивно оцінено роботу жіночої секції, 3 секцій молоді, 32 драматичних гуртків (187 вистав), 9 хорів (19 концертів).
У звіті Дрогобицької філії “Просвіти” за 1938 р. йшлося про такі здобутки організації, як: організацію канцелярії, поділ філії на 12 районів: Дрогобич, Борислав, Східниця, Підбуж, Брониця, Грушів, Рихтичі, Мединичі, Воробкевичі, Довге, Гаї Нижні, Доброгостів, відкриття при ній бібліотеки, передплата 31 часопису тощо.Загалом Дрогобицька філія нараховувала 74 читальні (з них “добре” працювало 48,“слабо”-20).Загальна кількість членів усіх читалень повіту нараховувала 7 229 осіб (4605 - чоловіків, 1213-жінок). Найчастіше Дрогобицька філія “Просвіти” святкувала роковини з дня народження Т. Шевченка, І. Франка, С. Петлюри, М. Шашкевича, а також свят - “Просвіти”, “Крути”, Дня Злуки і Листопадового зриву, Базар і скасування панщини.
Джерело: "Дрогобиччина-земля Івана Франка"
Джерело: Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
Волинець С. Передвісники і творці листопадового зриву. — Вінніпег, 1965.
