Народився 3 листопада 1911 року у селі Озеряни Дубенського повіту, пізніше району на Рівненщині у родині помічника начальника місцевої залізничної станції, полковника армії УНР Павла Волошина та Меланії Калістратівни Левчук. Під час навчання у Рівненській гімназії Ростислав стає активним учасником молодіжної організації ,,Пласт,,. У польських таємних поліційних зведеннях того часу зазначалося, що вдома у Волошина проводилися збори пластунів.

Після закінчення гімназії вступає на юридичний факультет Львівського університету, де стає членом підпільної Організації Українських Націоналістів (ОУН) з часу її заснування 1929 року. Через деякий час очолив Українську студентську репрезентацію в Польщі (СУСО під Польщею) (1933—1934), Дубенський повітовий, згодом Рівненський окружний провід ОУН. Часто виступав на різних зборах студентської молоді у різних містах Західної України. З 1935 до 1937 року був співредактором підпільної молодіжної газети «Юнак» та журналу «Студентський Вісник». Після закінчення університету деякий час працює у львівському «Промбанку». 1935 р. одружується з гімназійною однокласницею Ніною Левицькою. 

Батьки переїхали з Києва після поразки національно-визвольних змагань 1917—1920 років разом з майбутнім патріархом УАПЦ Мстиславом (Скрипником). Проживали на ст. Озеряни, Дубнівського повіту. Родина мала четверо дітей. Старша сестра Ія та син Юра померли в дитячому віці, а Оксана, член ОУН, загинула в околицях Дерманя, перебуваючи в підпіллі. Ростислав Волошин взяв шлюб з Ніною Левицькою, дочкою Гліба Левицького, 1935 року, яка училася в Рівненській гімназії разом з ним. Про родину Левицьких згадується з 1703 року, коли їх предки правили в парафії однієї з церков Луцька. Гліб Левицький був двоюрідним братом графа Модеста Рогаля-Левицького — лікаря та письменника, друга Лесі Українки. Дружина Ростислава Волошина Ніна — членкиня ОУН, псевдо «Домаха». Була звя'зковою Ніла Хасевича, близького друга родини. Заарештована в січні 1947, отримала 10 років мордовських таборів. З 1957 року проживала в м. Нововолинську разом із сім'єю дочки. Померла 1971 року, похована на міському кладовищі. У Ростислава та Ніни Волошиних було двоє дітей: Інна, 1937 року народження і Андрійко 1944 року народження, помер 1947-го та похований на кладовищі у Рівному.

Дочка закінчила Луцьке педагогічне училище, працювала бібліотекарем, вчителем вечірньої школи у Нововолинську. Після переїзду родини до Луцька в 1974 році працювала в облраді по туризму та екскурсіях. Померла в січні 1998 року та похована на міському кладовищі у Луцьку. Інна відчувала «турботу» відповідних органів все своє життя. Їй не дозволили отримати вищу освіту, морально пресували все життя. Чоловік Валентин Оленченко помер 1993 року. Внук Анатолій Волошин, 3.09.1957 р. н., Луцьк. Одружений. Дружина Юліана Волошина,1986 р.н. Виховують синів — Даміана, 24.06.2012 р.н. і Даріана, 04.09.2014 р.н. Анатолій в 1983 р. закінчив Одеський електротехнічний інститут зв'зку. З 1982 по 1996 р.р. служив офіцером зв'язку в УМВС у Волинській області. З 1988 по 2008 роки КДБ СРСР проти нього було порушено «ДОР-ШП» (шпигунство). З 2001 року по теперішній час працює в МАК, м. Київ. Внуки Ростислава Волошина Юрій з Анатолієм, були на Покрову 2008 в с. Гаї Бійничі, де встановлений пам'ятний хрест на місці загибелі Ростислава Волошина. Юрій після закінчення Львівської політехніки працює на Луцькому автозаводі — інженером. Ростиславу Волошину («Павленку») присвоєно звання — полковник-політвиховник УПА (посмертно). 

 Джерело: Дмитрук В. Г. «Вони боролись за волю України».— Луцьку (чільне місце відведено Ростиславу Волошину).