Народився Євген в 1915 році у Відні, куди Гарабачі втекли перед наступом російської армії. Родичі, знайомі називали його Геником. Вчився Геник у гімназії Перемишля, яку не зміг закінчити, бо його виключили з rімназії і засудили на короткий термін за те, що включився у боротьбу за викладання в гімназії українською мовою. По звільненні з тюрми стае членом ОУН. Повторно був суджений у справі Біласа і Данилишина на 3 роки тюрми з позбавленням на 10 літ громадянських прав, iз забороною вчитися в Польщі і проживати в Перемишлі.

3 тюрми Геника випустили у 1936 році. Він переїжджає на проживання в Уличне, де замешкує у старій хаті діда Бориславського. Хата, господарка, поле і ліс належали його мамі, але вона всім цим розпоряджалася через oсіб, тобто все, крім старої хати, здавала в оренду. Хату Геник трохи підремонтував, однак до господарки не брався і все купував у крамнині. Як було зовсім скрутно, то перебував у Богдана Кульчицького, де часто харчувався і навіть спав. Щоб не нудьгувати, допомагав Богдану в просвітницьких справах. Батьки бачили, що господарка йому Гімназист Геник Гарабач. 1931 р. не йде, тому продали за 5000 злотих частину дубового лісу і на ці гроші Геник заклав собі галантерейну крамницю Відні. Не дивлячись на це, він продовжує свою діяльність в ОУН в Перемишлі. Невдовзі поляки повторно заарештовують його за приналежність до ОУН і кидають у концтабір Береза Картузька, з якого він виходить по приході німців. Після табору Геник виїжджає на студії інженерії до Відня, де бере активну участь в українській студентській громаді В 1941 році як член ОУН Геник вступас в український батальйон "Роланд", ставши одним із його керівників. На початку війни i Товаристві "Січ". цей український легіон, який вів бої на південному напрямі, німй розформували і роззброїли. Особовий склад батальйону інтернували в концтабори. Геник, будучи фінансистом (скарбником) батальйону, на момент розформування, знаходився поза розташуванням батальйону у службових справах, через те уник арешту. З фронту він нелегально прийшов в Уличне, потім-у Перемиль. З Перемишля виїхав у Відень, де виконував обов'язки крайового референта ОУН земель Австрії. Його вислідило гестапо, заарештувало і після допитів кинуло в концтабір Дахау, а в кінці війни, за відмову вступу в дивізію "Галичина", його перевели в табір смерті Бухенвальд.

У таборі смерті вже діяло підпілля ОУН, яке підготовляло втечі в'язнів. Сестра Геника Слава в цей час вже емігрувала і жила на околицях табору. Вона навела зв'язки через охорону з підпіллям табору i Геником, що дало йому змогу втекти під час нічного етапування в'язнів. Після втечі він, з трьома товаришами, переховувався, боячись потрапити на очі німцям, які проживали біля табору. Їх ледь живими знайшли американські солдати, вилікували, відгодували і передали в табір біженців. Після війни Геник працює фінансистом Проводу ОУН (), а зі Степаном Бандерою перебуває в близьких і дружніх стосунках. Замешкавши в Західній Німеччині, Геник оженився на дівчин українці Марії Мицько, яка була активісткою українських організацій, вела український хор у Німеччині, а також працювала секретаркою в Проводі ОУН (Б).

У Проводі ОУН (Б) стається відомий розкол і Геник переходить в опозицію до С. Бандери. Відійшовши від політичної діяльності, Геник присвячує себе церкві. Він праює як один з чільних організаторів і провідників Українсько-Християнського Руху (УХР), голова Перемиського Земляцтва і організатор патріархального руху. 3 1973 року він протягом п'яти років студіює богословство в університетах Відня та Інсбрука і 5 листопада 1978 року, в Римі, кардинал Иосиф Сліпий висвячує вгена Гарабача на священика. Цього ж року він був призначений душпастирем УГКЦ Лондона та Південної Англії. В 1983 році Євген повертається до Мюнхена, де сповняє різні священичі обов"язки. Єу Євгена і Мaрії Гарабачів троє синів і п'ятеро внуків. Усісини виховані в патріотичному українському дусі. Помер Євген Гарабач 1994 року. Його останки перевезено Уnaїну і з належними священику почестями поховано в Уличному. його дружина Марія померла 2012 року на сотому році життя і також похована в Уличному. 

Джерело: "Життєвий шлях нашого роду" Юрій Кульчицький