Юзеф Ліпман народився 17 липня 1931 року у Бориславі, тодішньому містечку нафтового буму Східної Галичини. Його батько Абрахам Ліпман працював інженером, а родина належала до єврейської громади, яка в той час становила значну частину населення міста.

Дитинство Юзефа було типовим для довоєнного Борислава: шумні базари, запах озокериту, дерев’яні хати на пагорбах і шахти, що видобували нафту просто з-під землі. Усе змінилося у вересні 1939 року, коли німецькі війська зайняли місто. У віці восьми років він побачив, як знайомі вулиці перетворилися на місце страху та репресій.

Єврейське походження сім’ї стало смертельною загрозою. Більшість знайомих і сусідів Ліпмана загинули або були депортовані, а він разом із частиною родини зумів урятуватися, переховуючись у навколишніх селах. Ці події залишили глибокий слід у його пам’яті й сформували характер — рішучий, дисциплінований і спраглий до знань.

Після закінчення війни Ліпман із сім’єю переїхав до Польщі. Від самого початку його цікавили природничі науки, особливо хімія, що здавалася йому ключем до розуміння навколишнього світу.

У 1950-х роках він вступив на хімічний факультет Політехніки Вроцлавської. Уже у студентські роки Юзеф відзначався особливою уважністю до деталей і прагненням застосовувати знання на практиці. У 1955 році він здобув диплом інженера-хіміка, а у 1958 році — ступінь магістра.

У 1965 році він захистив докторську дисертацію, а в 1972 році отримав ступінь доктора габілітованого. Цього ж року почав активно викладати і керувати власними науковими темами.

Від 1955 до 2001 року Ліпман працював у Кафедрі технології нафти і рідких палив Політехніки Вроцлавської, де пройшов шлях від асистента до професора.
Його наукові інтереси включали:

піроліз бензинів, гідрорефінерійні процеси,

каталізатори для крекінгу і реформінгу,

очищення вихлопних газів і розвиток екологічних палив.

Він був автором 88 наукових праць, 11 патентів, 147 технічних звітів і 2 навчальних посібників, що зробило його помітною постаттю у сфері нафтохімії та технології палив. Його роботи впроваджувалися у промисловості, що сприяло модернізації паливної галузі Польщі у другій половині XX століття.

У період 1969–1990 років Ліпман очолював Науково-дослідний відділ добору та експлуатації нафтопродуктів, а у 1982–1990 роках — був заступником директора інституту з питань освіти та викладання. Його керівництво відзначалося поєднанням суворої дисципліни та підтримки молодих науковців.

За свої досягнення він був відзначений Кавалерським Хрестом Ордена Відродження Польщі та Золотим Хрестом Заслуг — одними з найвищих відзнак у науково-технічній сфері Польщі.

Юзеф Ліпман був відомий як скромна людина, яка уникає публічності, але цінує глибоку наукову дискусію. Його колеги згадують як наставника, який завжди знаходив час для студентів, навіть попри величезний обсяг власних досліджень.

Дитячі спогади про окупований Борислав залишили в ньому глибоке переконання, що наука повинна працювати на користь людства та допомагати уникати катастроф, подібних до тих, які він пережив.

Його історія — це приклад того, як людина, що починала життя у місті нафтових копалень, пережила лихоліття війни і зуміла піднятися до рівня професора і провідного спеціаліста в одній із ключових галузей індустрії ХХ століття.

 

Джерело: Історія Борислава