Велике родовище озокериту (земляного, гірського воску), розташоване в межах міста Борислав Львівської області. Одне з найбільших у світі за запасами високоякісного озокериту. Розробляється з 1860. 1865 в районі Борислава було вже 2700 неглибоких шахт (колодязів). 1874 (період найбільшого розквіту озокеритової промисловості) кількість діючих шахт становила 4000, а видобуток озокериту досяг 19 650 т. Пізніше, в зв'язку з вичерпанням доступної для кустарної розробки (неглибоко залягаючої) руди загальний видобуток озокериту різко скоротився. В 1890 було видобуто 6170 т, в 1900—1727 т, в 1917 — 328 т і в 1936 — 344 т. За радянського часу видобуток озокериту зріс і становив 800—1000 т на рік.
Озокерит утворився в основному з суміші твердих вуглеводнів (церезинів) з невеликою домішкою нафтових масел і смол, що випали з материнського розчину нафти внаслідок зниження температури та втрати розчиненого в ній газу під час підіймання нафти по тріщинах та пористих породах до земної поверхні. В Бориславському родовищі поклади озокериту приурочені до фронтальної частини лежачої та насунутої на північний схід Бориславської складки, в геологічній будові якої беруть участь крейдові, палеогенові та неогенові породи. Поклади озокериту являють собою сітку жил,, що взаємно перетинаються. В глинистих сланцях міоценового віку міститься головна поздовжня жила, яка має північно-західне простягання та північно-східне падіння. Середня потужність її близько 3 м. Цю жилу перетинає серія розгалужених поперечних жил північно-західного падіння. Крім вказаних, виділяються ще так звані плазові жили, що є скупченнями озокериту на поверхнях нашарування породи. Жильне тіло являє собою скупчення воскоподібного або мазеподібного озокериту із вдавленими в нього шматочками порід. Другий тип руди, так званий леп, має вигляд дуже подрібненої глинистої породи, просоченої озокеритом. Порожнини в породі часто містять рідку нафту, воду разом з газом, що виділяється. Це дуже ускладнює проведення підземних розробок. З глибиною якість озокериту знижується.
Особливістю родовища є інтенсивна подрібненість порід, що зумовлює сильний боковий тиск у підземних виробітках і вимагає застосування міцного кріплення.
Видобуту руду піднімають, на поверхню, де шляхом виварювання озокерит відділяють від мінеральної породи. Одержаний озокерит-сирець очищають і переробляють далі на спеціальному заводі.
Важкі умови, в яких працювали робітники на бориславському родовищі, відбиті у творах І.Франка "Борислав сміється" та "Бориславські оповідання".
Насипи Бориславського озокеритового родовища (БОР) сформувались упродовж тривалого нераціонального озокеритовидобутку (з 1855 по 1997 р.) та належать до техногенно змінених територій, які не можуть бути використані під забудову чи аграрне виробництво. Насипи БОР займають площу понад 20 га, у межах яких виділяють два відмінні великі екотопи: перший (старі насипи), утворений у процесі випарювального способу збагачення руди (насипані до 40-х років ХХ ст.); другий (нові насипи) – у процесі збагачення руди екстракційним способом (насипані після 40-х років).
У складі насипів міститься значна кількість шкідливих і токсичних речовин, вони характеризуються низькою чисельністю й бідним мікробним складом. За даними хімічних аналізів, у складі едафотопу нових насипів БОР встановлено низький вміст ґумусоподібних 0,9% (для території Передкарпаття вміст гумусу у середньому 2,4%) та біогенних неорганічних речовин (N, К2О, СаО, Р2О5) – 26,0 мг/100 г. Вміст техногенних органічних речовин (бітумоїдів А, поліциклічних ароматичних вуглеводнів (3,4-бензпірен), фенолів) в едафотопі насипів значно перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК). Вміст важких металів (купрум, кобальт, цинк, манган, нікель, плюмбум) на досліджуваній території є у межах ГДК .
Важливим показником стану агроекосистем є мікробіота, оскільки вона слугує одним із чинників ґрунтотворного процесу, живлення рослин і фітосанітарного стану. Показано, що чисельний і якісний склад мікроорганізмів покращує продуктивність, сприяє відновленню ґрунтової родючості . Тому нами було проведено аналіз чисельності сапрофітної мікробіоти й загальної кількості клітин мікроорганізмів на рекультивованих едафотопах насипів БОР. Метою роботи є оцінка ефективності способів рекультивації едафотопів нових насипів БОР за фенологічними показниками культивованих рослин і зміни чисельності мікробіоти за два роки. Нові насипи БОР характеризуються дрібнозернистим едафотопом із численними включеннями подрібненого деревного матеріалу та включеннями темно-коричневих залишків озокериту і нафти. Порода відвалів є малопроникна для води, при змочуванні – утворює липку в’язку масу. У складі насипів переважають глинисті матеріали, гіпс, кальцій і магній карбонати.
У результаті проведених досліджень із визначення чисельності мікроорганізмів у рекультивованих едафотопах насипів БОР встановлено, що різний вміст осадів стічних вод, компост і перегній ведуть до зростання чисельності мікробіоти лише на першому році, тоді як на другому – її чисельність на більшості дослідних ділянок значно знижується, але не на ділянках із різним вмістом перегною: на них кількість мікроорганізмів є такою ж або збільшується, особливо за культивування T. hybridum. Тимчасове зростання чисельності мікроорганізмів на першому році може бути пояснене, по-перше, внесенням численної
мікробіоти у ділянки едафотопів разом із цим меліорантом, і, по-друге, високим вмістом у його складі легкозасвоюваних органічних речовин. Останні й оптимізують трофічні умови едафотопу БОР, що сприяє розмноженню мікробіоти та збільшенню її чисельності упродовж першого року.
На ділянках із тирсою спостерігали незначне збільшення чисельності мікробіоти на першому і другому році, що можна пояснити низьким вмістом органічних речовин у складі тирси, доступних для живлення мікроорганізмів. Целюлоза, якої є близько 50% у тирсі, а також лігнін і геміцелюлози, характеризуються повільністю процесів розщеплення, що є лімітуючим чинником збільшення чисельності мікробіоти едафотопу. Встановлено, що рекультивація едафотопів нових насипів БОР різними кількостями (10, 20 і 30 л/м2) перегною забезпечує кращий ріст, розвиток і схожість культивованих рослин і сприяє зростанню чисельності сапрофітної мікробіоти й загальної кількості мікроорганізмів, а тому може розцінюватись як оптимальний спосіб рекультивації з числа досліджених.
РОЗВИТОК ОЗОКЕРИТОВОЇ ГАЛУЗІ У ГАЛИЧИНІ XIX–XX СТ.
З початку XIX ст. відомі окремі законодавчі акти, що стосувалися розвідки, видобування та продажу озокериту 2 серпня 1810 р. у Відні видано Декрет Державної Канцелярії, скерований до Гірничого суду у м. Дрогобичі, в якому зазначалося, що усі мінерали, що вміщають у собі земну олію (нафта і озокерит),
належать до державної власності і не можуть бути відноситися до земельної власності. Дозвіл на їх видобування надавався державою (гірничий дозвіл). Першим власником гірничого дозволу на видобування земного воску у Бориславі, наданого Дрогобицьким Гірничим судом у 1810 р., був підприємець Ян Маттіс. Відтоді розпочалася реєстрація підприємств з видобування і переробки нафти й озокериту. У 1810 р. Йожеф Геккер, що у 1808–1819 рр. проживав у м. Дрогобичі, заснував Трускавецьке гірниче товариство Доброї Надії для розвідки корисних копалин і видобування сріблоносного галеніту. 1814 р. ним у Трускавці було
започатковано шахту Святої Анни, стратиграфічну будову якої дав Кароль Шіндлер. Зокрема, автор у праці Geognostische Bemerkungen über die Karpathischen Gebirge in dem Königreiche Galizien (Відень, 1814 р.) зазначав, що в околицях Трускавця зустрічаються поклади асфальту та мінеральних вод.
Професор геології Єжи Боґуміл Пуш, який у 1817–1830 рр. здійснив геологічні дослідження Польщі, у вересні 1828 р. на З’їзді німецьких природознавців і лікарів у Берліні доповідав, що північно-східні схили Польських Карпат багаті різними мінералами, зокрема й скельною олією й бітумами. У монографії Geognostische Beschreibung von Polen sowie der übrigen Nordkarpathen-Länder (Штутгарт, 1836 р.) ним згадано родовища озокериту у Бориславі, Попелях та Трускавці; вказано, що він зустрічається у вигляді тонких шарів між сланцями та пісковиками і є продуктом окислення рідкої скельної олії. У 1827 р. офіційний дозвіл на побудову в Трускавці стаціонарного будинку для приймання ванн і чотирьох будинків для проживання відпочиваючих одержав адміністратор державних маєтків Юзеф Міцевскі. Всі ці події сприяли науковому трактуванню походження, розробки й експлуатації земного воску, якому слід було надати й офіційну назву. Власне, сучасна назва озокерит була вперше запроваджена у науковий обіг австрійським мінералогом Ернестом Фрідеріком Ґлоккером (Е.F. Glocker) у 1833 р. для молдавського земного воску, яка згодом поширилась у світі.
До 1850 р. у Бориславі діяло близько 2 тис. озокеритових шахт. У кінці XVIII-на початку ХІХ ст. озокерит використовувався місцевим населенням для освітлення приміщень. Попит на нього зростав, збільшувався і видобуток. Центром видобутку став район міста Борислава і сіл Дзвиняч та Старуня. Озокерит у Галичині зустрічався у невеликих кількостях у тріщинах (об’ємом від кількох до кількох десятків см3) міоценових аргілітів і пісковиків, що лежали над соляними покладами. У Бориславі основна озокеритоносна тріщина, що складалася з 14 менших, знаходилася на глибині 260 м. Озокеритова лихоманка другої половини XIX ст. призвела до відкриття в околицях Борислава на площі 100 га (станом на 1865 р.) 2,6 тисяч шахт і копанок,
де працювало понад 5 тис. робітників. У 1872 р. там діяло 4500 шахт і близько 1260 підприємств; у 1874 р., відповідно, 4000 та 854, де працювало 10,5 тис. робітників. Однак у 1891 р. діяло лише 772, а в 1900 р. – 75 шахт.За даними Підручника географії Галичини у 1873 р. у Бориславі працювало 12 тис. шахт , експлуатацію нафти і озокериту здійснювали 75 великих та 779 менших підприємств, на яких працювало загалом 10500 робітників.
Продукування озокериту у Бориславі розпочалося, як вже зазначалося, у 1862 р., однак статистичні дані до 1876 р. були практично відсутні. Озокеритовидобувна промисловість на початку XX ст. продовжувала
занепадати, видобуток знизився в 1900–1913 рр. з 3,7 до 1,6 тис. т через виснаження його покладів і зменшення попиту на міжнародному ринку. Консолідація видобувних підприємств призвела до укрупнення виробництва, внаслідок чого у 1902 р. у Бориславі діяло лише два підприємства: Галицького
кредитного банку (70–100 шахт) і АТ Борислав (до 100 шахт).
До Першої світової війни озокерит не використовувався у медицині, лише: для виготовлення свічок, при виробництві лляних і бавовняних тканин, для фарбування меблевої деревини, у гальванопластиці, ізоляції електропроводів, при виробництві паперу тощо. На сучасному етапі озокерит використовується в радіо-
і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування). Найбільші у світі поклади озокериту, розроблялися у Галичині впродовж кількох століть у Бориславі, Дзвинячі, Старуні та Трускавці. Основним ринком збуту мінералу була електротехнічна промисловість Європи та сфера побуту. На сьогоднішній день слід було б відродити цю гірничу галузь для потреб медицини та курортної справи.
Джерело: М. П. Бажан Українська радянська енциклопедія
Микулич О. "Нафтовий промисел Східної Галичини до середини ХІХ ст."
Кречківська Г. В., Царик Й. В. "Дослідження ґрунтових мікроорганізмів на шахтних
відвалах Бориславського озокеритового родовища"
