Зберігся опис бою від хорунжого УСС Тимка Гончарика, ось його фрагмент: "Москалі вже коло нас. Сотня Вітовського відступала до лісу. Москалі стріляють на ліс шрампелею. До мене біжить молоденький гарний хлопчина Олексівський, але, поцілений кулею в чоло, майже коло моїх ніг паде трупом. Із лісу долітають до нас крики ранених стрільців. Ми ще тримаємося. Один москаль хапає мого товариш-гуцула з Косова за полу ментлі й тягне його вділ, та  в тій хвилі стрілець замахується прикладом і розтрощує йому голову, а сам панічно біжить до лісу. Недалеко, яких 50 кроків. За хвилину ми в лісі. Перед нами страшна картина. Повно ранених і трупів. Найбільше від ворожих шрампелів і зламів дерев. Одному стрільцеві відірвало руку. Другий з розбитою головою. Забираємо їх з собою, та не дійшли ми до краю лісу, як вони погинули. Москалі в ліс не йдуть. Видно, що бояться або мають якісь інші причини. Ми стримали москалів на довший час і тим дали часу австрійським частинам хоч в часи себе забезпечити, а то були всі б попали в російський полон".

 

Точно невідомо скільки там загинуло українців, Дмитро Вітовський називає 15, інші джерела стверджують про 16 загиблих. Невідомо також  імена тих, хто похований на горі місцевими – більшовики бульдозером зрівняли могили із землею. Відомо, що серед загиблих був уродженець Ясениці Сільної, 18-річний Гриць Олексовський. Коли батько привіз на возі його тіло додому, мати, побачивши мертвого сина, пішла в комору і  з розпачу померла… Паралельно з тим є версія, зокрема у газеті Діло, що Гриць таки похований на Кобилі його батьком Яцем Олексовським, який копав могили і  іншим стрільцям.  Газета  опублікувала  трагічну історію батька, який хоронив стрільців, а опісля голосив над могилою свого сина: "Соколе ясний… сину єдиний… одного я тебе мав, одного-однісінького, і в школу тебе давав, і вчив я тебе не для себе, не для свого добра…я вчив тебе у хосен народа бідного мого…"

 

В пам’ять про бій вкінці 80-их років минулого століття на вершині гори Кобила  встановлено хрест і символічну могилу, а згодом мешканці Залоктя побудували ще й  каплицю. Кожної осені тут проводиться панахида за полеглими воїнами. В час освячення могили такого велелюддя ще не бачила ця гора – процесії з обидвох сіл – Залоктя і Опаки  піж жовто-синіми знаменами піднімалися двома схилами на вершину, де відбулася громадська панахида та виступи численних громадських і політичних діячів того часу. 

 

Джерело: Віра Чопик "БІЙ НА ГОРІ КОБИЛА – ТУТ СТРІЛЬЦІ БИЛИ МОСКОВИТІВ ЩЕ ПЕРЕД МАКІВКОЮ ТА КЛЮЧЕМ"