Надземні і підземні багатства Дрогобиччини

 Своїм геофізичним положенням Дрогобиччина належить до карпатського підгір'я, що його називають Підкарпаттям. Ціле Підкарпаття багате на ліси, різного роду каміння, глину пісок, а під землею на різні мінеральні води, солі і нафту. Завдяки надземним і підземним багатствам Дрогобиччина стала. дуже скоро відомою не тільки в Західній Україні, але й Східній Україні, Волині, Поліссі і Підляшші та в сусідніх країнах Австрії та Німеччині. Особливо стала широковідомою Дрогобиччина своею сіллю. Ще в княжих часах була відома дрогобицька сіль. Навіть були солеварні, звані княжими. Стара назва копальні соли, чи солеварні була жупа. Виварювали сіль в казанах із солоної води, яку черпали з соляних криниць. Скільки продукували соли давніше, не відомо бо навіть бо нема ніяких документів. Щойно є скупі записи з 1565 року, коли княжі солеварні з окупацією Західньої України Польщею перейшли в руки польських королів і іх тоді називали "королівськими жупами", або коротко "королівщинами". Польський історик Ян Рутковскі в книжці "Розподіл прибутків в руських жупах за Зигмунта Августа" (Познань, 1927, стор. 40) подає, що в 1565 році в Дрогобичі було 45 солеварень. Тоді виварено 26,000 бочок річно. 3 кожним роком продукція соли збільшувалася. Зросла вона тоді, коли впроваджено керати, до яких впрягали коней, щоб черпати солянку з криниць.

Продукція соли збільшилася і тоді, як впроваджено більші "панви", сковороди. Коли почали виварену сіль формувати в так звані "топки", тоді продукція зросла ще більше. Крім солеварень княжих і королівських були ще солеварні манастирські її приватні. Польський "Словнік геorрафічни" подає, що в 1866 році в дрогобицьких солеварнях випродуковано 79,889 топок кухонної соли, а 9,989 для худоби. В 1870 році випродуковано 84,129 топок кухонноі соли. Соляні криниці були і в селах: Стебнику, Дережичах, Доброгостові, Новім Кропивнику, Солонську, Тустановичах, Сільці, Колпці, Модричах, Уличні, Станилі, Ясениці Сільній, Нагуєвичах. Другим великим підземним багатством Дрогобиччини була нафта. Довгі роки видобували тут нафтову ропу для роблення різних мазей, а зокрема мазей до коліс. Нафтовий промисл розвинувся щойно в 1880-их роках, коли удосконалено перечищування ропи так, що можна було нею світити в лямпі, яку винайдено в 1853 році. Дрогобич тоді став центром нафтової промисловости в Західній Україні.

Нафтові джерела були в Бориславі, Мразниці, Трускавці, Стебнику та інших селах. Вчені, історики, що досліджували розвиток нафтового промислу в Західній Україні, а в тому історики польські-Я. Рoгош "В галицькім пеклі", Владислав Шайноха "Копальняні плоди Галичини", Зенон Римар "Галицький нафтовий промисл" та інші подають, і що в 1875 році в самім Бориславськім районі було до 12,000 нафтових криниць, званих шибами, які належали 179 меншим і 75 більшим підприемствам. На території Дрогобиччини виникали нафтові фірми різних багачів з різними назвами. Пробували видобувати також нафту і селяни, але, не маючи грошей на різні приряди маючи людей до праці, самі, або топилися в цих криницях, або банкрутували, і їх криниці майже за безцін викуплювали власники різних фірм.

Нафтовидобування, гарячкове бажання розбагатіти, тяжку працю робітників і їх боротьбу з визиском прекрасно описав Тван Франко, син Дрогобицької землі, у своїх "Бориславських оповіданнях" і двох повістях "Боа констріктор" та "Борислав сміеться". До зросту нафтового, та й всякого іншого промислу в Дрогобичі, причинилася побудова залізничої лінії з Дрогобича до Борислава і Стрия в 1872 році. Польські статистики, а зокрема О. Левенгерц у своїм творі "Буквар нафтового промислу в Польщі. Загально можна сказати, що населення Дрогобича і Дрогобиччини, не зважаючи на надземні і підземні багатства, жило бідно. На це складалося багато причин, але найважніші три: Перше, що Західня Україна, на території якої знаходився Дрогобич і Дрогобиччина, від часу втрати самостійности була під ворожими окупаціями, які провадили колоніяльну політику і визискували населення, як тільки могли. Друга причина була та, що окупаційні уряди надземними i підземними багатствами Дрогобича і Дрогобиччини користувалися самі, зробивши деякі державними монополіями, до яких населення не мало ніякого доступу. Третя причина, це тяжка панщизняна спадщина - непросвітність, економічні задовження, сервітути та пропінація, лихва і ліцитації. Дрогобич і Дрогобиччина-це в мініятурі зі своїми надземними і підземними багатствами Україна, на яку все чигали вороги, щоб п загарбати, а загарбавши ї, зробити б своєю колонією. Дрогобич і Дрогобиччина великої життєздатності українського народу у праці і в зматанні за свою всебічну самостійність і суверенність.

Джерело: "Дрогобиччина-земля Івана Франка" Л.Луців Том 1

Hosting Ukraine