Нафтова свердловина № 298 Ойл-Сіті

"Ойл Сіті" горить! Цей крик за мить обійшов увесь Борислав і Тустановичі, — повідомляють телеграми 4 липня 1908 року. — Процесії цікавих кинулися в сторону свердловини. На початку села горів велетенський факел. Полум'я поширилося на відстань понад кілометр. Гаряче настільки, що неможливо підступити ближче, як на 150 метрів. Рятункова акція наразі неможлива".

Нафтова свердловина "Ойл Сіті" — "Нафтове місто" розташована в селі Тустановичі. Тоді це була Австро-Угорська імперія, тепер — територія міста Борислав Львівської області. Видобуток належить берлінській фірмі "Браунс і Берманн".

13 червня 1908 року приблизно о 7:00 тут стався небачений дотепер викид нафти. Чорна рідина з глибини 1013 м б'є фонтаном, заливає нижню частину вежі й обладнання. Її відкачують п'ятьма насосами. Протягом доби вдається зібрати 140 цистерн. Щонайменше 20 розливаються на довколишні поля в радіусі понад кілометр.

Обсяги викидів зростають. Щодня на поверхню піднімається майже 3 млн л нафти. Власники свердловини підраховують прибутки. Селянин, який продав земельну ділянку під будівництво "Ойл Сіті" за символічну суму, від розпачу повісився.

Півсотні робітників без упину насипають земляні вали. Не допомагає. Нафта потрапляє до річки Тисмениці й займається. Пляма, що палає, за течією рухається в бік Дрогобича, розташованого за 10 км. Лише на околицях міста її загасилии.

За тиждень до Тустановичів прибуває військо. 150 солдатів викопують три резервуари, що здатні вмістити три тисячі цистерн рідини. Землевласник граф Яків Замойський віддає для цього частину маєтку.

Місце аварії відвідують намісник краю — представник імператора Михайло Бобринський і міністр залізниці Юліус Едлер фон Дершатта. Під час огляду свердловини сильний вітер забризкує обличчя міністра нафтою. Доводиться витиратися шматком вовняної марлі, який йому дали робітники. Небачена ситуація для чиновника такого рівня.

4 липня 1908 року над Тустановичами проходить гроза. Приблизно о 14:30 у "Ойл Сіті" вдаряє блискавка. Починається пожежа. Нафта продовжує фонтанувати. Займається й розтікається околицями.

Працівники довколишніх свердловин і копалень, селяни кидаються гасити полум'я. З найближчих пагорбів його поливають водою, яку подають ручними насосами. Сильний дим і жар не дають наблизитися до епіцентру.

Наступного дня на місце події прибувають три роти саперів з Перемишля. Разом із 180 місцевими копачами воску — так званими воскарями — насипають вали навколо вогнища. Таким чином вдається локалізувати пожежу й врятувати село.

"Ми стоїмо перед бурхливим, запаморочливим полум'ям — червоним, пурпурним, золотим, блакитним, — розповідає журналіст часопису "Львівський кур'єр". — Воно безперестанку б'є до вершини неба. Перед нами — густа курява свинцевого диму. Земля під ногами задихається й дрижить. Підземні нетрі стогнуть, кричать, благають допомоги. Шум хвиль під час морської бурі навіть близько не викликає таких вражень, не глушить своєю силою так міцно".

Найбільше захоплення в кореспондента викликають воскарі. Вони обмотують собі голови вологими шматами, беруть у руки мішки з глиною й без страху йдуть у вогонь.

— Чи не боїтеся? — цікавиться в одного.

— А чого я маю тут боятися?

— Смерті.

— Теж мені, нічого нового. Смерть чекає кожного від самого народження. Не знаю тільки, де. Напевно, там, де це визначено наперед.

Планують загасити вогонь за 4–6 днів. Цьому заважають погані дороги й хаотична забудова. Преса нарікає на бездіяльність влади.

Повітовий староста Станіслав Ноель і гірничий комісар Аполінарій Мокрий прибувають на місце пожежі більш як через 4 години після її початку. Хоча дорога мала зайняти щонайбільше півгодини. Замість активно рятувати майно, довго спостерігають за стихією. Староста приводить панянок у пишних сукнях і дітей. Просить солдатів розігнати натовп, аби вони могли добре побачити вогонь.

Власники "Ойл Сіті" оголошують конкурс на найкращий проект гасіння пожежі. Надходить більш, як 150 пропозицій із Австро-Угорщини, Румунії, Англії, Німеччини, Росії, Франції.

Перший план розробляє управитель свердловини Карл Ґлясер. Він пропонує підвести до свердловини трубу з бляхи завтовшки 10 мм і діаметром 2 м. Через неї мали відкачати нафту велетенськими насосами. Ґлясер припускає, що тоді полум'я зменшиться та його вдасться засипати піском. Староста відхиляє його пропозицію.

Керівництво рятувальною операцією бере на себе міністр громадських робіт Еміль Гоманн, який терміново прибув із Відня. Не радиться з фахівцями й починає роздавати накази. Бачить, що не здатен покращити ситуацію, та їде геть.

Виготовляють велетенські вентилятори, однак їх не вдається запустити. Наступна ідея — за допомогою крана накинути на епіцентр полум'я металевий дзвін діаметром 1,5 м. Однак троси швидко згорають. Дзвін падає у вогонь. Дістати його неможливо. Тоді якась жінка пропонує посипати вогонь свяченою сіллю.

Найуспішнішим виявляється проект інженера Клярфельда. На вали навколо свердловини кладуть труби. Вони мають відводити гази. Далі весь простір, охоплений пожежею, накривають товстою бляхою з отворами-коминами. Так вдається полегшити доступ до вогню. Після цього конструкцію засипають землею. Язики полум'я виникають то в одному, то в іншому місці. Їх закидають бомбами з вугільною кислотою й гіпсом. Змащують липкою глиною.

Остаточно вогонь гасне 15 серпня. Пожежа тривала 42 дні. Інцидент на "Ойл Сіті" порівнювали з вибухом вулкану Везувій поблизу Неаполя, що стався у квітні 1906 року. Тоді загинули майже тисяча осіб. У Тустановичах обійшлося без смертей.

1,9 мільйона тонн нафти видобули зі свердловин у Бориславі 1909 року. Це — 4% від світового видобутку. Більше дали тільки США й Росія. Трохи менше — Румунія. Про родовища на Близькому Сході тоді ще не знали.

Борислав був третім за площею містом Польщі

Добувати нафту в Бориславі за 90 км від Львова почали в середині ХІХ ст. Спочатку вибирали — "либали" — її кінськими хвостами й зціджували в ями. Переварювали й використовували як мазь для возів. 1866-го німець Роберт Домс спорудив тут перший нафтопереробний завод. Сировину кіньми перевозили до Перемишля, а далі потягами — на захід. Нафту використовували для освітлення та як паливо для двигунів.

1872 року до Борислава провели залізницю. Дуже скоро місто й довколишні села вкрилися нафтовими свердловинами й вежами. Більшість належали закордонним компаніям — американським, французьким, німецьким. Називалися "Гуцул", "Діамант", "Парнас", "Єлизавета".

Місцеві давали під видобуток городи. За це отримували відсоток від прибутку. Мало кому вдавалося використати зароблене раціонально. Траплялося, що бідний донедавна селянин тепер крутив цигарки з купюр у 100 крон. А за кілька років жебракував під церквою.

Спершу всі вишки були дерев'яними. На початку ХХ ст. гірниче управління розпорядилося обов'язково вкривати їх бляхою. Це мало убезпечити від пожеж. Насправді вийшло навпаки — високі металеві споруди часто ставали ціллю для блискавок.

1930-го Борислав об'єднали з сусідніми селами. Місто стало третім за територією в міжвоєнній Польщі — після Варшави та Лодзі. Тутешня нафта йшла на експорт до 20 країн. Проте видобуток спадав — родовища вичерпувалися. За радянських часів замість велетенських веж поставили маленькі качалки. Їх і нині багато на околицях міста. Періодично на місцях свердловин утворюються провалля.

ІСТОРІЯ ВИДОБУТКУ НАФТИ

Перед тим як розпочалась нафтова промисловість, яка триває сьогодні на території не тільки Борислава, але й України, і в усьому світі, тут був нафтовий промисел. З найдавніших часів в землі проявлялись нафтопрояви і люди, які тут в середньовіччі оселилися, вони ту нафту просто збирали з поверхні води і використовували переважно для змащування в колесах до возу. І так тривало до середини XIX століття. І що сталося? Це був 1853 рік. Місцевий підприємець, який тоді жив у Дрогобичі, але ніби народився в Бориславі, Авраам Шрайнер, він робив цю колісну мазь: підігрівав примітивно нафту, розділяв на дві фракції, легкі фракції виливались, а ця мазь використовувалась для змащування. І одного часу він зрозумів, що ті фракції можна використовувати по-інакшому.

І от він дві бочки того примітивного дестиляту відвіз до Львова, віддав на вулицю Коперника, 1, зараз там, на жаль, вже не має аптеки чеха Перта Міколяша, а є приватна цукерня, і там працював магістр формації Йоган Зег, він був німецького походження, але народися у нас в Галичині, в місті Ланьцут, зараз це Польща, і він знав, що таке нафта, і він фактично застосував хімічний спосіб переробки нафти на нафтопродукти. Він винайшов спосіб, який до цих пір використовують всі нафтові заводи світу, ніхто нічого нового винайти не зміг. І з того часу почалася нафтова промисловість, почали багато копати так звані ями-криниці, глибокі копальні, штольні, дучки — старі назви, і видобувати багато тієї нафти для переробки, для освітлення, для гасу і для змащування три продукти були найбільше винайдені. І з тих пір не тільки в Бориславі, а й по інших населених територіях всієї Галичини починали масово видобувати нафту.

Також в цей час, приблизно, менше ніж за 10 років інший львівський відомий промисловець, ви всі його добре знаєте, відомий львівський пивний барон Роберт Домбс, він вперше в 1861 році застосував буріння нафти в нас у Бориславі. І з того часу використовується буріння. І промисел вже розвивався й в інших селах, нафту все більше і більше видобували, великі прибутки приносилися. Видобувався в цей час озокерит, парафіниста нафта, яка в нашій землі є. Вона дуже згущена в землі. Видобували цей озокерит (земний віск стара назва), переробляли на парафін, робили свічки, кабелі тощо. Був період, коли озокериту видобувалося більше від нафти. Великі прибутки він приносив.

Сюди навіть, 13 вересня 1880 року приїзжав сам імператор Австро-Угорської імперії Франц Йосип I. Вони не могли зрозуміти звідки йдуть мільйони в державну казну і розбудовуються міста Дрогобич, Стрий, Самбір, Львів, Краків, Трієст, Відень, Лондон, Будапешт, а це все йшло звідси, з тих великих прибутків. Видобутку й надалі зростали, приїжджали фірми з цілого світу видобувати тут нафту і газ, не тільки місцеві. Польських тут було найбільше, але також німецькі, австрійські, угорські, були пізніше компанії англійські, французькі, швейцарські, голландські, шведські, канадські.

Спочатку в Бориславі з ХХ століття, а навіть в Східниці ще швидше почали видобувати газ і використовувати в промислових цілях. Також, магістральні нафтопроводи у нас були збудовані в одних із перших, тобто 15 км зі Східниці до Борислава. Нафти видобували так багато, що пік видобутку був 1908 рік. Тоді був дуже великий викид нафти на свердловині Oil city, нині це є район нашого міста Борислава, що одна свердловина викидала 3000 тон нафти і 900 м³ газу на добу. Нафти було настільки багато на тій свердловині, що 8 парових насосів з нею не справлялися, і вона виливалася в місцеву річку, попадала в Тисменицю, а з Тисмениці - до річки Дністер, кажуть, навіть, що залишки нафти з Карпат потрапляли в Чорне море. Настільки багато тут було нафти.

Пік видобутку нафти настав в 1909 році, видобували в Бориславі 2 мільйони тон нафти в рік. Це в цей час становило 5% світового видобутку. Зараз вся Україна видобуває 0,005% світового видобутку, а коли було 5%, ми були на 3 місці після США і Російської імперії, які загарбали відомий Азербайджан (Баку). З того часу видобуток логічно зменшився, тому що поклади у нас вже старі. Поверхнева нафта від кількох метрів до 1,5 км, де ми зараз в середньому видобуваємо. На території міста зараз видобувають приблизно 25 тисяч тон нафти в рік. Все НГВУ вибуває 100 тисяч тон нафти, але є інші нові сучасні родовища, тобто в Львівській області зараз експлуатуємо 9 родовищ, колись експлуатували 13, але зараз є ліцензії лише на 9 родовищ. Також, з кінця ХІХ століття в Бориславі почали бурити глибокі свердловини понад 700 метрів і далі, тобто, кілометр, півтора, два і понад два кілометра. В музеї є бурова вежа (макет), яка діюча, працює тим ударним способом, але вже потужним, машинним, паровим бурились глибокі свердловини, з яких видобувалась велика кількість нафти.

Перші копанки, які копали вручну, відомі ще з твору Іван Франко Борислав сміється, відомий твір писав, то в Бориславі було станом офіційно інженер з Відня приїхав, він їх всіх перерахував, обдивився, то було викопано понад 12 тисяч. Я так думаю, що пізніше ще з 2−3 тисячі було викопано, більше їх не було. Десь до 15 тисяч ям-копанок в Бориславі було викопано. Звісно, що до Першої світової війни більшість з них було знищено, час від часу зараз дошки прогнивають і вони відкриваються. За останні близько сорока років відомо близько 400 тих ям-копанок, які переважно вже закриті, засипані промисловим способом, і ставиться труба металева, свічка, бо земля рухається, газ, метан підходить, щоб він собі в повітря виходив, тому що він не є промисловим, його не має у великій кількості, його економічно не вигідно видобувати.

Після копанок було буріння. На території міста Борислав до Другої світової війни було пробурено 1,5 тисячі свердловин. З тих 1,5 тисячі на сьогоднішній день в експлуатації в Борислава близько 400. Видобуток проводять з тих старих свердловин, які є не герметичні, з них час від часу в позатрубний простір, тому що колони не цементувались, як зараз цементуються, газ виходить на денну поверхню. Вони розкиданні по цілому місту. А територія міста зараз складає близько 30 км². У нас гори Карпати, у нас завжди є "роза вітрів", тобто цей газ ніде не зберігається, він не є вибуховонебезпечним, або шкодить на здоров’я, тому що на території міського парку колись було пробурено 18 свердловин. І зараз, здається, 6 чи 7 ми ще експлуатуємо верстат-гойдалкою, тобто, глибинний спосіб видобутку нафти. І люди живуть в парку, ходять, гуляють з дітьми, з колясками, сплять діти в парку, парк від 1948 чи 1949 року і жодної катастрофи не було. Земля складена з нафтових покладів, як, наприклад, вугільні шахти чи соляні шахти, коли порода вибирається, робляться пустоти, воно просідає, трясеться, може бути землетрус і все. А тут порода є складнішою: тут є камінь, глина, мергель, і вони мають мікропори, в тих мікропорах є мільйони тон нафти і мільйони метрів кубічних газу. І коли пробурюється свердловина, відкривається тиск, якщо він дуже великий, то вона сама фонтанує і виходить, якщо ні, то помпується, але поклади не міняються і не рухаються.

Джерело: Л. Мазурчак. Історичні факти Борислава

Олег Микулич "З історії видобутку нафти"