Piзні бувають велетні-дуби! Проте Шевченковим дубом може похвалитися хіба що Снятинка. В цього дуба своя iсторія. Наші далекі предки обожнювали це дерево за красу, велич, силу і довговічність. Дуже лячно в лісовій гущавині під час бурі, коли тривожно шумлять і поскрипують старезні дуби, а вночі ще й сови викрикують. До того дерева особливе ставлення. Наші пращури давно зауважили, що в старезного дуба часто влучає грім, залишаючи на ньому глибокий слід - рану, до самого низу. Такого дуба вже ніхто не чіпав. Він вважався неппридатним. Проте маленькі тріски та скалки використовували для лікування.

Також вважалося, що здоровий дуб, коли до нього притулитися плечима, надає сили, витягує хвороби. Він вважався покровителем чоловічої сили і домівкою бога Перуна. Вінками з дубового листя часто прикрашали надмогильні хрести, під якими поховані чоловіки. На Зелені Свята дубовим віттям "замаювали" хати, де були парубки. Дуб завжди був символом нспоборності, сили, стійкості, твердості, краси і величі. Їх часто зустріти біля придорожніх хрестів та фігур.

У 1914 р. Снятинка урочисто відзначила сторіччя Великого Кобзаря. 3 нагоди ювілею Сень Кліщ за порадою вчителя Івана Романяка посадив Шевченкого дубка перед старенькою хатою-читальнею товариства Просвіта. Деревце мало свідчити про добрі наміри громадськості, її потяг до знань, добробуту й достатку. Люд села стежив за зеленою пам'яткою.

Джерело: "Тут Снятинка постала сотні років назад... " Петро Сов'як