Дороги були одним із головних пунктів торгової політики правителів середньовічних часів. У період панування польських королів у Галичині важливість торгових шляхів зумовлювало чинне законодавство. Відповідно до прийнятих на той час законів усі товари слід було возити тільки визначеними шляхами, на яких стояли митні пункти, де збирали мито. Право збирання мита надавали містам, великим феодалам та польським королям. Митний збір призначався для ремонту доріг, мостів, гребель, хоча ці ремонтні роботи здебільшого здійснювалися за рахунок шарварків, тобто безоплатної праці селян, що відбували панщину. Крім того, король, князі чи правителі міста зобов’язувались організовувати безпеку на дорогах, охорону купців та їхніх товарів. Митниці були розташовані по цілому краю, як біля кордонів, так і в середині країни. Крім митниць, існували ще й примитниці, на яких феодали з дозволу скарбової комісії або й без нього влаштовували власні митниці і брали мито за проїзд через їхні маєтки, мотивуючи тим, що вони зобов’язані ремонтувати дороги, споруджувати мости, греблі тощо.
Непосильні митні здирства ставали гальмом для торгівлі. Звідси виник такий термін, як перемитницво, тобто оминання митниць бічними дорогами. Для боротьби з премитництвом місцева влада організовувала спеціальні групи людей, в обов’язок яких входило слідкувати за бічними дорогами й стежками. Через збільшення митниць та приватних підмитниць, на які давав дозволи королівський скарбовий уряд, у середині XVIII ст. занепала торгівля. Згубну митну політику польської шляхти після 1773 р. поступово почав ліквідовувати австрійський уряд, який своїми розпорядженнями, спрямованими на забезпечення розвитку промисловості та торгівлі,перевів усі митниці у державну власність та чітко визначив митні тарифи. Наприкінці XVIII ст. унаслідок тривалих війн сильно зменшилася кількість худоби у Західній Європі. Це сприяло активному розвитку тваринництва і торгівлі худобою у Карпатах. Ще протягом середніх віків склались, а пізніше були узаконені шляхи для перегону худоби. Ці шляхи вибирали з урахуванням наявних пасовищ, однак вони оминали населені пункти та посівні поля.
Шляхи сполучення та торговий шлях у центральній частині села і біля скель показані на карті фон Міга неточно. Імовірно, військові топографи наносили його за описами місцевих мешканців. Розгалуження доріг біля Каменя на карті також показано умовно. У підніжжі Каменя біля Русалчиного помосту знаходилася гребля. Саме тут розгалужувалися дороги. Старий торговий шлях проходив попри стави з південно-східного боку Каменя і далі Гостинцем до гори Товар, а допоміжна дорога до Малої Скелі та Острого Каменя проходила із заходу від Каменя, перетинаючи Церківний потік. На карті фон Міга шлях до Острого Каменя нанесений через теперішню поляну, на якій відбуваються фестивалі. На сьогодні точно локалізувати старі шляхи в центральній частині села важко. Причинами цього є інтенсивна забудова кінця XIX – початку ХХ ст. та активні нафторозвідувальні й нафтодобувні роботи, які у 1970–1980-ті рр. проводили між Каменем та центральною частиною села. Значні зміни у ландшафті відбулися після прокладання нафтопроводу через територію села Урич.
Друга вітка старого торгового шляху проходила через потік Бесідний, попри скелі Голомшивиця, а далі через гору Глюзова і повертала на гору Діл, а звідти – на Тустановичі і Дрогобич. Цю дорогу на сьогодні активно використовують селяни. Стародавній соляний шлях у центральній частині Урича сьогодні зберігся найкраще. Торговий шлях сьогодні не входить до переліку складових пам’ятки градуфортеці Тустань, але найбільш збережений відрізок у центральній частині села потрапляє в охоронну зону пам’яток заповідника. Окремим питанням є сполучення між Каменем та Малою Скелею й Острим Каменем. На підході до Малої Скелі з південного та східного боку розміщена невелика система ровів та валів, які подібні до тих, що розміщені у північно-східній частині від скель Камінь. Імовірно, саме в цьому місці проходила дорога, яка сполучала окремі осередки наскельної забудови. Імовірно, саме в цьому місці проходила дорога, яка сполучала окремі осередки наскельної забудови. Археологічні дослідження цієї ділянки не проводилися, лише геодезичні обміри. Тому питання сухопутного зв’язку між скельними комплексами на сьогодні залишається відкритим.
Джерело: Любомир ПАРХУЦЬ "ШЛЯХИ СПОЛУЧЕННЯ ТУСТАНІ"
