Стебницьке доровище солі знаходиться в сусідстві мінеральних джерел Трускавця, коло 9 кілометрів на південний-схід від Дрогобича. Продуктивні поземи калійних солей в цьому родовищі залягають в долішньо міоценських відкладах, де потужність соли досягає кількадесятьох метрів. Основними складниками солей Стебницького родовища крім сильвініту й галіту (кухонної соли) в їх складі є: каїніт, кизерит, лянгбейніт, полігаміт та деякі інші мінерали.
Поклади соли в цьому родовищі залягають до 1 кілометра в глибину. Подібний мінеральний склад мають також родовища соли Калуської групи. Кухонну сіль на Передкарпатті дістається переважно зі солянок, сесто по випаруванні води зі солоних джерел. Кам'яна кухонна сіль, яка складається з хлористого натрію (галіту) (Na C1) залягае в околиці місцевости Солотвина на Закарпатті. Солотвинське родовище є у формі солоняної діяпірової складки, яка прорвала молодші міоценські відклади й вистае на поверхні Землі. Запаси майже зовсім чистої (96- 98%) кам'яної кухонної соли в цьому родовищі оцінюється на коло 30 мільйонів тонн. Cipка.
Родовища сірки й сiрчані джерела в Передкарпатському прогині є тісно зв'язані з горішньо тортонськими гіпсами й вапняками, які залягають не тільки в Зовнішній полосі прогину, гле також в прилягаючій вузькій смузі Розточчя i Волннсько-Подільської височинної плити. Зложжя сірки ciрчані джерела є відомі в околицях Немирова, Яворова, Любеня Великого, Щирця, Роздолу, Товмача, Коломиі та в багатьох інших міснях. Потужність вапнякіе, в яких е зложжя сipки, досягає в середньому 20- 25 метрів, а вмість сiрки в деяких місцях досягає 25 процентів.
СОЛЕВАРІННЯ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX-ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТ.
За кількістю виробленої продукції ( кухонна сіль) незаперечне лідерство мала солеварня у Стебнику, яка за цей період випускала від 5,5 до 9,17 тонн солі щорічно, найстабільніше працювали солеварні у Болехові, Дрогобичі та Лацко. Найбільше лихоманило солеварню у Делятині, де впродовж 20 років випуск продукції стрибав у межах 4 тисяч тонн або 60%. Чим це було викликане – не зрозуміло, адже ця солеварня вважалася однією з найкращих за технологією та культурою виробництва у Східній Галичині. В загальному, солеварні Східної Галичини продукували від 4 до 9 тисяч тонн солі щорічно або до 50 тисяч тонн загалом. Враховуючи, що кількість населення тих часів складала (1880 р. – близько 6 млн. осіб), то на 1 мешканця вироблялось близько 10 кг солі. При річній потребі солі на 1 жителя 3–3,5 кг стає зрозумілим, що решта солі експортувалась у інші регіони Австро-Угорщини або за кордон.
Стебник відносится вже до наступної території соляної формації, що знаходився між Дністром і Стриєм. На цій території дуже важливим був цілий ряд пунктів, що відомі своїми родовищами солі – Кобло Старе, Блажів, Спринка,Черехава, Лукавиця, Викоти; біля Самбора – Ступниця і Сєлєц; біля Дублян – Урош, а також Нагуєвичі, Ясениця Сольна, Попєлі, Баня Котовська, Воланка, Тустановиці, Уніятичі, Трускавець, Модрич, Кольпєц, Солєць і Станила біля Дрогобича і нарешті Улєзно біля Стрия. Ще в багатьох місцях знаходолись старі солеварні, що були закинуті в кінці XVIII або на початку XIX ст.. У кінці XIX ст. в Дрогобичі і Стебнику існують солеварні, які продукують велику кількість солі.
В момент приєднання Галичини до Австрії там було 3 солеварні-одна була надана старості Ржевуському, друга належала по закону Кармелітам, а третя – королівська – приносила 94,5 тисяч польських злотих річного прибутку. Менші солеварні були занедбані, а на солеварні в Дрогобичі вироблялось від 4 до 5 тисяч тонн солі. Лише в 1874, 1885, 1886 рр. ця цифра була перевищена.
Стебник, який знаходиться в південно-східному напрямку, мав на той час найбільшу та найзначнішу солеварню в Галичині. Місцеве виробництво, починаючи з 1874 р. стабільно зростало і в 1892 р. досягло позначки 9170 тонн. Поклади Стебника без сумніву могли використовуватись ще продуктивніше. Розвідка солі тут розпочалась в березні 1842 року, а в січні 1844 на глибині 46 метрів було знайдено перший поклад ̈чистої кристалічної солі ̈ шириною понад 2 м., на глибині 51 м. знайдено другий пласт солі, що складався з двох частин: гірської, товщиною 45 метрів, відділеній лише метровим шаром пісковика від нижньої, 18-метрової частини. Нижче, на глибині 113 м., залягав третій поклад зеленої солі товщиною 6 м і, нарешті, на глибині 122 м.-затверділий четвертий, ще повністю не проколотий поклад солі, товщиною 97 м.. Отже, товщина покладів солі аж до глибини 220 м. становила 168 м., що перевищувала немалі соляні поклади польської Велічки.
Солеваріння у Східній Галичині, яке розпочалось у середньовіччі, найбільшого розвитку набуло в другій половині XIX – на початку XX ст.. У розвитку солеваріння можна виділити 3 етапи: перший – до кінця XVIII ст., який характеризувався значним розвитком невеликих приватних солеварень та декількох великих державної форми власності (30 діючих в 1782 р. солеварень випускали 46374 тонн солі); другий – XIX ст., коли відбувалась концентрація соляного виробництва у руках держави, скорочення кількості солеварень з 27до 9, які випускали значну кількість продукції ( від 25 тисяч тонн щорічно у середині та до 50 – наприкінці століття), що складала близько 50% загального по Польщі виробництва, і третій – перша третина XX століття, що супроводжувався різким ростом продукції до Першої світової війни, і занепадом галузі у післявоєнний період, коли більшість солеварень припинили свою діяльність.
Джерело: Клапчук В. М. "Солеваріння у Східній Галичині другої половини ХІХ-першої третини ХХ століть"
"Дрогобиччина-земля Івана Франка" Л.Луців Том 1
