Нещодавно у Стебнику, де є єдиний в Україні калієвий рудник, трапився черговий провал ѓрунту над соляним рудником №2. Цього разу під землю в порожнини соляної шахти через карст пішла річка Вижниця. І хоча інтенсивний водопритік в соляну шахту вдалось оперативно ліквідувати, не виключено, що в найближчому майбутньому подібна аварія може повторитись. За словами вчених, це може розмити соляні цілики, на яких тримається поверхня над шахтою, і тоді в Стебнику та околицях почнуться провали, руйнування та можливо, землетрус. Через це Україна може втратити ділянку автомагістралі Львів-Трускавець, що проходить за 50 метрів від сьогоднішнього провалу, ділянки лінії електропередач та водогону, що знаходяться неподалік, а також і останній життєздатний на сьогодні рудник калійної солі та мінеральні води курорту Трускавець.

Наразі єдиний рудник, готовий до видобутку калію в Україні, — це Стебницький. Однак руду тут вже ніхто не видобуває. Користі для країни він теж не приносить: калійні добрива, які, власне, і виробляють з калійних руд, Україна вже не перший рік закуповує за кордоном. Та в Стебнику так було не завжди. Видобуток калійних руд тут розпочали більше ніж 150 років тому. У післявоєнні роки побудували і рудник №2, проектна потужність якого сягала 3 млн. т. на рік. Рідкі відходи збагачувальної фабрики — концентровані розсоли із вмістом флотореагентів, що використовували для збагачування, зливали в хвостосховище.

Однак тоді вирішенням екологічних проблем ніхто не переймався. Тому і поводились відповідно — всі тверді відходи складували, рідкі зливали в хвостосховище. А над тим, що до безкінечності зливати просто не буде куди, не замислювалися. Момент істини настав у 1983 році, коли прорвало дамбу хвостосховища. У Дністер тоді вилилося близько п’яти мільйонів кубічних метрів розсолів. Ріка була засолена аж до впадання в лиман. Ця катастрофа завдала колосальних втрат економіці Радянського Союзу. Після цього випадку про поводження із відходами в Стебнику врешті замислились. Обсяг виробництва був зменшений, а в 1988 році було прийнято рішення закрити збагачувальну фабрику на реконструкцію: флотаційне збагачення руди, при якому утворювалась велика кількість відходів, мали замінити іншим методом. Та справа до цього так і не дійшла.

На руднику №2, починаючи з жовтня 1978 року, у видобувних камерах почався притік води. Її необхідно було відкачувати, бо в іншому випадку вона могла б розчинити цілики, які підтримували конструкцію рудника, наче стіни багатоповерховий будинок. У 2002 році відкачування води припинили.

«Якщо в шахту хоча б трохи капає вода, вона розчиняє її стінки, а тріщина більшає. Це означає, що кількість води, яка прибуватиме, збільшуватиметься, і потрібно більше коштів на її відкачування. У Стебнику вели суху консервацію 15 років. Усе, що потрапляло в шахту, відкачували та скидали в хвостосховище, а далі частково це потрапляло в Дністер. Щоб раз і назавжди вирішити проблему, ми запропонували мокру консервацію. Тих грошей, які тратили стільки років на суху консервацію, вистачило б, щоби законсервувати її назавжди, — розповідає голова правління ВАТ "Інститут гірничо-хімічної промисловості", кандидат технічних наук Іван Зозуля. — Розсоли, якими б заповнялися порожнини, насичені, у них не буде розчинятися сіль, а отже, вони не розчинять цілики в руднику".

Щодо калійних солей, яких на руднику №2, за оцінками фахівців, близько 500 млн. тонн, їх буде видобувати в майбутньому і з затопленого рудника. І хоча проекту, який розробив інститут, дали зелене світло ще в 2002 році, проблему це не вирішило.

У проекті йдеться про те, що треба брати розсоли з хвостосховища і качати їх в рудник №2. Але для цього потрібно побудувати систему для їх перекачування. З необхідної суми коштів нам дали тільки чверть. На них ми збудували насосну станцію. Натомість, природа не чекає. І за цей час ѓрунтові води вже затопили два горизонти. Вода, що тече в рудник, — ненасичена, тож вона розмиває солі, й утворюється карст, провали. За останні два роки утворився карст, а грошей, щоби його засипати, нема. Тож карст розширюється, і зараз він став значно більший.

Геологічне середовище Стебницького родовища калійних руд має складну будову. Контакт соляних відкладів з надсольовими породами переважно обводнений, причому розсоли й води верхніх горизонтів гідравлічно пов’язані між собою. Гірничі виробки розташовані одна над одною; карстові форми зосереджені в межах площ відробки солей. Стебницьке родовище калійних солей Дрогобицького району Львівської області відкрите 1834 року. Площа 30 км 2 . Солі переважно каїніто-лангбейнітові та лангбейнітові (K2Mg2(SO4)3), залягають у вигляді лінз потужністю кілька десятків метрів на глибині. 90–1000 м. За хімічним складом належать до солей сульфатного типу. Для них характерний дуже складний і своєрідний комплекс соляних мінералів і винятково великий вміст глинистого матеріалу. Небезпечним є хвостосховище, яке містить 22 млн т відходів – твердої фази – соляно-глинистих відходів флотаційного збагачення, утворених унаслідок збагачення мінеральної сировини, питання утилізації яких не вирішене. Хвостосховище складається з двох секцій загальною площею близько 125 га. Площа першої секції – 69 га. Друга секція заповнена ропою і розділена перемичкою на дві ділянки – південну та північну, площею відповідно 28,9 та 26,9 га. На всю площу хвостосховища щорічно випадає в середньому 1612 тис. м 3 атмосферних опадів, а випаровується з неї близько 572 тис. м 3 , тобто надлишок води становить 1 040 тис. м 3 за рік. 

Джерело: Наталія Горбань / Затоплене багатство

Джерело: Снітинський В., Зеліско О., Хірівський П., Мазурак О., Кректун Б., Корінець Ю. "Гідрогеологічний моніторинг території Стебницького родовища калійних руд Дрогобицького району Львівської області"