Ліс підпорядкований Доброгостівському лісництву, називали Зарід. Керував ним Раца, надлісничим був пан Могильницький. Для стебничан неабиякою гордістю було те, що лісничим був земляк Михайло Пужаківський, який мешкав у будинку лісництва, біля крамниці "Думайлиха".

Були лісниками: Струк, Іван Білас, ... Мельнічак, Михайло Варивода. Відомо, що до державного лісу заборонялось ходити самовільно, випасати худобу, зрубувати дерева, бо за ці дії накладались штрафи. Правда, газу тоді не було і стебничани ходили за дровами (зрубували верхи дерев), за що лісники їх суворо карали. Ліси мали свої назви. Один називався Горби.

У цьому лісі росли мішані дерева. Крім того, там були і поляни, сіножаті. Тут же стояли обороги з сіном, бо місцевість була болотиста і сіно вивозили зимою. Назви інших лісів: Білий Беріг, Посіч, Репихів. Між Стебником і Станилею колись був лісок, ніби парк, і називався Терлецького корчі. Зафіксофано і такі назви, як Підлісне, Липа, Перегін.

В усіх селах, у тому числі і у Стебнику, кожний клаптик землі мав свою назву. Відомо, що поле при Австрійській владі до найменшого клаптика землі було зареєстровано відповідною установою. Якщо власник хотів передати свою землю іншій особі, то він обов'язково повинен був звернутись в цю земельну установу і згідно карти (мапи) передавав чи продавав цю землю іншому.

Ці мапи по сьогодні зберігаються в австрійських та польських архівах. Як же називались поля? Городи, Матійова Гора (там колись було кладовище для тварин), Шнури, Зади, Шихівниці, Задвір'я, Забілоцьке, Додатки, Млинищі, Шнури короткі, Шнури довгі, Глинник, Калинка сіножать, за Парканом, Саліни, Скоринець, Пом'ярки, Зарінки ксьондзові, коло Репехова, Липник, Болоня, Дворище (там була глибока криниця і води ніколи не бракувало). Саліна пропускала водогінні труби і вода своїм ходом поступала на завод. Польним був у Стебнику Василь Андрущак.