Стежка, що веде в урочище "Ярина", ще чиста і якась втаємничена. За плечима - музей велета українського слова - Івана Франка. Тут, на Слободі, саме таку назву має той куток у селі, колись майбутній геній бігав, писав, малював, плакав і сміявся, кохав, ловив рибу, жив і мріяв. Ще кілька кроків і перед очима - капличка... Над нею аж сяє глибокою синявою небо. Таким його можна побачити лиш восени. На капличці дата: 1819. Напевно, саме цього року хтось звів капличку. Чи першу, чи вже в котрий раз. 

"Ярина"... Так прикро, що майже ніде не зберегло спогадів саме про першу капличку і джерело чистої і цілющої води, яке раптом вдарило з-під старезного дуба. Є легенди, перекази, розповіді, котрі пробиваються крізь сиву пелену років і чимось нагадують подібні історії в різних містаї і селах по всій землі. Загублені і заплутані в часі, спогади дійшли до нас лише розсипаними фрагментами. Дарма шукати в них чіткої послідовності... Образ минулого лиш миготить перед очима, як миготять на сонці нечіткі кола на збуреній поверхні води... Тут добре мовчати. Мовчати і думати. Тут дерева розступаються перед тобою вшир і створюють таку ясність, яка дивовижним спокоєм огортає душу. Тут гостро відчуваєш час... Єднання віків у цьому старезному, вкритому мохом стовбурі легендарного дуба, у цій скромній капличці, котра ввібрала у себе і людські молитви, і скрижанілу печаль світу. Сюди приходять, ніби повертаючись у далеке минуле.  Коли ж тут, у Нагуєвичах, серед цього лісу в урочищі "Ярина" вперше з'явилася Пречиста і кому? У цій землі віками переплелося все - і знаменита дрогобицька сіль, котру подавали до царського столу, і нафтові родовища Галицької Каліфорнії, як назвав рідні краї сам Іван Франко... 

Друга об'ява Божої Матері то була 1819 року. Тут була керничка маленька, діти, які пасли корови, побігли напитися води. Прибігли коло кернички. Над керничкою велика ясність. В тій ясності щось стояло. Діти зо страху повтікали, пригнали додому, розповіли родичам. Зіблалися старі люди і приходять. В тій ясності стояла Матір Божа з Ісусом на руках, вони впали на коліна. І ясність зникла. Розказали під присягою і священникові, і усім. Тогди громада врядила копати криницю (2 на 2 м), викопали 2,5 м - нема води. Камінь. Копали, довкола камінь. Врядили січи камінь. Як Євангеліє научає: хто шукає - знаходить, хто просит - одержує, і так на тім місці сталося. Просікли 25 см, вона звідтам - як стріла. Зараз викопали рів на спад води. Підмурували. Перебудували каплицю на більшу. І керницю взяли під одну покрівлю. Із тої води стало чуда много. Виздоровлювалися на очи і на всяку недуги, а для того що треба? Віри, що чоловіка спасає віра. Одна єврейка, котра хоріла на очи так, що втемніла, довідалася, що люди ходять десь до каплиці і там є така вода уздоровлююча і просила, аби їй тої води принесли. принесли їй тоді тої води, оповідали, що три рази помазала очі і прозріла. Великі чуда ставалися від тої водиці. Привезли жінку спаралізовану до тої каплички і она вже не хотіла вертати. Почулася здоровіша. Так она зосталася. 

Щодо дуба... 1917 рік вирубували той цілий кварталь. І так прийшли і до того дуба, тілько потягли пилою, посипалися іскри, ті відскочили. І присутній був лісник в той день, властитель від того вирубу. Єврей. Післали по него. Він прийшов. Але нічого не знав, що сі тут стало. Подивився і сказав: єго оставляю як провидіння Бога світу які тут провидіння на тім місці є. Значить, була капличка і до 1819 року. Віки минули, а люди йдуть сюди. Все-таки є та сила, котра кличе, котра дарує життя і щось таке, що навіть за життя дорожче.

 Ось іще одна із старих легенд, котра розповідає, що якось дочка пана заслабла і одного ранку не побачила сонечка. Злякалися батьки, до яких тільки лікарів не вдавалися... Але ті лиш розводили руками. Одне, що медицина була не така, як сьогодні. А інше, що й нині далеко не всі хвороби можна розпізнати і вилікувати. Старенька бабуся, котра була у прислугах, порадила піти до джерела, що в лісі під старим дубом, переконувала, що вода цілюща. Повели батьки доньку туди. Помила дівчинка личко, приклала водиці до очей, читаючи молитву. Молилися батько й мати, просили прощення за свої гріхи. І тут сталося диво: - Я бачу, - закричала донька. - Бачу. Матір Божу бачу, вона така сонячна, така сяюча... Звів пан на тому місці капличку у подяку Матері Божій за диво зцілення.

З того часу джерело назвали "Яриною". Хоча в інших розповідях Яриною звали доньку пана.

Не можна сьогодні вже шукати істину. В деяких розповідях Яриною називають дружину пана. Наче саме вона прозріла тут, коло джерела, і пан на тому місці збудував капличку. Чимало наших краян гострили пера на тему походження назви. Друкувалися в дрогобицькому часописі статті наукового працівника ландшафтно-меморіального заповідника "Нагуєвичі" пана Ярослава Ольхового та педагога Михайла Фідика. 

Зберігся і спогад Олени Огар, котра на старості літ проживала у Дрогобичі. Померла пані Олена давно, відсвяткувавши своє 90-ліття. Вона розповідала як іще дитиною ходила в Нагуєвичах до джерела і набирала там воду. Коли хтось слабував, то не було кращих ліків. Ходила вона сюди і тоді, пропав її чоловік, стоячи у черзі безробітних на Барабському мості у Бориславі. Просила помочі у старого дуба і у Матері Божої. Вже тоді, розповідала вона, до "Ярини" приходило багато людей і стояла тут така ясність, походження якої ніхто не міг пояснити... Бо тоді ліс був дуже густий, дуби високі і криласті, здавалося, впиралися віттям аж у небо. Сама вона на власні очі бачила, що приходив сюди й Іван Франко, пив воду цілющу і сидів коло дуба, заглиблений у свої думки. - Але ми тоді не знали про Франка так багато, як ви, - ділилася вона спогадами. Його до села приводили жандарми, він був бідний, ходив на ріку в закасаних споднях (штанах), до нього приїжджали якісь пани. 

Перший раз каплицю палили вночі коло четвертої години у 1971 - 1972 роках. Достеменно не пам'ятаю. Спалили місцеві жителі (комуністи). Другий раз палили її в білий день переодягнені люди в масках. Їх було десь 10-12 чоловік. Видно, таки, що знову свої, бо чого би мали ховати обличчя. Після першої пожежі лісничий Григорій Коваль таємно дозволив рубати ліс на капличку, яку відбудовували вночі при світлі акумуляторів. Протягом року працювали таємно і постала вона, така прекрасна, і знову потягнулися сюди люди. До цієї роботи були залучені Микола Мацько, Юліан Буцяк, Іван Лялюк, Михайло Лялюк, Микола Лисівців, Степан Комар, Степан Хохлач, Іван Чапля, Іван Буцяк, Юліан Риб'як та інші. Після другого підпалу капличку відбудували всім селом протягом двох років (1988-1989). Напикінці війни у лісі біля каплиці стояли військові табором. Коли каплицю палили перший раз, то були присутні при тім голова колгоспу, секретар парткому, лісник. Палили місцеві мешканці, два брати, котрі померли передчасно (не вказуємо прізвища цих братів з етичних міркувань, бо живуть діти і внуки). 

А ось секретар парткому, вона не в нашому селі народилася, хоч була українкою і мала тут сім'ю, домовилася з військовою частиною, яка мала шефство над колгоспом, про те, щоби привезли машинами бетон і забетонували криницю. Коли машини виїхали в село з Дрогобича, одна з них застрягла в Унятичах, заїхавши в озеро, а іншу біля каплиці зустріла педагог Наталія Іванівна Франко. У машині сидів командир. Пані Наталія розповіла йому про каплицю, про чудеса зцілення, котрі тут відбувалися. І просила не нищити її. Офіцер пообіцяв, що не буде змушувати солдатів засипати святе місце і машина повернулася до дрогобича. 

Щоразу все кращою ставала капличка, все більше було тут ікон, малюнків та інших скромних дарунків. Вартувало б, напевно, все це зібрати у музеї. Зберігати в архівах, бо нині нема зайвої площі для цих дарунків. Лише не спалювати, як запропонував один чоловік із ремонтної бригади. Бо вогонь - добрий служити, але поганий панувати. Ми вже бачили, якої шкоди натворив він тут. Згоріло чимало людських дарунків Богоматері і тут, на "Ярині". Хоча люди знову і знову несуть свої дари. Ще стоїть тут, коло каплиці, фігурка Ангела, яку встановив чоловік з Трускавця, котрого вода цілюща і молитва до Матері Небесної поставили на ноги. І такими теплими виглядають простенькі позлітки, котрими чиясь дбайлива рука прибрала ікони. Кажуть, що вогонь не торкнувся багатьох ікон...

Кожного року на 9 четвер після Великодня сільська громада проводила в капличці відправу, освячувалась вода. Тому каплицю відвідували хворі. Приблизно в 1912 році до "Ярини" приїжджав Іван Франко з сином Андрієм. Краяни радили йому вмочити хворі руки у воду з криниці, щоби виздоровіти. У післявоєнний час каплиця три рази була спалена комуністами, дуб зрізано у 1985 році... Мешканці села не здавалися, відбудовували її і кожного року вона ставала ще кращою. Та це не давало спокою атеїстам. 14 травня 1987 року вони приїхали до "Ярини", щоби перетворити святе місце на став для риби. Нагуєвичани збіглися і просили не робити цього, утворили живий ланцюг і своїми тілами прикрили капличку.

Учителька - пенсіонерка Наталя Франко звернулася з листом до голови РАПО Волинця. У такий спосіб вдалося відстояти каплицю. Біля неї посаджено молодого дубка, щоб ріс і своєю кроною охороняв святе місце. А джерело в криниці дуже сильне. Ще за часів Івана Франка у надто посушливі роки, коли висихали всі криниці, тут було повно води, яка й рятувала нагуєвичан.

 У Нагуєвичах твердо переконані, що саме до цього дуба приходив Іван Франко, що саме тут поет відчував натхнення. Що саме тут було написано багато віршів і звідси почерпнуто той образ сухого дуба, який розвивається...

1985 року силами солдатів радянської армії та могутньої техніки, незважаючи на протести мирян, дуб зрізали. Залишився величезний пень. До сьогодні оповідають яка сумна і трагічна доля спіткала тих, хто стяв дуба. Зараз тут - мала капличка, навколо якої вдячні за врятоване здоров'я люди вибудували і будують щораз більше фігур. 

До речі, зрізаний стовбур так і не зуміли вивезти з лісу. Не дався  дуб і все. Намертво вчепився в землю - і не змогли його відірвати ані люди, ані тягачі, ніякі металеві троси не витримували. Так і лежить німим докором коло каплички. Хоча, кажуть люди, що коли хтось добровільно береться ремонтувати капличку чи прибирати в ній, дуб якось подає знак - чи то рипить, чи то щось намагається підказати. Не так давно лікар з Нагуєвич Микола Чапля з родичами своїми силами відремонтували капличку в урочищі "Ярина", а вже тепер родина Барадних: Оксана Станіславівна і огдан Степанович взялися зе ремонт святині. Своїми коштами вже перекрили дах. Він став кольору неба.

Люди щодня приходять сюди. Бо від віків нечувано, щоби Пречиста Діва не вислухала молінь своїх вірних.  Люди з вірою і надією вдивляються у світлий лик Божої Матері, зводять очі до Неба, котре синіє крізь крони дерев, голублять поглядом маленького дубочка, котрий раптом виріс із самісінького центру старого пня віковічного дуба. Виріс сам... А до того ж...   Скільки садили дубків, і жолудів, і вже пророслих на те місце, ніяк дуб не приймався. А тут сам... тягнеться до Неба крізь час і простір, дивує всіх ніжним листячком і наче дитячою цікавістю: "А що там, угорі"?

 

Джерело: Анізія Онищак. Видання друге, доповнене.