Нафтопрояви в Українських Карпатах місцеве населення спостерігало з давніх-давен, що позначилося на топонімах, які походять від автохтонної назви нафти — ропа: Роп’янка, Ріпне, Ропиця та ін. В Україні нафту вперше почали видобувати на Прикарпатті в XVI — на початку XVII ст. (для порівняння — в Російській імперії промислове видобування нафти розпочато в 60-х роках XIX ст. в районі Баку).
XVI ст. - XVIII ст. - Ще в XVI ст. Дрогобич отримав привілей на освітлення вулиць «скельним олієм». Перша згадка про карпатську нафту зустрічається в літературі 1617 р. На старовинному промислі Слобода Рунгурська її добували в 1711 р.
XIX ст. - На початку XIX ст. нафтові поклади було відкрито в смузі від Добромиля через Дрогобич до Кут і далі до Румунії. Бориславське нафтогазове родовище почали розробляти у 1854 р. Нафтові ями тут розміщували переважно вздовж р.Тисмениці. У 1865 р. в Бориславі функціонувало близько 5 тис. ям глибиною 35-40 м. Добова продуктивність однієї копанки досягала 130-140 кг.
У 1855-65 рр. вартість щорічного видобутку нафти та озокериту в Галичині оцінювалася в 15 млн золотих. У 1865 р. за межі Галичини вивезено 150 т нафти. У 1870 р. видобуток нафти у Бориславі досяг 10,6 тис. т. Тут діяло бл. 800 дрібних підприємств, наяких працювало майже 10 тис. робітників. Розширюється нафтовидобуток і на Станіславщині.
У 1871 р в Слободі Рунгурській, що біля Печеніжина, закладено шахту, яка давала нафту. У 1886 р. у Бориславі розпочато буріння свердловин механічним ударним способом. Пробурено перших 9 свердловин з добовим дебітом 4 т.
У 1893 р. у Бориславі вперше розпочато буріння свердловин канатним способом. Вже у 1894 р. перші свердловини дали до 150 т нафти на добу. Свердловинний спосіб видобутку повністю витісняє колодязний.
Глибина свердловин досягає 800 м і більше. Деякі свердловини дають фонтани до 3 тис. т нафти на добу з глибини понад 1000 м. «Галицька Каліфорнія» — Борислав приваблювала підприємців з усієї Європи і світу. Видобуток нафти зростає.
У 1906 р. у Бориславському нафтовому р-ні було видобуто 562 тис. т нафти, а в 1909 р. — понад 1,9 млн т. Зростає видобуток нафти в районі Стрільбич. У 1881 р. тут діяло всього 10 колодязів, а в 1899 р — 21 свердловина. Річний видобуток нафти на родовищі зріс від 100 т (1886 р) до 2300 т (1890 р).
У районі Східниці в 1889 р. було 36 нафтових колодязів, в 1898 р. тут діяло 388 свердловин, які дали 168480 т нафти, а в 1901 р. число свердловин досягло 500. Зростав видобуток нафти і в інших нафтоносних р-нах Галичини, зокрема на Станіславщині. В р-ні Космача перші бурові роботи розпочалися в 1899 р. У 1905 р. тут діяло 4 свердловини з яких видобуто 1080 т нафти. На цьому рівні видобуток нафти залишився до першої світової війни. Початок нафтовидобутку в р-ні Пасічної відноситься до 1880 р. У 1891 р. тут діяло 12 свердловин, які давали 690 т нафти, а в 1902 р. — 55 свердловин, які давали 2360 т нафти.
Першу свердловину в р-ні Биткова було закладено в 1897 р, а у 1910 р. тут діяло 18 свердловин з загальним дебітом 21470 т нафти. З 1886 р. почався видобуток нафти біля с. Майдан.
Перші бурові роботи в р-ні Ріпного розпочалися в 1887 р. У 1892 р. тут діяло 11 свердловин, у 1896 р. — 28 з видобутком нафти 2360 т на рік. Нафтопромисел біля Слободи Рунгурської у 1890 р. дав 240 т нафти, а у 1904 р. — 4890 т. З 1893 р. нафта видобувалася в р-ні Витвиці (біля Болехова).
Перша половина XX ст. - У 1908 р. фірма «Голендерський нафтовий синдикат» побудувала на ділянці Тустанович-Бориславського нафтового родовища свердловину «Ойл-Сіті». 13 червня вона дала нафту з глибини 1016 м. Дебіт свердловини зростав до 3000 т нафти на добу, що було максимальним видобутком на одну свердловину. Якщо в період 1890-1893 рр. в цілому по Галичині видобували понад 90 тис. т нафти, то в 1894 р. — понад 130 тис. т, у 1895 — понад 210 тис. т, у 1896-1900 рр. — 310-330 тис. т, у 1902 р. — понад 570 тис. т, у 1903-1906 рр. — 700-800 тис. т, у 1907 р. — понад 1170 тис. т, у 1909 р. — понад 2 млн т. Після 1919 р. на Прикарпатті створили ряд акціонерних товариств з видобутку й переробки нафти: «Малопольське нафтове товариство», «Польська спілка з реалізації нафти», фірми «Борислав», «Вакуум», «Карпати», «Франко-Полонія» та ін. Господарями цих товариств та фірм були американські, англійські, французькі та німецькі підприємці. Видобуток нафти зменшується.
У Бориславському нафтовому р-ні у 1913 р. було видобуто понад 1 млн т нафти, а в 1938 р. — тільки 0,5 млн т. Тоді на Галичині діяло бл. 40 нафтопромислів, бл. 4100 свердловин. Після 1939 р. промислові підприємства нафтогазоозокеритової галузі були націоналізовані і підпорядковані тресту «Укрнафтовидобуток» (управління в Бориславі). Німецька окупація перервала розвиток нафтогазової промисловості, який відновлюється в 1944 р.
Друга половина XX ст. - У 1950 р. дала нафту перша потужна свердловина в Долині. В 1952 р. тут утворено нафтовидобувне підприємство «Долинанафта». За 1950-55 рр. видобуток нафти в Долинському нафтовому р-ні зріс у 20 разів. У 1953 р. на основі Битківського нафтопромислу і Надвірнянської нафторозвідки створено Битківську контору буріння, а в 1957 р. нафтовидобувне підприємство «Надвірнафта». Всі підприємства галузі увійшли у об’єднання «Укрнафта». В 1969-72 рр. проведена реорганізація об’єднання «Укрнафта». У середині 60-х років XX ст. видобуток нафти на Прикарпатті досяг максимуму. Подальше зниження видобутку — закономірний процес, пов’язаний з вичерпанням запасів. З 1966 р. застосовуються нові методи заводнення, циклічного витиснення водою нафти з продуктивних пластів. У 1975 р. шляхом надглибокого буріння відкрито Новосхідницьке нафтогазове родовище. Свердловина 3-Новосхідниця з глибини 4350 м дала нафту при дебіті понад 300 т за добу. Сумарно на 01.01.2000 р. свердловина видала 730 тис. т нафти і 284 млн м3 газу. Це найкращий показник видобутку нафти на одну свердловину на Прикарпатті.
Нові часи - В жовтні 1992 р. на Прикарпатті видобуто стомільйонну тонну нафти від часу облікування, тобто з 1886 р. В Бориславському нафтогазоносному р-ні випомпували з надр 42,8 млн т нафти, 261,1 тис. т конденсату та 18,325 млрд м3 газу. В Долинському р-ні — 46,1 млн т нафти. У Надвірнянському р-ні — 11,1 млн т. При цьому фонтанний фонд свердловин становив 2,8%, а механізований — 97,2%. Виробка видобувних запасів нафти по Бориславському родов. склала 72,6%, по Східницькому — 99,5%, у решти родовищ виробка запасів менша. Починаючи з середини 90-х років XX ст. пошуково-розвідувальні роботи на Прикарпатті різко скорочені.
НАФТОВИЙ ПРОМИСЕЛ СХІДНОЇ ГАЛИЧЧИНИ
В XVII ст. нафтою торгували на багатьох ярмарках Галичини. Рідшу нафтову ропу продавали на ліки, густішу – на смари по цілій Україні, в Польщі, Угорщині, Росії та Німеччині. Людей, що цю ропу возили, називали мазярами, смаровозами і ріпниками. Так у м. Дрогобичі в XVIII ст. на ярмарку було навіть відведене спеціальне місце для ріпників, які продавали нафту. До дальших околиць нафту транспортували і продавали барильцями. Під кінець XVIII ст. одне барильце нафти коштувало 14 флоринів і 61 крейцер. Також уже у XVIII ст. у Галичині були копальні земного воску, якими користувалися у примітивний спосіб із відкритих бітумних багатств, і яким приписувалися лікувальні властивості.
Наведені джерела засвідчують, що нафта та її продукти були давно відомі населенню Галичини, тут діяв місцевий промисел, а добутий продукт застосовувався у практичних цілях. Однак, великого промислового застосування в цей час ще не було, адже у гірничих законах від 9 жовтня 1773 р., 18 грудня 1786 р. та 28 грудня 1804 р. про нафтовий промисел ще не згадується. Про збільшення попиту на нафту та її супутні мінерали свідчать численні згадки в джерелах на початку ХІХ століття. Найстаріший нафтовий промисел з 1800 р. був у с. Погар на Сколівщині, що знаходився поблизу потоку Роп’янка (за 400 м. від гирла), у лісі Гай. Його описав австрійський палеонтолог, геолог Еміль Тітце (E. Tietze 1845-1931). Ще до буріння на промислі шиб № 5 глибиною 70 м. давав 260 т. нафти на рік.
На початку XIX ст. збільшується примітивна експлуатація нафтової ропи у багатьох місцевостях на Прикарпатті. Доказом цього є той факт, що австрійська влада включила в законодавчі норми експлуатацію бітумних мінералів.У 1804 р. був виданий австрійський цісарський патент (закон), у якому вказувалося, що усі бітумні мінерали є власністю держави, т. зв. „реґалії”, і на гірничий видобуток яких видавався офіційний дозвіл. На підставі подання дрогобицького Гірничого суду, 2 серпня 1810 р. у Відні був виданий Декрет Державної Канцелярії, скерований до Гірничого суду в м. Дрогобичі. В ньому зазначалося, що усі мінерали, які вміщають у собі земну олію („Bergöl”, „erdoël”) тобто нафту і земну живицю (природний асфальт), („Bergpech”, „erdharz”) тобто озокерит (природний бітум), належать до державних мінералів, тому не можуть бути земельною власністю, а дозвіл на їх експлуатацію повинна надати держава, так званий „freischurfami” – гірничий дозвіл. Але у зв’язку з протестами місцевого населення Галицьке Намісництво підтримало пропозицію про відміну цього декрету. Тож 8 листопада 1810 р. у Відні був виданий наступний декрет, за яким нафта вилучалася із застережених мінералів і залишалася за земельною власністю, однак „Bergteer” та „Berg oder Judenpech”, тобто озокерит (природний бітум) та асфальт, залишалися у державній власності.
Першим, хто одержав такий дозвіл, був підприємець у Бориславі Йоган (Ян, Іван) Митис (Joh. Mitis), якому цього ж 1810 р. Дробицький Гірничий суд надав право видобутку земного воску. Це було перше, офіційне, згідно із законом, зареєстроване підприємство для експлуатації бітумних мінералів.
Від цього часу у Дрогобицькому Гірничому управлінні починають реєструвати підприємства з видобутку і переробки нафти та озокериту. Однак, на практиці, селяни та жидівські торговці надалі за дозволом місцевих власників землі (тобто нелегально) копали неглибокі ями для видобутку невеликої кількості нафтової ропи та робили спроби її переробки примітивними засобами.
Другим нафтовим промисловцем у Галичині, після Яна Митиса, був гірничий, державний службовець трускавецьких соляних промислів, чех, інженер Йосиф Геккер (J. Hecker), який від близько 1808 до 1819 рр. проживав у м. Дрогобичі або с. Модричах. Спершу він був державним службовцем соляних промислів у м. Косові. Після отримання посади під Дрогобичем він розгорнув значну гірничу діяльність. У 1810 р. Й. Геккер заснував спілку „Трускавецьке гірниче Товариство „Доброї Надії”, „Gute Hoffnung” Bergbau Gewerkschaft” для пошуку корисних копалин, а також для видобутку там же сріблоносного галеніту, тобто сірчаного свинцю, що вміщує домішки срібла. У 1814 р. у с. Трускавці, на так званій Бабиній горі у лісі Ліпки, цим Товариством був викопаний шиб Св. Анни, глибиною 19 сажнів. Його геологічну будову описав тодішній службовець у гірничих справах при цісарсько-королівській адміністрації маєтків і солеварень Кароль Шіндлер (K. Schindler) у праці „Geognostische Bemerkungen über die Karpathischen Gebirge in dem Königreiche Galizien” (Відень 1814 р.). Там згадуються поклади „ ... асфальту або смоловця (Erdharz), з цих покладів у багатьох місцях б’ють бітумічно-сірчані джерела”.
Інтерес Геккера до нафтової ропи був наслідком широкої і плідної його гірничої діяльності у пошуках брунатного вугілля (Новоселиця, Мишина), сірчаних та металевих руд, і солянок (Трускавець), та, насамперед, земного воску (Космач, Слобода Рунгурська, Трускавець). Виробляючи на потреби солеварень асфальт, який виготовлявся під час рафінації нафти та земного воску, одержував Геккер побічний продукт, що спочатку був знехтуваний і непотрібний, масляну речовину, також горючу і з різким запахом, що з огляду на консистенцію не могла застосовуватися навіть як мастило до возів. Згодом Геккер звернув увагу на її освітлювальні властивості і, після проведених ним проб, почав займатися виробництвом освітлювальної олії для місцевих потреб. Розпочав він видобуток нафтової ропи з рову, який викопали на луках поблизу с. Трускавця. Після введено в експлуатацію декілька неглибоких копалень, а найбільше джерело нафтової ропи було знайдене у копальні Кристіана („Krystiana”), де також виходив природний газ. Геккер збудував у с. Модричах або його околицях поблизу с. Борислава у с. Губичах невелику рафінерію (нафтопереробне підприємство) для дистиляції сирої нафти на фракції. Руїни цієї рафінерії існували ще у 1880 р. Власне, тут він розпочав близько 1813 р. перші спроби дистиляції (переробки, очищення) нафтової ропи для освітлення уже у промисловому масштабі.
У 1843 р. в Дрогобичі було надано офіційний дозвіл на видобуток нафтової ропи дрогобицькому Управлінню державних лісів. У 1850 р. видобуток нафтової ропи у Бориславі уже досяг 200 центнерів. У 1852 р. дрогобицькі жиди торговці Абрагам Шрайнер (А. Schreiner, пом. 1889, Дрогобич) та його спільники Лейба Cтієрман (L. Stierman) і Ейхелєм Герз (E. Herz) дистилювали нафтову ропу у невеликій рафінерії поблизу цвинтаря у м. Дрогобичі. Нафтову ропу скуповували у навколишніх селян. Однак ця рафінерія існувала недовго, бо через вибух і пожежу її закрила дрогобицька влада. Наприкінці 1840-х та на початку 1850-их рр. у Бориславі було декілька десятків дучок-копанок глибиною декілька стіп, на поверхні води яких збиралося багато нафтової ропи. Власники ґрунтів та селяни черпали її і сиру нафту, тобто ропу, продавали на базарах як мастило до змащування коліс у возах, а рідшу під назвою кип’ячка – для змащування шкір. Така експлуатація відбувалася переважно влітку, оскільки зимою сніг засипав ці дучки. Найбільший видобуток і переробка нафти та озокериту здійснювався у м. Бориславі та його околицях, і завдяки цим мінералам Борислав із середини ХІХ ст. став всесвітньо відомим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафто-озокеритної промисловості.
ІСТОРІЯ НАФТОВОГО ПРОМИСЛУ НА ПРИКАРПАТТІ 1815–1900 рр.
Найдавніші відомості про поширення нафти в Галичині починаються з другої половини XVIII ст. Уже наприкінці ХVІІІ ст. річне видобування такого “масла”, яке знайшло застосування також як і ліки, становило майже 7000 л. Довідуємося про виходи нафти в Нагуєвичах, біля Самбора, Старого Самбора, Печеніжина, Космача і ін. А вже 1838 р. у Бориславі існувало 30 колодязів, які щорічно давали 15 т нафти, яку використовували в основному для одержання колісної змазки, дублення шкіри, просочування дерева і ін. 1810р. австрійська “Hofkammer” оголосила нафту державною реґалією, для видобутку якої підприємець повинен був отримати дозвіл від влади. І все ж 1840 р. у Станіславському окрузі одержували ропу з 75 копанок, які давали 24 тис. л. Отже, кількість літрів на 1 яму була мінімальною. 1850 р. у копальнях Клєчани (або Пловче) одержували 30–45 кг нафти за день, що повністю задовольняло власників (Hőfer-Heimhalt, 1922).
У 30–40-х рр. ХІХ ст. у Західній Європі розпочинаються експерименти з використанням для освітлення дистилятів кам’яновугільної смоли або сланцевої олії-фотогену. Водночас К. Райхенбах (Австрія, 1830 р.) вдосконалює конструкцію лампи-з’являється можливість регулювання ґноту. Однак через дороговизну і низький вихід (30 кг з 1 т сланців) ця олія не здобула поширення.1853 р. шинкар і торговець Абрагам Шрайнер передав львівському аптекареві Петру Міколяшеві більшу пробу сирої нафти для дослідження можливостей її використання, надіючись на одержання з неї спирту. Але П. Міколяш хотів одержати з нафти замінник імпортного медичного препарату, т. зв. “oleum album”. Він доручив це своїм співробітникам Янові Зехові та Ігнатію Лукасевичу (Orlewski, 1965; Cząstka, 1982). Вони здійснили не лише дистиляцію сирої нафти на декілька фракцій, але й розробили метод очищення керосину з допомогою сірчаної кислоти та лугу (цей принцип використовують і сьогодні).
Уже з другої половини 1850-х рр. у Галичині, а особливо в околицях Борислава, вирував дійсний нафтовий бум. Селяни не мали відповідних коштів і знань, щоб цим зайнятися, отже, винаймали чи продавали земельні паї. Але і більшість підприємців мали лиш обмежені грошові засоби, тому могли експлуатувати тільки мінімальні виробничі площі. Часто нафтові шахти були віддалені одна від одної всього на декілька метрів, а під землею, бувало, перетиналися, що призводило до конфліктів. 1865 р. у Бориславі і поблизькій Волиці було зареєстровано 2694 шахт, а 1879 р.-аж 4280. Зрозуміло, що згодом ця реміснича діяльність мусила занепасти. Оскільки багато шахт, особливо неглибоких, вичерпалися, виживали лише більші підприємства: 1880 р. шахт і свердловин зменшилося до 2832, 1895 р.-до 449, а 1900 р.-їх залишилося всього 75. 1870 р. нафтова промисловість досягла вищого ступеня розвитку, задовольнятися мізерною продукцією з ям уже ніхто не хотів. Успішною вважалася денна продукція вже 100 кг, а коли 1870 р. з однієї ями в Бібрці (Польща), за даними І. Лукасевича,добували за кілька днів по 30 ц ропи, це було надзвичайним явищем. Якщо одна яма не давала в день 5 ц, її вважали нерентабельною. Упродовж 1881–1885 рр. Станіслав Щепановський і Спілка почали видобувати зі своїх свердловин у Слободі Рунгурській по 100, 150 і 250 ц у день.
1886 р. на основі звіту гірничого інспектора А. Навратіля про умови праці на цих мініфірмах влада поставила їх під нагляд гірничих урядів, а 1897 р. видала розпорядження, що всі чинні шахти повинні бути сучасно обладнані і знаходитися на відстані не менше ніж 60 м одна від одної. У Галичині дотримання цих розпоряджень добивався шеф урядової гірничої секції Ф. Цехнер. Вирішальним в історії промислового освоєння Бориславського нафтового родовища став 1872 р. Тоді було введено в експлуатацію залізничну колію, яка з’єднала Борислав не лише з Дрогобичем, але й зі столицею монархії-Віднем (перед цим нафту возили возами в ємностях місткістю 15 віденських центнерів (840 кг) до Дрогобича і Перемишля). Це дало поштовх новому нафтовому буму. І вже 1875 р. у місті діяло 75 великих і 175 малих підприємств, які видобували нафту та земний віск.
В околиці Борислава поставили першу бурильну установку, яка працювала з допомогою людської сили.Досить швидко (1884 р.) було пробурено свердловину Карпатський Раточин-1, що з глибини 700 м дала фонтан нафти. Друга така бурильна вежа була в Східниці, і з того часу вона займає провідне місце у видобутку нафти. Копальня Якуб 1895 р. щодень давала по 10 000 ц ропи, а 1896 р. (разом із копальнею Цецилія) за рік дали 800 000 ц. Дуже велика продукція в Східниці немовби закриває період в історії нафтової
промисловості, пов’язаний із Західною Галичиною та околицями Горлиць і Кросна, з тими колисками нафтового гірництва, але й водночас відкриває період найновішої історії з перевагою Східниці, Борислава і Тустанович.Наприкінці ХІХ ст.-на початку ХХ ст. Дрогобич і його околиці стали центром великого нафтового басейну, який майже повністю опинився в руках іноземного капіталу. Тут діяло багато різних товариств:Галицько-Карпатське акціонерне нафтове товариство, Акціонерне товариство Східниця,Ганноверсько-Карпатське акціонерне товариство, Галіція, Евроойлакціонґезельшафт (ДЕА), Пресер і ін.
Найбільш продуктивним нафтовидобувним районом став район Борислав–Тустановичі, причому продукція там зросла з 13 тис. т у 1898 р. до 132 тис. т у 1901 р. і понад 500 тис. т упродовж 1904–1906 рр. Однак інші родовища, із значно нижчою продукцією, зменшували свій промисловий видобуток. Так, у Східниці видобуток впав із 70 тис. т у 1904 р. до 40 тис. т у 1907 р., у Майдані (на Лукві), який давав понад 1500 т протягом 1893–1895 рр., видобуток 1904 р. впав до 46 тис. т, а потім був припинений.Стрімке зростання видобутку нафти в Східній Галичині призвело до захоплення ряду підприємств іноземним капіталом, який діяв шляхом утворення акційних товариств, таких як Галицько-Карпатське нафтове товариство (1895 р.),Східниця (1896 р.) і ін. 1905 р. англо-німецький концерн Прем’єройл контролював більшу частину нафтовидобутку і переробки нафти в Галичині. Окрім нафтової ропи, у Бориславі відкрито тоді й іншу цінну копалину-земний віск (озокерит), тобто суміш твердих н-парафінів. Спочатку шукачам нафти він попадався у вигляді лєпу (клею-пластичної суміші з глиною чи землею), який відкидали як непотріб. Зацікавилися лише великими кусками чистого воску. З часом, коли почали використовувати озокерит для виробництва, зокрема свічок, розпочали пошуки його родовищ.
Основний видобуток озокериту був зосереджений у районі Борислав–Волиця. Його продукція становила (т):1876 р.-8750; 1880 р.-9400; 1885 р.-10 400; 1890 р.-6170; 1895 р.-6340; 1900 р.-1720. Усього упродовж 1876-1907 рр. було видобуто 201 200 т озокериту. Згодом було відкрите ще одне родовище озокериту в районі Дзвиняч–Старуня (біля Надвірної), але меншої потужності. в покладах озокериту Старуні було знайдено рештки викопного волохатого носорога льодовикового періоду, який експонується в Природознавчому музеї (м. Львів). Можна припустити, що в умовах вищих температур тварина втопилася в озері розтопленої парафіни.Тепер, у зв’язку з великим технічним запотребуванням на парафіну та вичерпанням природних родовищ озокериту, його одержують в основному із парафінистих нафт (у т. ч. у Дрогобичі) шляхом кристалізації при охолодженні.Нафтогазовий промисел на Прикарпатті має давню історію. Сьогодення продовжує вписувати нові сторінки. Розробка нафтогазових покладів вносить вагомий доробок в енергетичну базу України.
Джерело: Олег Микулич "Нафтовий промисел Східної Галичини до середини ХІХ ст. Частина друга"
