Сучасне місто Борислав на Дрогобиччині розташоване на території колишніх п'яти сіл: Борислава з присілками Потік Верхній Потік Нижній, Раточин, Тернавка3;B Бані Котівської (давніше Ратична Котів); Губич та Мразниці з присілком Городище; Тустанович 3 присілками Буковиця, Волянка, Дуброва, Загарайці, Понерла, Хатки. Своїм розвитком місто завдячує виникненню тут нафтово-юзокеритної промисловості в середині XIX ст. Швидкий розвиток промислів, перетворив у другій половині XIX ст. колишне село Борислав на місто. а Тустановичі сучасних межах був утворений постановою Ради Міністрів Польщі від 20 травня 1930 року через злиття власне Борислава, містечка Тустанович та cіл Бані Котівської, Губич, Мразниці. Отже, 3 лютого 1931 року на мапі з'явився так званий "Великий Борислав". Формально міські права для Борислава були затверджені розпорядженням Міністерства внутрішніх справ Польщі від 26 липня 1933 року?. Разом із промисловістю швидкими темпами розвивалося і місто. У 1935 році площа Борислава становила 70км з населенням 41,683 особи. А в 1939 році населення досягло майже 45 тис. осію". — на містечко на початку XX ст. Однак Борислав у названих сіл сягає XII-XV століть. Вони виникли вздовж та на перехресті важливих торгових шляхів. З розвитком виробництва і торгівлі збільшується число міжнародних шляхів, які проходили через Підгір' я та Карпати. На кінець XVII століття їх тут було 14. Одн вели вздовж Карпат, інші з Підкарпаття через гірські перевали - Ужоцький і Воpітський (Верецький)- на Закарпаття, до Угорщини. В основному ними транспортували сіль. Адже відомо, що видобуток солі на Прикарпатті здавна був найважливішим промислом в Україні. На цих шляхах розташовувалися прикордонні та митні пункти.
Одним iз найбільш відомих є оборонний замок Тустань, який згадується в iсторичних джерелах під 1340 роком (ряд дослідників пов'язують його iсторію з селом Тустановичі)". Села Борислав, Баня Котівська, Мразниця і Тустановичі були власністю галицьких бояр, пізніше, української шляхти гербу "Сас" Бориславських, Копистинських, Попелів, Тустановських", а згодом польської шляхти Стадницьких, Остророгів, Карницьких та інших. Натомість село Губичі (мабуть, окрім раннього періоду, через заставу) було королівським і належало до Дрогобицького староства". Дослідження історії Борислава почалося ще в XIX ст. Однак найдавнішій історії міста, на жаль, в літературі не приділялося скільки - небудь значної уваги. Якщо останньому сторіччю його розвитку було присвячено ряд наукових, науково-популярних, публішистичних, соцiально-економічних, літературних праць, то із середньовічної iсторії спеціальних досліджень немае. Автори, як правило, обмежувались поодинокими скупими згадками та публікаціями, які давно вже стали хрестоматійними" У цій публікації робиться спроба ретельного обліку та вивчення вже відомих свідчень про місто, віднайдення нових джерел і на цій основі-узагальнення проблеми походження Борислава. Як уже згадувалося, село Борислав виникло на перехресті давніх торгових доpiг. Одна з них проходила вздовж Карпат, інша з м. Дрогобича, одна гілка через с.Губичі (про що може свідчити мікротопонім Гoрішня Брама у Дрогобичі), інша через с. Тустановичі, присілок Волянка, далі через с.Мразницю на Бухівський перевал, і через Карпати в Угорщину. Центром Борислава тече річка Тисмениця, права її притока-потік Ропний. У міжгір'ї—східній частині Борислава — вздовж дороги та річки Тисмениці виник присілок Мразниця, який у середині XVI століття став окремим селом. Також через Мразницю течуть допливи Тисмениці: праві-Міланів i Жидів, ліві-Тисьм'янка, Лепкі, Спіне.
У XVI століті Борислав і Мразниця були невеликими селами і належали одному власникові. Назва Борислав уперше зафіксована 19 березня 1387 року в дарчій грамоті польської королеви Ядвіги на село Тустановичі і монастир Борислав (villam Thustanowicze cum manastiro dicto Borzislaw) братам Юркові та Ананію Доброславичам. Micцезнаходження монастиря Борислав невідоме. Однак ряд дослідників локалізvе над річкою Тисменицею на горі Городище (646 м над рівнем мора у південно-західній частині Борислава. Тут виявлено залишки давныот городища. Подібне поселення мало бути і в іншій частині міст Мразниці! Я.Пастернак на карті городищ Перемишльського князівства також позначає городище у Бориславі"". Мешканка м. Борислава Данута Вацик (з дому IШтайнер) 21.02.1919 р.н. згадує, що десь 1933 року під час навчання у Бориславській гімназії, іх, учнів, приблизно 25 осiб, учитель географії та природи Леонард Горбулевич водив у м. Бориславі на гору Городище і там показував залишки давніх руїн.
Про давність поселень або торгових шляхів на території Борислава свідчить і такий факт: "В м. Бориславі 1971 року діти знайшли п'ять срібних античних монет Стародавньої Греції. Одна з них випадково потрапила до мешканця м. Дрогобича Бориса Фура. Можливо, якраз ця знахідка підтверджує думку про давність заснування цьотс населеного пункту. Дснині серед місцевих бойків побугус прислів'я "Давній, як Борислав", "Старий, як Борислав". Можна припустити, що давній монастир Борислав і давні укріплення на горі Городище - це одне й те ж. Однак є й інші версї. гора над річкою Раточиною називається Чернече. Про неї сказано ще в акті розмежування сіл Борислава і Попелів у так званій Иосифінській метриці 1787 року". Iснує також переказ, що монастир Борислав знаходився на Гуков!й горі, яка розмежовувала села Г убич i Tустановичі та 1525 року називалась "Сторожня". На нашу думку, монастир Борислав знаходився десь у тих місцях, адже більшість монастирів і церков навіть до XVII століття під час нападів ворогів виконували й оборонні чи сигнальні функції". В. Гарас пише: "Протягом багатьох століть населення Галичини змушене було захищатися від татаро-монгольських орд, пізніше кримських татар і турецыких військ. За такої політичної ситуаци монастирі в XI столітті потребують оборони від ворожих нападів, « Будують монастирі в природно недоступних місцях, на горах, якъ " можливості, обмивають потоки або в недоступних ліcax, в урочие улоговинах, ярах. Найчастіше для будівництва монастиря вибирали гору, що виходила рогом aбо мисом до двох ярів, які Сходилися в тому місці.
Монастир відгороджували ровом і валом, а навкруги ставили стіни, спочатку дерев'яні, потім муровані. Монастир представляв собою ансамбль споруд, які були оточені фортечними стінами, з вбудованими бойовими вежами". У літописах та писемних джерелах того часу згадуються укріплені монастирі у Розгірчі, на правому березі pічки Стрий та Синевидську. "Монастир, укріплень і ставав оборонним замком". Свідченням того, що монастирі ототожнюютъся з городищами, є й такий факт. 6 березня 1414 року у Самбірському старостві на межі з Дрогобицьким король Владислав II мельникові Солецькому надав ряд поселень, серед них і монастир Городище (Мonasterz dic- tum Grodzisko) Однак топонім монастиря Борислав зустрічається згодом у писемних джерелах як однойменне поселення. Це може розглядатися як ототожнення монастиря з городищем, оборонним двором чи поселенням, яке вже існувало. - пише М.Грушевський, - часом потрібував Найпоширенішим народних пояснень походження назви Борислав - від словосполучення "славні бори", "славні борці" або від назви особи "славний з борів". Однак ці твердження, за відсутності дальшого обгрунтування, аж ніяк не можуть бути прийняті. Є спроби пояснити походження назви Борислав від короткої форми субстантивованого "кам'янистий" та від давньоруського прикметника вруславъ давньоруського слова Брение, що, за певних умов, могло служити означенням нафти, яка тут споконвіку виступала із земних надр. Але и и припущення вимагають глибшого дослідження?? I, нарешті, найбільш поширеним,-пише Я.Ольховий,-а також, зважаючи на виявлений на даний час джерельний матеріал, найбільш обгрунтованим виглядае пояснення походження назви Борислав від давньоруського імені Бориславъ, яке начебто стосувалося спочатку тутешнього монастиря, навколо якого акумулювалась підлегла йому людність. Можливо, саме тому в давнших документах тутешне поселення нерідко фігуруе під назвами Бориславичі, Бориславиці, Бориславці, форми яких більш схожі на власні (збірні) аніж на означення поселення, ними замешканого. назви людей, Висловлена гіпотеза також потребує уточнень.
Передусім, потрібно з'ясувати вірогідність "монастирської" генеалогї Борислав, яка, на наш погляд, викликає деякі застереження. Можливо, не монастир, а замок, із яким інколи ототожнювалися давн монастир отримав назву від імені світської особи-князя, посадника чи навіть тивуна. Адже в давньоруському пантеоні святий з таким іменем зустрічасться. Натомість ім'я особи Борислав та Бориславич неодноразово фіксується на сторінках давньоруських лтописів, що стосуються найдавнішої історії Києва. В тій же функції особового світського імені воно виявлене і серед написів на берестяних грамотах Новгорода, ніде воно не зустрічасться як ім'я монаха, угодника чи святого. Н.Полонська-Василенко пише: "Недалеко від собору Святої Софї стояв палац митрополита, а далі-княжі палаци. В цій же частині міста знаходились двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба, Чудина, Ратьші, Путяти та інших." Один з них двір Бориславль був боярина Ярослава Мудрого Борислава". Також під 1152i 1153 роками у київському літописі знаходимо посла Петра Бориславича або Борисовича з грамотами від князя 1зяслава I (1146-1154) до гrалицького князя Володимирка. Слов'янське ім'я Борислав походить від бор- "боротися, боротьба" і слав- (слава). А слов'янське ім'я Борис" скорочене від Борислӑв?. Монастир Борислав міг, скоріше, отримати свою назву від мiсцевості, аніж навпаки. Саме в такий спосіб виникли найменування чи не всіх стародавніх відомих монастирів*, У писемних джерелах зустрічаються назви монастирів не тільки від імен святих, але й різних світських назв. Наприклад, 1469 року львівський суддя представив надання короля Владислава Ягайла на село Волоща (кол. Самбірський повіт) з іншими маєтностями, і серед них монастир Барче (monasteст Barcze). Hині такий топонім біля с.Волощі не існує, проте залишилося село Монастирець.
В ycix слов янських землях відомі поселення, назви яких утворилися від особових імен. Наприклад, місто Ярослав чи село Гориславичі (від імені Горислав) у колишныому Перемишльському князівстві30 Поруч із поселенням охоронців Тустанської фортеці, як засвідчує документ, датований 1387 роком, функціонував стародавній монастир Борислав, у якому в молитвах мирському покаянні, за давнім звичаєм, доживали віку "уславлені боріннями" старці, а також окалічені в боях хоробрі захисники карпатської фортеці "бориславичі", що стосувалася спочатку монастирської брагії, як засвідчують записи в стародавніх актах, деякий час виступала навіть бориславичі. Назва як означення самого поселення, котре, природно, почало акумулюватись навколо згаданого монастиря. Із плином часу, услід за занепадом фортечної застави, адміністративні функції в примонастирському поселенні продовжив виконувати Бориславів монастир, у зв'язку з чим його назва остаточно закріпилась і за поселенням та утрималась після того, як діяльність монастиря припинилась. У цій формі, витiснивши давнішу назву "Бориславичів", назва "Борислав" збереглася до нашого часу... Між тим, подібність, але, підкреслюємо, не достеменна тотожність ойконіма Борислав (при варiанті Бориславичі) до давньоруської особової назви Бориславъ Полягає в тім, що в першому випадку назва монастиря і поселення Борислав/Бориславичі пов'язана була із збірною характеристикою насельців цього монастиря і першопоселення, тоді як у другому випадку вона становить вже лиш своєрідний мовний штамп, ім'я, що закріплюється за окремою особою, в основному задля відрізнення ї від інших членів спільноти. Зміст такої назви, особливо коли вона надавалась новонародженій дитині, становив лиш добре побажання ї батьків, яке могло, але не обов'язково мусило знайти собі виправдання y iї подальшому житті. Оскільки ж конкретної особи з таким іменем, яка мала би певне відношення до заснування згаданого монастиря та примонастирського поселення, документально не виявлено, то й надалі залишається найбільш імовірною гinотеза, за якою назва цих стародавніх поселенських об'ектів, яка опісля закріпилася за сучасним містом Борислав, виводиться від означення загальної характеристики хоробрих першопоселенців і сторожких захисників уславлених боріннями Бориславів. М.Худаш та М.Демчук вважають: "Посесив на суфікс "јь, первісно, мабуть, з закономірним давньоруським топоформантом (в)ль (Бориславль) із значенням "Бориславл (дворъ або ін.)".
Згодом, унаслідок морфологічного вирівняння до ойконімних субстантивв називного відмінка, виник новий варіант ціеї назви-Борислав. В.Макарський виводить походження назви Борислав з архајчного тутешнього кракю, типу словотворення та зі старого типу основи тогоніма (слов'янсье складена особова назва). Ця назва, спильна з староруським імм Боріслав > українське Борислав, утворилась ще перед 1340 роком". Тотожні або споріднені топоніми локалізувалися і в інших місцевостях. Так, у Польшщі є село Борислав (Вoryslaw), повіт Скерневицький, громада Глухів, парафія Яниславиці. Давніша власність гнезненського архіепископа, згадується в документах з 1359 року; село Бориславиці (Borystawice) згодом Божеславиці (Вorzeslawice}; села Бориславиці Костьольні (Вoryslawice koscielne) i Бориславиці Замкові (Вогystawice zamkowe), над річкою Preлівка, повіт Кольський, громада Кжикоси, парафія Бориславиці. Бориславиці Костьольні згадуються в документах з 1384 року, Бориславиці Замковіз руїнами замку, посілість Сженявитів (Шренявитів) Бориславських (Srzeniawitow Boryslawskich). під кінець XIII століття перейшли у власність Ястжебців (Jastrzebcow). Серед підданих королеви Ядвіги, виступає з 1384 року Миколай Ястжебець "de Borzistavice". Hа Україні (Boryslawka), mовіт Добромильський, 2 км від с.Риботичі. Згадується з 1494 року, нині не існує*. Підсумовуючи, припускаємо, що назва села Борислав походить від слов'янського ім'я Борислав, яке, до речі, і сьогодні зустрічається. Першу писемну згадку (з відомих нам джерел) про село Борислав знаходимо у судовій справі від 24 лютого 1438 року. У ній сказано, що Яцько з Тустанович (laczco de Thustanowicze) заставляе шляхетному Iллі (lie), братові рідному, батьківські частки у селах Тустановичь, Бориславичі (Thustanowicze, Borislauieze), Кропивниця, Уличне, Клодниця, Манастир, Довголука за 30 марок.
У справі від 7 квітня 1438 року читаємо: Костко, Сенько і Федько (Costco, Syenko et Fyedco) трое рідних братів, заставляють відомі батьківські частки шляхетному Іванові (Iwano) стрійному, за 50 марок у селах Борислав (Borizlaw), Клодниця, Манастир і Довголука. У справі від 3 січня 1447 року згадуеться шляхетний Грицько (Hriczconi) з села Борислав (Вorzislaw)"7. У справі від 4 грудня 1448 року фігурує Лацко з Тустанович 1 аczko de Thustanowicze), який заставляе половину села Борислав (Borislaw) шляхетному Мацькові (Мaskovi) також із Тустанович, pідному братові, за 1/8 марки". У справі від 7 жовтня 1460року читаємо, що шляхетний Петро з Гроховча та Iгнат з Тустанович (Ihnath de Thustanowicze) поручилися двадцятьма марками за шляхетного Грицька з Борислава (Hryczkone dc Borziskow)і шляхетного Дмитра з Боланович. Ще до кінця того ж року у п'яти справах згадуються шляхетиі з Борислава"9. У справі від 24 березня 1461 року виступас шляхетний Грицько з Борислава (Hryczko de Borzyslaw)40. В одній справі від 1465 року зустрічаємо Борислав (Burzislauicze)". Під 1471 роком згадується Грицько з Борислава". Під 1507 роком у селі Борислав згадується церква". 1508 року в Перемишльській землі було складено реєстр сплачених податків - шляхетських маєтків. Так, Климко Бориславський (Сlimko Boryslawski) гербу Srzeniawa(?) з власних дідичних сіл Борислав (Вoryszlaw)i Уличне платив податку 18 грошів. Згідно з податковим реєстром 1515 року, платили податок у селі Борислав (Вorziszlaw) відсутній*. четвертої частини з доходів приватних 4 ланів і млина, священик був сово В акті розмежування сіл Губичі та Тустановичі з 1525 року згадується межа дідичного села Борислав (ad parietem bonorum villae Boryslaw).
У жовтні 1558 року державною фінансовою комісією було складено інвентар Самбірських соляних жуп. В цьому документі згадуються села Борислав і Мразниця (Вoryslaw et Mraznycza) у власності шляхтичів Попелів. А також і те, що в Бориславі та Мразниці давніше, за звичаєм, вирубували дерево у лісах так довго, що ліси стали порожніми і більше дерева на вивіз немає, тому ці села платять тільки гроші за перевсзення дров на паливо до соляних жуп з 1нших Мразниця. місць"". Це, практично, перша згадка села Щодо походження назви Мразниця, існують декілька варіантія За одним із них, вона походить від слова "мразы". На Бойківнині так називали туман* . Донині існує легенда, згідно з якою монахи, які у монастирі Борислав на горі Городище, спостерігали, як враний міжгір'і спадав мороз і говорили "мразь ниць (мороз внизу, морот малий). Інший варіант, що Мразниця походить від слова мрать. "мочари, болото, багно, змішане з нафтою", яка з давніх-давен виступає на поверхню цих гiрських схилів. В.Макарський пише: "Мразниця назва фізiографічна від карпатсько-польської Мражьниця (mraznicaа) "багно, болото" (укр. mraznye'a "так само"), також, можливо, балкансыкого апелятивного походження, що виходитьу зв'язку з напрямком волоської міграці на досліджувану місцевість"49. Відомі також i інші села зі назвою.
У Карпатах на етнічній території Лемківщини є село Мразівці (Mrazovce), cyчасний Стропківський повіт, Словаччина; а також село Мрозовиці (Мrozowice), на Холмщині, Польща; та село Мрозовичі (Mrozovicze), перша згадка у джерелах з 1473 року у Самбірському повіті із поборового реестру 1589 року довідуємося, що у Бориславі (Boryslawa) була земельна частка Івана Бориславського (Iwan Вегyslawski) на 2 ланах, млин з одним колом, селян-загородників-1. Частка Станіслава Бориславського (Stanislai Borystawski) на 2 ланах, священик, корчма, млин з одним колом її селянин-загородник. Частка Сенька Бориславського (Sienkonis Boryslawski) та Івана Попелевича Петельчича на У. лану і V сeелян-загородників. спорідненою У Мразниці (Мoraznicza) була частка Івана Бориславського (Iwan Borystawski) на 1 лані та 1 селянин-загородник. 1 частка Станіслава Бориславського (Stanislai Borystawski) на лану". Птравня 1595 року дрогобиькі мішани протестували проти ди магiстрату у зв'язку з закриттям церков і ув'язненням міщан, як вимагали збережения прав українського населення. Там, зокрема, читаємо: "До уряду і перемишльських громадських актів особисто прийшовши, генеральний возний королівства Польського, обачний Федина з Борислава, урядові добре відомий, з двома шляхтичами - Павлом Терлецьким Петровичем і Васьком Рудницьким, явно і добровільно зізнали, що у Великодний понеділок за старим календарем iм було заявлено шляхетним і побожним.."52 Підсумовуючи, Доброславичів, оселившись в Тустановичах, володіли і селом Борислав, згодом тут оселившись, взяли прізвище Бориславські. можна стверджувати, нащадки В.Лозинський зараховує дрібну українську шляхту Бориславських до родового гербу Сас (h. Sas)58. Адже вони були нащадками Тустанівських, гербу Сас, які володіли с.Бориславом. Однак в інших джерелах дослідники вказують шляхту Бориславських родового гербу Шренява (h. Sreniawa). Moжливо, що пізніше хтось iз родини шляхтичів Бориславських з тих чи інших обставин прийняв герб Шренява.
Джерело: 1. Przewodnik pо Вогystawiu wтаz z mapka ulic i placow. -Borystaw, 1933. -S.2. 3: Ilustrowany przewodnik Zaglebia Naftowego Karpat Wschodnich ze szczegolnym uwzglednieniem powiatow Stryja i Drohobycza. Stryj, 1938. -S.88. 2. Галицька брама. Борислав.-Львів, 1997. No 8 (32). С.3. 3. Ksiega adresowa Malopolski. Lwow, Stanislawow, Tarnopol. 1936. - Lwow-Krakow, 1936. -S.111.
НАЙДАВНІШИЙ БОРИСЛАВ ТА МРАЗНИЦЯ
Село Борислав виникло на перехресті давніх торгових доріг. Одна з них проходила вздовж Карпат, інша з м. Дрогобича, одна гілка через с. Губичі (що може свідчити назва Горішня Брама у Дрогобичі), інша через с. Тустановичі, присілок Волянка, дальше через с. Мразницю на Бухівський перевал, і через Карпати в Угорщину. Через центр Борислава протікає річка Тисмениця, права її притока потік Ропний.
У міжгір’ї – східній частині Борислава вздовж дороги та річки Тисмениці виник присілок Мразниця, який в середині XVI століття став окремим селом.Також, у Мразниці протікають притоки річки Тисмениці – праві: Міланів і Жидів, ліві: Тисьмянка, Лепкі, Спіне. В XVI столітті Борислав і Мразниця були невеликими селами і мали спільних власників. Тому в пізніших документах зустрічаємо їх спільно. Назва Борислав вперше зустрічається 19 березня 1387 року в дарчій грамоті польської королеви Ядвіги на село Тустановичі і монастир Борислав (villam Thustanowicze cum manastiro dicto Borzislaw) братам Юркові та Ананію Доброславичам.
Місцезнаходження монастиря Борислав невідоме. Однак, ряд дослідників вважають його розташування над річкою Тисменицею на горі Городище 646 м. над рівнем моря – південно-західна частина Борислава. На цій горі дослідники локалізують сліди давнього городища в Бориславі. Подібне населення – городище мало бути і в іншій частині міста – Мразниці. Я. Пастернак на карті городищ Перемиського князівства також позначає городище у Бориславі. Про давність поселень або торгових шляхів на території Борислава свідчить і такий факт, що: “В м. Бориславі 1971 року діти знайшли п’ять срібних античних монет Стародавньої Греції. Одна з них випадково попала до мешканця м. Дрогобича Бориса Фура. Можливо, якраз ця знахідка підтверджує думку про давність заснування цього населеного пункту. Донині серед місцевих бойків побутує прислів’я “Давній, як Борислав”, “Старий, як Борислав”.
Можна припустити, що давній монастир Борислав і давні укріплення на горі Городище – це одне й те ж саме. Однак, побутують інші версії: гора над річкою Раточиною називається “Чернече”. Про неї говориться ще в акті розмежування сіл Борислава і Попелів у так званій Йосифінській метриці 1787 року. Існує також переказ, що монастир Борислав знаходився на Гуковій горі, яка розмежовувала села Губичі і Тустановичі та 1525 року називалась “Сторожня”. Монастир Борислав знаходився десь у цих місцях, адже більшість монастирів, церков навіть до XVIII століття виконували й оборонні чи сигнальні, під час нападів ворогів, функції.
В. Тарас пише: “Протягом багатьох століть населення Галичини змушене було захищатися від татаро-монгольських орд, пізніше кримських татар і турецьких військ. За такої політичної ситуації монастирі в ХІІІ столітті потребують оборони від ворожих нападів, … Будують монастирі в природно недоступних місцях, на горах, які, по можливості, обмивають потоки або в недоступних лісах, в урочищах, улоговинах, ярах. Найчастіше для будівництва монастиря вибирали гору, що виходила рогом або мисом до двох ярів, які сходилися в тому місці. Монастир відгороджували ровом і валом, а навкруги ставили стіни, спочатку дерев’яні, потім муровані. Монастир представляв собою ансамбль споруд, які були оточені фортечними стінами, з вбудованими бойовими вежами”.
У літописах та писемних джерелах з того часу згадуються у Карпатах укріплені монастирі: у Розгірчі на правому березі річки Стрий та Синевидську. “Монастир, – пише М.Грушевський, – часом потрібував укріплень і ставав оборонним замком.” Свідченням того, що монастирі ототожнюються з городищами, вказує такий факт. 6 березня 1414 року у Самбірському дистрикті на межі з Дрогобицьким, король Владислав ІІ для мельника Солецького надає ряд поселень, серед них і монастир Городище (Monasterz dictum Grodzisko). Однак, і сам топонім монастиря Борислав зустрічається згодом у писемних джерелах, як однойменне поселення. Це може розглядатися як ототожнення монастиря з городищем, оборонним двором чи поселенням, яке вже існувало.
Найпоширеніші з народних пояснень походження назви Борислав – від словосполучення “славних борів”, “славних борців” або від назви особи “славний з борів”. Однак, ці твердження, при відсутності дальшого обґрунтування, аж ніяк не можуть бути прийняті при більш прискіпливому дослідженні. Також є спроби пояснити походження назви Борислав від короткої форми субстантивованого давньоруського прикметника бруслав – “кам’янистий”, та від давньоруського слова брение, що, за певних умов, могло служити означенням нафти, яка тут споконвіку виступала із земних надр. Однак, і ці припущення вимагають глибшого дослідження. І, нарешті, найбільш поширеним, зважаючи на виявлений на даний час джерельний матеріал, найбільш обґрунтованим виглядає пояснення походження назви Борислав від давньоруського імені Борислав, яке начебто відносилося спочатку до тутешнього монастиря, навколо якого акумулювалась підлегла йому людність. Можливо, саме тому в давніших документах тутешнє поселення нерідко фігурує під назвами Бориславичі, Бориславиці, Бориславці, форми яких більш схожі на власні (збірні) назви людей, аніж на означення поселення ними замешканого.
Висловлена гіпотеза також потребує уточнень. Передусім, потрібно з’ясувати достовірність “монастирської” генеалогії назви Борислав, яка, на наш погляд, викликає деякі застереження. Можливо, не монастир, а замок, із яким інколи ототожнювалися давні монастирі, отримав свою назву від імені світської особи – князя, посадника чи навіть тивуна. Адже в давньоруському пантеоні святий з таким іменем не зустрічається. Натомість ім’я особи Борислав та Бориславич неодноразово зустрічається на сторінках давньоруських літописів, що стосуються найдавнішої історії Києва. В тій же функції особового світського імені воно виявлене і серед написів на берестяних грамотах Новгорода. І ніде воно не зустрічається як ім’я монаха, угодника чи святого.
Н. Полонська-Василенко пише: “Недалеко від собору Святої Софії стояв палац митрополита, а далі – княжі палаци. …В цій же частині міста знаходились двори високих сановників: Борислава, Воротислава, Гліба, Чудина, Ратьші, Путети та інших.” Один з них двір Бориславль був боярина Ярослава Мудрого Борислава. Також, під 1152 і 1153 роки у київському літописі згадується посол Петро Бориславич або Борисович з грамотами від князя Ізяслава ІІ (1146-1154) до галицького князя Володимирка. Слов’янське ім’я Борислáв походить від бор – “боротися, боротьба” і слав – (слава). А слов’янське ім’я Борис* – скорочене від Борислáв. Монастир Борислав міг скоріше отримати свою назву від назви місцевості, аніж навпаки. Саме в такий спосіб виникли найменування чи не всіх стародавніх відомих нам монастирів . У писемних джерелах зустрічаються назви монастирів не тільки від імен святих, але й різних світських назв. Наприклад, 1469 року львівський суддя представив надання короля Владислава Ягайла на село Волоща (кол. Самбірський повіт) з іншими маєтностями, і серед них монастир Барче (monaster Barcze). Нині такий топонім біля с. Волощі не існує, проте залишилося село Монастирець.
В усіх слов’янських землях відомі поселення, назви яких утворилися від особових імен. Наприклад: місто Ярослав чи село Гориславичі (від імені Горислав) у колишньому Перемиському князівстві.
Я. Ольховий пише: “Поруч із поселенням охоронців Тустанської фортеці, як засвідчує документ, датований 1387 роком, функціонував стародавній монастир Борислав, у якому в молитвах і мирському покаянні, за давнім звичаєм, доживали віку “уславлені боріннями” пристарілі, а також окалічені в боях хоробрі захисники карпатської фортеці – бориславичі. Назва “бориславичі”, що стосувалася спочатку монастирської братії, як засвідчують записи в стародавніх актах, деякий час виступала навіть як означення самого поселення, котре природно почало акумулюватись навколо згаданого монастиря. Із плином часу, услід за занепадом фортечної застави, адміністративні функції в примонастирському поселенні продовжив виконувати Бориславів монастир, у зв’язку з чим його назва остаточно закріпилась і за самим поселенням та утрималась після цього, як діяльність самого монастиря теж припинилась. У цій формі, витіснивши давнішу назву Бориславичів, назва Борислав збереглася до нашого часу,…
Між тим подібність, але підкреслюємо, не достеменна тотожність ойконіма Борислав (при варіанті Бориславичі) до давньоруської особової назви Бориславъ полягає в тім, що в першому випадку назва монастиря і поселення Борислав/Бориславині пов’язана була із збірною характеристикою насельців цього монастиря і першопоселення, тоді як у другому випадку – вона становить вже лиш своєрідний мовний штамп, назву, що закріплюється за окремою особою в основному задля відрізнення її від інших членів спільноти. Сам зміст такої назви, особливо коли вона надавалась новонародженій дитині, становив лиш добре побажання її батьків, яке могло, але не обов’язково мусіло знайти собі виправдання у її подальшому житті. Оскільки ж конкретної особи з такою назвою, яка мала би певне відношення до заснування згаданого монастиря та примонастирського поселення, документально не виявлено, то і надалі залишається найбільш ймовірною гіпотеза, за якою назва цих стародавніх поселенських об’єктів, яка опісля закріпилася за сучасним містом Бориславом, виводиться від означення загальної характеристики хоробрих першопоселенців і сторожких захисників тутешнього краю, уславлених боріннями Бориславі”.
М. Худаш та М. Демчук вважають, що: “Посесив на суфікс *-jь, первісно, мабуть з закономірним давньоруським топоформантом на – (в)ль (Бориславль) із значенням “Бориславл (дворъ або ін.)”. Згодом, внаслідок морфологічного вирівняння до ойконімних субстантивів називного відмінку, виник новий варіант цієї назви Борислав. В. Макарський виводить походження назви Борислав з архаїчного типу словотворення та із старого типу основи топоніму (слов’янська складена особова назва). Спільна з староруським ім’ям Боріслав > українське Борислав, і утворилась ця назва ще перед 1340 роком.
Також, топоніми тотожні або споріднені назві Борислав знаходилися і в інших місцевостях. На території Польщі: село Борислав (Borysław), повіт Скерневицький, громада Глухів, парафія Яниславиці. Давніша власність гнєздівського архиєпископа, згадується в документах з 1359 року; село Бориславиці (Borysławice) згодом Божеславиці (Borzeslawice); села Бориславиці костельні (Borysławice kościelne) і Бориславиці замкові (Borysławice zamkowe), над річкою Ргелівка, повіт Кольський, громада Кжикоси, парафія Бориславиці. Бориславиці костельні згадуються в документах з 1384 року, Бориславиці замкові, з руїнами замку, посілість Сженявитів (Шренявитів) Бориславських (Srzeniawitów Borysławskich), під кінець ХІІІ століття перейшли у власність Ястжебців (Jastrzębców). Серед підтримуваних королеви Ядвіги, виступає з 1384 року Миколай Ястжебець “de Borzisłavice”. На Україні, Львівська область, село Бориславка (Borysławka), повіт Добромильський, 2 км від с. Риботичі. Згадується з 1494 року, нині не існує.
Можна припустити що назва села Борислав походить від слов’янського ім’я Борислав, яке, до речі, і сьогодні часто зустрічається. Першу писемну згадку (з відомих нам джерел) знаходимо про село Борислав у судовій справі від 24 лютого 1438 року. У ній сказано, що Яцько з Тустанович (Iaczco de Thustanowicze) заставляє шляхетному Ілі (Ilie), брату рідному, батьківські частки у селах Тустановичі, Бориславичі (Thustanowicze, Borislauicze), Кропивниця, Уличне, Клодниця, Манастир, Довголука за 30 марок. У справі від 7 квітня 1438 року читаємо: Костко, Сенько і Федько (Costco, Syenko et Fyedco) троє рідних братів, заставляють відомі батьківські частки шляхетному Іванові (Iwano) стрійному, на 50 марок у селах: Борислав (Borizlaw), Клодниця, Манастир і Довголука. У справі від 3 січня 1447 року згадується шляхетний Грицько (Hriczconi) з села Борислав (Borzislaw). У справі від 4 грудня 1448 року фігурує Лацко з Тустанович (Laczko de Thustanowicze), який заставляє половину села Борислав (Borislaw) шляхетному Мацькові (Maskovi) також із Тустанович, рідний брат, за 1/8 марки.
У справі від 7 жовтня 1460 року читаємо, що шляхетний Петро з Гроховче та Ігнат з Тустанович (Ihnath de Thustanowicze) поручилися двадцятьма марками за шляхетного Грицька з Борислава (Hryczkone de Borziskow) і шляхетного Дмитра з Боланович. Ще до кінця того ж року, у п’яти справах згадуються шляхетні з Борислава. У справі від 24 березня 1461 року виступає шляхетний Грицько з Борислава (Hryczko de Borzyslaw). В одній справі від 1465 року зустрічаємо Борислав (Burzislauicze). Під 1471 роком згадується Грицько з Борислава. Під 1507 роком у селі Борислав згадується церква. 1508 року у Перемиській землі було складено реєстр сплачених податків – четвертої частини з доходів приватних шляхетських маєтків. Так, Климко Бориславський (Climko Boryslawski) гербу (Srzeniawa?) з власних дідичних сіл: Борислав (Boryszlaw) і Улично платив податку 18 грош.
Згідно податкового реєстру 1515 року, платили податок у селі Борислав (Borziszlaw), із 4 ланів і млина, священик був тимчасово відсутній . В акті розмежування сіл Губич і Тустанович з 1525 року згадується границя дідичного села Борислав (ad parietem bonorum villae Borysław). У жовтні 1558 року державною фінансовою комісією було складено інвентар Самбірських соляних жуп. В цьому документі згадуються села Борислав і Мразниця (Boryslaw et Mraznycza) у власності шляхтичів Попелів. А також і те, що в Бориславі і Мразниці давніше згідно із звичаєм вирубували дерево у лісах так довго, що ліси стали порожні, і більше дерева на вивіз немає, тому ці села платять тільки гроші за перевезення дров на паливо до соляних жуп з інших місць. Це практично перша згадка села Мразниця.
Щодо походження назви Мразниця, існують декілька варіантів. За одним із них, вона походить від слова “мразь”. На Бойківщині так називали туман . Донині існує легенда, згідно якої монахи, які жили у монастирі Борислав на горі Городище. спостерігали як вранці у міжгір’ї спадав мороз і говорили “мразь ниць” (мороз внизу, мороз малий). Інший варіант, що Мразниця походить від слова мразь-мочари, “болото, багно, змішане з нафтою”, яка з давніх-давен виступає на поверхню землі цих гірських схилів. В. Макарський пише: “Мразниця назва фізіографічна від карпатсько-польської Мражьниця (mraźnica) “багно, болото” (укр. mraznyc’a “так само”), також можливо балканського арелятивного походження, що виходить у зв’язку з напрямком волоської міграції на досліджувану місцевість.” Відомі також і інші села зі спорідненою назвою. У Карпатах на етнічній території Лемківщини є село Мразівці (Mrázovce), сучасний Стропківський повіт, Словаччина; а також село Мрозовиці (Mrozowice), на Холмщині, Польща; та село Мрозовичі (Mrozovicze), перша згадка у джерелах з 1473 року у Самбірському повіті.
Із поборового реєстру 1589 року довідуємося, що у Бориславі (Borysława) була земельна частка Івана Бориславського (Iwan Borysławski) на 2 ланах, млин з одним колом, селян загородників 1. Частка Станіслава Бориславського (Stanislai Borysławski) на 2 ланах, священик, корчма, млин з одним колом і 1 селянин загородник. Частка Сенька Бориславського (Sienkonis Borysławski) та Івана Попелевич Петельчич на ½ лана і ½ селян загородників. У Мразниці (Moraznicza) була частка Івана Бориславського (Iwan Borysławski) на 1 лані та 1 селян загородник. І частка Станіслава Бориславського (Stanislai Borysławski) на ½ лана. 17 травня 1595 року протестували дрогобицькі міщани проти дій магістрату у зв’язку з закриттям церков і ув’язненням міщан, які вимагали збереження прав українського населення. Там, зокрема, читаємо: “До уряду і перемишльських громадських актів особисто прийшовши, генеральний возний королівства Польського, обачний Федина з Борислава, урядові добре відомий, з двома шляхтичами – Павлом Терлецьким Петровичем і Васьком Рудницьким, явно і добровільно зізнали, що у великодний понеділок за старим календарем їм було заявлено шляхетним і побожним…”
Можна стверджувати, що нащадки Доброславичів, оселившись в Тустановичах, володіли і селом Борислав, згодом тут оселившись, придбали прізвище Бориславські. В. Лозинський відносить дрібну українську шляхту Бориславських до родового гербу Сас (h. Sas). Адже вони були нащадками Тустанівських, гербу Сас, які володіли с. Бориславом. Однак, в інших джерелах дослідники вказують шляхту Бориславських родового гербу Шренява (h. Sreniawa). Можливо, що хтось пізніше із родини шляхтичів Бориславських, з тих чи інших обставин, прийняв герб Шренява. З середини XVI століття у селах Борислав і Мразниця були земельні частки шляхти Попелів.
АВСТРІЙСЬКИЙ ПЕРІОД МІСТА
Ще з часів середньовіччя у Бориславі та сусідніх з ним поселеннях існували різні промисли, а згодом і промисловості. У ХVІ-ХVІІІ ст. у с. Баня Котівська та у ХVІІІ ст. у с. Тустановичі діяла значна солеварна промисловість - з криниць видобували розсоли для виварювання з них кухонної солі. У друкованих джерелах 1617 р. та 1721 р. згадується про видобуток нафти поблизу Дрогобича та дистиляцію цієї нафти, продукти якої застосовували для змащування осей у возах і для освітлення в лампах замість олії. Державна канцелярія Австрії 1810 р. видала офіційний документ – Декрет до Гірничого суду м. Дрогобича як перший нормативно-правовий акт у гірничій галузі в Бориславі. З цього часу у Дрогобицькому Гірничому управлінні починають реєструвати бориславських підприємців з видобутку і переробки нафти й земного воску (озокериту). Австрійський Період історії міста 1818 р. в офіційних писемних джерелах згадується про працю місцевих робітників нафтового промислу (ріпників) Борислава та Мразниці, які займалися видобутком нафти з так званих дучок (невеликих ям) - збирали її за допомогою мітел з поверхні нагромадженої в тих ямах води.
У 1835 р. у Бориславі налічувалося 30 діючих ям-криниць, з яких видобували щоденно по 4 кварти (16літрів) нафтової ропи (близько 15 тисяч літрів на рік). З 1853 р. Борислав став всесвітньо
відомим промисловим центром з видобутку та переробки нафти, озокериту, а згодом і газу. А призвів до цього той факт, що використовуючи бориславську нафту фармацевт Йоган Зег (02.09.1817 м. Ланьцут – 25.01.1897 м. Борислав) у березні 1853 р. у Львові винайшов технологію переробки нафти на нафтопродукти та озокериту на парафін. У 1872 р. до Борислава прокладено і введено в експлуатацію залізницю, що зумовило ще більший промисловий розвиток. І 1873 р. у Бориславі було вже 12000 ям-криниць, з яких видобутком нафти і озокериту займалися 75 великих та 779 малих підприємств, на яких працювали 10500 робітників. Цього ж року в історії експлуатації Бориславсього родовища було видобуто найбільшу річну кількість озокериту – 350 000 віденських центнерів (19 557 т 70 кг). Тодішній Бориславський промисловий басейн давав понад 80 % видобутку нафти та 100 % озокериту усієї Галичини.
З 1903 р. Борислав став першим містом Європи, де почали використовувати природний газ, видобутий із пробурених нафтогазових свердловин, у промислових цілях – спалювання у котлах для виготовлення водяної пари. У 1911 р. збудовано перший газопровід супутнього нафтового газу довжиною 10 км із Борислава до нафтопереробного заводу Галичина у м. Дрогобичі, а 1912 р. побудовано другий магістральний 12 км промисловий газопровід з компресорною станцією до державного нафтопереробного заводу у м. Дрогобичі. У 1914 р. у Бориславі введено в експлуатацію перше в Європі промислово діюче газопереробне підприємство – фабрика газоліни (газолінярня), яка працювала на компресійній системі з початковою продукцією 20 тонн газоліну на місяць і діяла до 1930 р.
Згодом у місті було збудовано понад 10 таких фабрик, та діяли п’ять нафтопереробних заводів. Бориславську нафту вперше застосовували у соляній промисловості як паливо під час виварювання солі в Дрогобицькій солеварні. А Львівська електростанція змінного струму працювала на мазуті, який залишався після переробки бориславської нафти. В 1913 р. у містах Бориславі та Тустановичах створено перші галицькі українські парамілітарні військові організації – українські товариства Січові Cтрільці під керівництвом інженера Пилипа Левицького (1859-1920) та Клима Ґутковського (1881-1915). Члени Січових Стрільців були серед перших у створенні 4 серпня 1914 р. легіону Українські Січові Cтрільці під проводом Української Бойової Управи Головної Української Ради в складі австро-угорської армії під час Першої світової війни.
ПОЛЬСЬКИЙ ПЕРІОД МІСТА
Після першої світової війни, коли Борислав опинився в складі Польщі, продовжився інтенсивний його розвиток як промислового і громадського-культурного осередку Галичини та Європи. У 1922 р. нафтовою фірмою Прем’єр тут збудована нова велика електростанція (перша подібна в Європі), паливом для якої був природний супутній нафтовий газ із нафтогазових свердловин. Електроенергія лініями електропередач також подавалася у міста Дрогобич, Самбір, Стрий та на курорт Трускавець. Видобувна та переробна нафтогазово-озокеритна промисловості, а також і суміжні підприємства й фабрики міста Борислава, були настільки великі, що у 1920-1930 рр. тут працювали ще декілька електростанцій фірм Сільва Пляна та Галичина.
У 1930 р. до міста Борислава приєднано навколишні поселення - с. Баня Котівська, с. Губичі, с. Мразниця та містечко Тустановичі, які разом утворили Великий Борислав площею 60 кв.км із населенням 42000 осіб. А 1933 р. юридично були затверджені й нові міські права Борислава - місто вилучено з підпорядкування Дрогобицького староства, він став містом Львівського воєводського підпорядкування. У 1939 р. населення міста досягло 44018 осіб. З них за релігійною ознакою декларували себе 56 % – поляками, 22 % – євреями, 18 % – українцями та 4 % – інші. На початку ХХ ст. в Бориславі вперше в Україні було засновано спортивно-туристичний осередок гірськолижного спорту, а в 1930-х рр. взимку функціонував гірськолижний спуск з трампліном,а влітку розвивався планерний спорт,футбол,баскетбол,теніс,плавання та фехтування.
Весь період нафтопромислового розвитку Борислав було містом контрастів. Від бідних і бездомних жителів - до заможних багатіїв та мільйонерів-олігархів, від блиску багатства, швидкого технічного прогресу - до сірої бідності та примітивності нафтового басейну (часті фінансові зловживання, афери, крадіжки), від старих похилених дерев’яних хат - до добротних цегляних будинків і віл-палаців сучасних стилів та цікавої архітектури, від польових доріг та дерев яних мостів - до прекрасних доріг і тротуарів, фігурно викладених чорною базальтовою бруківкою та кам яними плитками, і залізобетонних іженерних мостів.
БОРИСЛАВ У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД
У радянські часи м. Борислав продовжував бути важливим промисловим осередком Західного регіону. Впродовж 1959-1962 рр. Борислав був центром Бориславського адміністративно-територіального району. Для продуктивної розробки нафтогазового родовища в Бориславі застосовувалися передові дослідження та технології. В 1952-1962 рр. у мікрорайоні Мразниця діяла єдина в Україні експериментальна нафтова шахта Мір’ям для видобутку легкої нафти. З 1954 р. для збільшення видобутку нафти в Бориславі вперше розпочали застосовувати гідравлічні розриви пластів, буріння похило-розгалужених свердловин, метод заводнення, кислотні, термокислотні та термохімічні обробки. Продовжували працювати дві озокеритові шахти, з яких видобували в середньому близько 800 т озокериту в рік. До середини 1990-х рр. у м. Бориславі загалом проживали та працювали понад п’ять десятків науковців – кандидатів та докторів наук.
За весь історичний період на території м.Борислава пробурено близько 2000 свердловин. Розвивалися і інші галузі промисловості. Із 1960 р. і до середини 1990-х рр. у м. Бориславі вперше в Україні почали випускати продукцію із нетканих матеріалів та клеєного нетканого полотна. З того часу діяв також Бориславський авторемонтний завод, який навіть ви пускав автобуси з дерев’яним кузовом під маркою Борислав. В різні роки радянського періоду у місті працювали Бориславський фарфоровий завод, завод штучних алмазів та алмазного інструменту, хімічний, ламповий, бітумний, газопереробний заводи, меблева, взуттєва, харчосмакова фабрики, кілька ливарень металу. В Бориславі активно діяла дитяча спортивна школа та різні спортивні товариства, організації та клуби, наймасовішими були такі види спорту як футбол (команда Нафтовик Борислава), стрільба з луку, важка й легка атлетика, гірськолижний спорт із дитячою гірсько-лижною школою Бориславська сніжинка з 1971 р. та шахи.
Борислав можна вважати неофіційною столицею лемків на території сучасної України. Після того, як у 1944-1946 рр. 482 тис. осіб етнічних українців (лемків, надсянців, холмщаків) було депортовано у південні та східні області України, велика частина їх згодом самостійно переїхала на терени Західної України - ближче до історичної батьківщини. І станом на 1950 р. у Бориславі лемків-переселенців налічувалося до 16 тисяч осіб. Проте їхні культурні товариства змогли розпочати активне громадське життя вже у вільній Україні.
ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Борислав розташований у передгір'ї і на схилах гірського масиву Східні Бескиди в Українських Карпатах, у міжгірних улоговинах річки Тисмениця. Місто розташоване на висоті 308-641 метр над рівнем моря. Поблизу Борислава розташований Національний парк Сколівські Бескиди. Сусідами міста Борислав є місто Трускавець - на сході, село Попелі - на півночі, та на заході — село Опака. Окрім уже згаданої річки Тисмениці через Борислав протікають її притоки: річки Раточинка, Крушельниця, Понерлянка, Лошань, потоки Безіменний, Ропний та інші. Як стверджують науковці, Борислав — єдине місто у світі, яке виникло на промисловому нафто-озокеритному та газовому родовищі.
На території міста знаходяться два об'єкти природно-заповідного фонду Львівської області:
- Бориславський розріз палеогену (м.Борислав, лівий берег р. Тисмениці);
- Найпродуктивніша нафтова свердловина № 298 (м.Борислав, вул. Б. Хмельницького, 64). Клімат Борислава - помірно-континентальний. Середньорічна температура +7,6°C робить клімат Борислава схожим до клімату кавказьких курортів, зокрема до Кисловодська. Для Борислава характерна висока вологість повітря (взимку — 71-81%, влітку — 83%) і понижений атмосферний тиск, який коливається протягом року в межах 725—742 мм. рт. ст. Найбільша кількість опадів у Бориславі припадає на період кінця весни і літо (особливо червень і липень), а найменше — взимку.
На території Борислава та навколо знаходяться родовища нафти, газу, озокериту, менілітових сланців, піску, гіпсу, солі. Існують також і 10 джерел мінеральних вод типу Нафтуся. Сучасний Борислав знаходиться на території старовинних поселень — Борислава, Бані Котівської, Губич, Мразниці, Тустанович, які від другої половини XIX ст. швидко розбудовувалися і на початку ХХ ст. злилися в одне місто. Перша писемна згадка про Борислав — у грамоті польської королеви Ядвіґи від 19 березня 1387 р. Назву міста Борислав пов’язують із словосполученням славні бори, хоча найвірогідніше назва слов’янського села походить від поняття «бор», що означало підвищення, вкрите дрімучим хвойним лісом. Від середини XIX ст. Борислав став відомим промисловим центром видобутку та переробки нафти, озокериту і газу. У 1873 році у Бориславі було близько 12000 ям-криниць, з яких видобували нафту і озокерит 75 великих та 779 малих підприємств, на яких працювали біля 10,5 тисяч робітників. Промислова розробка бориславського нафтового родовища досягла апогею 1909 року і становила 5 відсотків світового видобутку нафти.
Бориславське родовище озокериту — одне з найбільших у світі за запасами та рівнем видобутку. У другій половині XIX ст. бориславський озокерит використано для ізоляції першого трансатлантичного телеграфного кабелю між Європою і США. Завдяки своїй всесвітній славі, як одного з найбільших центрів нафто– і озокеритовидобутку, а також повісті І.Франка „Борислав сміється”, одного з перших великих художніх творів у світовій літературі на виробничу тематику, місто здобуло популярність та розголос далеко за межами краю. Фірми США, Канади, Бельгії, Франції, Німеччини вели нещадну експлуатацію родовищ, не приділяючи жодної уваги охороні навколишнього середовища та безпеці праці. Про розвиток промисловості у Бориславі розповідали письменники: Іван Франко — збірник Борислав (1877), прозові твори, повісті: Boa constrictor (1878), соціальний роман Борислав сміється (1881), Дещо про Борислав (1882).
Численні нариси та оповідання написав письменник і педагог, освітянський діяч, автор шкільних підручників, публіцист Стефан Ковалів. Станом на 2004 рік Борислав входив до числа шести найзеленіших міст України. Площа зелених насаджень у місті перевищувала міжнародні норми (не менше за 20 кв. м на одного мешканця) і становила 69,8 кв. м на одного мешканця . Сьогодні у Бориславі — 9 загальноосвітніх шкіл, санаторна школа-інтернат, спецшкола-інтернат, державна гімназія загальноосвітнього профілю, Мала Академія Наук, Бориславський медичний коледж, Бориславський професійний ліцей, 13 дошкільних закладів, дитячий будинок, 5 лікувальних установ.
У Бориславі знаходяться пам'ятники Т. Шевченку (1940 р.), І. Франку (1958 р.), А. Міцкевичу (1898 р.), С. Бандері (1998 р.), пам'ятний знак Хрест Свободи або Скасування панщини 15 травня 1848 р.(1998 р.), пам'ятна таблиця винахіднику промислової нафтопереробки в Україні 1853 р. Йогану Зегу (07.09.2007 р.) та ін. Розташовані пам'ятки архітектури та мистецтва: в районі Губичі стоять деревяні церкви Святого Івана Хрестителя (1879 р.) та Покрова Пресвятої Богородиці (1902), в районі Тустановичі, при в'їзді з Трускавця стоїть цвинтарна деревяна церква Перенесення мощів святого Миколая (1899 р.), в районі Мразниця - Храм Успення Пресвятої Богородиці (1929) з вітражами П. Холодного (1931).
ЄДИНЕ,УНІКАЛЬНЕ ТА НЕПОВТОРНЕ У СВІТІ МІСТО-БОРИСЛАВ
1578 р. у краківській друкарні Лазаря видано книгу придворного лікаря польських королів, доктора філософії та медицини Войцеха Очка (1537 – 1599) під назвою „Cieplice”. У цій праці вперше описано про те, що місцеві жителі поблизу м. Дрогобича з поверхні води у ямах-криницях або на банях видобувають (збирають з поверхні води) багато нафти, яку називають ропою, і також, як джерела мінеральних вод застосовують її у лікуванні, як дуже корисну.
1617 р. у виданій в м. Замості книзі Еразма Сикста «Про мінеральні джерела в с. Шкло» вперше згадується про видобуток нафти поблизу міста Дрогобича та різні мінеральні джерела, які так само, як і нафта застосовували у лікуванні.
1721 р. у виданій у м. Сандомирі книзі Ґабріеля Жончиньскєґо згадується про видобуток нафти поблизу м. Дрогобича, а також вперше згадується про дистиляцію нафти, окрім змащування осей у возах, також для освітлення у лампах замість олії.
02. 08. 1810 р. Державна (Надвірна) канцелярія у столиці Австрії м. Відні вперше видали офіційний урядовий документ – Декрет, надісланий до Гірничого суду у м. Дрогобич, як перший нормативно-правовий акт у гірничій галузі для видобутку нафти й земного воску (озокериту) у Бориславі в Галичині. З цього часу у Дрогобицькому Гірничому управлінні починають реєструвати підприємців з видобутку і переробки нафти та озокериту.
1818 р. вперше в офіційних писемних джерелах згадується про працю місцевих працівників (робітників) нафтового промислу – так звані ріпники, сіл Борислава та Мразниці, які займалися видобутком нафти з т. зв. дучок (невеликих ям), щорічно здавали власнику села по два гарнці доброї та чистої нафти.
1835 р. у Бориславі було уже 30 діючих ям-криниць, з яких видобували щоденно по 4 кварти (16 літрів) нафтової ропи, тобто близько 15 тисяч літрів річно. Збирали її за допомогою мітел з поверхні води, нагромадженої у цих дучках.
1851 р. Федір Білоус вперше описав спосіб видобутку нафти у Бориславі: „Тут збирають багато смаровила до возів, так званої ропи, що не так, як смола з дерев соснових випалюється, але без усякого труду знаходиться. Бо є в землі рідина такого роду, а селянин тільки викопує яму, вузьку, кілька сажнів глибоку, спускає в цю яму відро або інший який посуд на довгій палиці, і по короткім часі назбирається поверх води ропа і він її посудом витягає. Ця ропа уживається як смаровило, смердить неприємно й є рідша; мазниці в цих сторонах називають ропницями”.
30. 03. 1853 р. вперше у світі у м. Львові в аптеці власника Петра Міколяша на вул. Коперніка 1, застосовано для освітлення нафтопродукт (гас) винайдений магістром фармації Йоганом Зегом (02. 09. 1817, м. Ланьцут – 25. 01.1897, м. Борислав) з бориславської нафти методом хімічної переробки та очистки для технічних цілей. Вперше застосував 30. 03. 1853 р. один з нафтових дистилятів для освітлення в лампах, спеціально сконструйованих львівським бляхарем Адамом Братковським. Перша така лампа публічно спалахнула і засвітилася 30. 03. 1853 в цій аптеці, а, згодом, 31. 07. 1853 р. у львівському шпиталі, де цього ж дня, вночі за допомогою освітлення нафтових ламп, була вперше у світі проведена складна хірургічна операція лікарем Заорським пацієнтові Владиславові Холєцкому. Відтоді почалося промислове використання в різних технічних цілях, як самого нафтового дистиляту, так і інших продуктів переробки нафти, а також виробництво свічок з озокериту.
1854 р. у Бориславі за ініціативою та під керівництвом львівського промисловця Роберта Домса (1816 – 1893) вперше розпочато промисловий видобуток земного воску (озокериту), який переробляли на фабриці у м. Львові.
З 15 липня до 15 жовтня 1854 р. у м. Мюнхені (Німеччина) відбувалася Міжнародна індустріальна виставка, яку відвідали десятки тисяч осіб з усіх кутків світу, серед них були й короновані особи. І саме на цій виставці вперше у світі Йоган Зег представив для промислового використання продукти дистиляції та очищення бориславської нафти. За цей винахід він був відзначений похвальною грамотою, в якій було вказано: “Johann Zeh, Magister der Pharmacie & Privilegiums-Inhaber in Lemberg – Oesterreich: Belobende Erwahnung fur vollkommen rectificirtes Steinoel”, – (“Йоган Зег, магістр фармації і власник привілею у Львові – Австрія: похвальне визнання за повну дистиляцію скельної олії”). Це є свідченням міжнародного визнання його винаходу, тобто методу високоякісного промислового очищення нафти і, зокрема, вдалого використання ним для цього сірчаної кислоти. Адже це дало йому можливість видаляти з продукту ароматичні вуглеводні, які надавали дистилятові дуже неприємного запаху, а при згоранні в лампах утворювали багато кіптяви. З початку 1860-х рр. озокеритно-нафтову промисловість Борислава розпочали відвідувати та досліджувати десятки відомих у Європі та світі гірничих інженерів, науковців, докторів, професорів, громадських, політичних та державних діячів.
1861 р. у Бориславі за ініціативою та під керівництвом львівського промисловця Роберта Домса майстри гірничої справи пробурили ручним ударним способом першу нафтову свердловину.
1864 р. у Бориславі вперше створено гірничу інспекцію для нафтово-озокеритної промисловості.
1869 р. у Бориславі збудовано перший мурований (цегляний) греко-католицький храм Вознесіння Господнього, на Потоці (сучасна вул. Церковна). Будівельні роботи здійснювалися під керівництвом місцевого пароха о. Ігнатія Максимовича.
1860 – 1890 рр. найстаріші та єдині в Україні, Європі та світі збережені гірничопромислові об’єкти озокеритно-нафтової промисловості у м. Бориславі. Це видимі залишки понад 10-ти копаних ям-криниць (копальні, шахти), з дерев’яними зрубами або лозовим плетенням, для видобутку нафти й озокериту, в заплаві р. Тисьмениці. Загальна їх кількість була у Бориславі в 1873 р. 12000 одиниць. А також залишки таких копаних ям-криниць, що знаходяться у мікрорайоні Мразниця, з обох боків р. Тисьмениці, на старому нафтовому промислі «Ріпне», де у 1880-х рр. їх тут було близько 170 одиниць.
У 1870-х рр. у Бориславі вперше створено фонд для малозабезпечених мешканців міста.
У 1870-х рр. через велике збільшення робітників в озокеритно-нафтовій промисловості між Бориславом та Дрогобичем вперше виникли регулярні міжміські пасажирські перевезення. Так у Дрогобичі, на площі біля церкви Св. Трійці, розташовувався оригінального вигляду транспорт – омнібуси. Це звичайний довгий віз, обладнаний 6 – 8-ма лавками, закріпленими шнурками до драбинок, кожна – для трьох пасажирів. Після наповнення омнібуса пасажирами та оплати 10 центів, виїжджали омнібуси до Борислава через с. Губичі. Уже в Бориславі, під’їхавши до Рогачки, та сплативши мито за погану їзду жахливою дорогою, пасажири висідали.
У 1870-х рр. продукти переробки бориславського озокериту застосували для ізоляції у виготовленні телеграфного кабелю, прокладеного по дну Атлантичного океану між Європою і Північною Америкою, довжиною 3750 км. Згодом один із різновидів бориславського озокериту одержав назву „Бориславіт” – як мармурний озокерит (твердий і крихкий ґатунок). І ця назва, як наукова термінологія, увійшла до геологічних словників та енциклопедичних видань.
31. 12. 1872 р. у Бориславі вперше розпочала працювати залізнична дорога вантажних та пасажирських перевезень із залізничною станцією.
1873 р. у Бориславі за всю історію озокеритної промисловості було видобуто найбільшу кількість озокериту – 19 557,70 т.
1873 р. під час епідемії холери у Галичині учень Дрогобицької вищої гімназії, Іван Франко вперше прожив кілька тижнів у Бориславі. Адже тоді існувало повір’я, що нафтові випари захищають від цієї хвороби.
03. 1876 р. у Бориславі відкрито першу аптеку. Її власником був магістр фармації Йоган Зег.
У червні 1876 р. у Бориславі вперше побувала офіційна делегація на чолі з австрійським міністром рільництва (сільського господарства) графом А. Маннсфельдом (А. Mannsfeld) разом із державними та крайовими діячами, урядовцями, представниками торгівлі та культури. Серед них були: граф Володимир Дзєдушицкі, президент Бартманьскі, князь Владислав Сапєга, кунстош Музею графа Дідушицького Владислав Зонтак, гірничий комісар Генрик Вальтер. Вони відвідали: озокеритні копальні фірми «Дінґлер і спілка», де в той час була найглибша копальня (шахта) глибиною 87 сажнів (165 м), і туди свіже повітря доставлялося паровими машинами, та топлярні воску фірми „Ґрюнбаум і Метзґер”.
