Hайдавніші спогади старожилів Підбужа про школу сягають початку X столігтя за панування Австро-Угорщини. Школа була двокласною, містилася в будинку, сьогодні переобладнаному під цех Бориславської швейної фабрики. Hавчав дітей шкільної грамоти вчитель Кумега. Школярі писали "рисіком" (інак- mе -"лібриком") на "вічному зошиті" прямокутній табличці зі шліфованого чорного каменю-графіту. (Рисік-це циліндричний кварцовий стержень, подібний до звичайного олівця, навпіл коротший, Коли писали на табличці-розносився piзкий скрегіт. Написане легко стиралося ганчіркою (звідси - "вічний зошит"). У 1909-1910 роках поставили нову школу навпроти храму. Площу під будівництво трикласної школи продали Григорій Процик і Василь Аклюсь. До Першої світової війни управителями школи були спочатку Теппер, відтак, Зелінський. Після закінчення війни у першій половині 20-х років директором школи став Leopold Graf, iсторик. Прославився шовінізмом, погордою до українців, принижував їхню гідність, запрягав учнів як дармову робочу силу до власної господарської чи хатньої роботи. Iз прийняттям 1924 року закону про державну мову у державних установах українська мова була заборонена, у школі навчання велося польською мовою. Міністр освіти Grabowski домігся провести шкільну реформу: перевести українські школи на двомовні польсько-українські (utrakwistyczne), у яких раз у тижні можна було навчати української мови (ruskiej). У школі царила сувора дисципліна, порушення якої каралося тілесно-різкою чи лінійкою по руках. Ревно стежив за дисципліною (із застосуванням тілесної кари) згаданий Лeопольд Граф (1885) і вчителька початкових класів Helena Grafowna (1886).

У другій половині 20-х років підвищено статус школи до чотирикласної, згодом, у половині 30-х років,-до семикласної. Тоді директором школи став. Еmil Lewicki, rуманніший за свого попередника. Провадив він школу до першого приходу радянської влади, передчасно помер (інфаркт після викликів його до HКВД; дружина його, теж учителька, переселилася до Борислава). У цій школі навчалося до 120 школярів, навчали іх пять-вісім учителів (математику (рахунків) із геометрією, природу, географію, історію Польщі (України- ні!), співу, ручних робіт). Релігію навчав о. декан Антін Миколаєвич для греко-католиків і ks, Ignacy Роpkiewicz-для римо-католиків). Школяр-жиди навчалися Слова Божого в місцевій божниці (синагозі). Рисування й малювання навчала Мaria Czechowiczbwna (у період першої радянської влади у Будинку культури вона талановито оформлювала сцени до вистав), руханку вів улюблет сільських спортсменів Stanislaw Koszalka. Українську мову навчав Грималяк, навчатися її зобов'язані були й учні-поляки та жиди. Пан Гримален також провадив шкільний хор, у період першої радянської влади провадив хор у Будинку культури. Помер у США. Навчальний день розпочинався польською молитвою та співом "Воге сбе Polske przez diugie lata...". У всі святкові дні (чи то латинські, чи то греко-католицькі) навчання в школі не велося. Учні зобов'язані були йти на Богослужіння до своїх храмів. Починаючи від четвертої кляси, учні приступали до Сповіді та Св. Причастя. Вартоломій 25 cічня 2001 р. Мaрія Кундик (1970), Іванна Яким (1937-2014).

Витоки шкільництва в Підбужі встановити не вдалося. Однак відомо, що вже в 60-х роках XIX століття у Підбужі існувала школа. Старожили запевняють, що іхні діди й батьки вже відвідували школу. У цей час західноукраїнські землі належали до Австрійської імперії. Галичина була захоплена Габсбургами після першого поділу Польщі 1772 року. Австрія розглядала західноукраїнські землі як джерело для поповнення скарбниці грошима. Однак досягнення таких цілей потребувало певної перебудови життя новоприеднаних земель, Австрійці застали в Галичині необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості й торгівлі, великих міст, бідність неосвіченого (шкіл взагалі не було) закріпаченого сільського населення. Тому невдовзі після зміни влади в краї відбулися реформи в економічному й суспільному житті. Була проведена релігійна реформа, а з нею пов'язана й освітня. Однак знайти відомості про зародження шкільництва в Підбужі не вдалося. Як відомо, шкільництво в Підбужі зародилося в 60-х роках XIX століття, тому варто сказати про зміни, які відбулися в цей час. На західноукраїнських землях стан початкової освіти визначався проведеною 1869 року шкільною реформою. Установлювалося загальнообов'язкове початкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Усі школи передавали з відання церкви під державну опіку. За шкільним законом 1895 року діяли нижчі, сільські школи, навчання в яких тривало один-три роки. Тоді в Підбужі була двокласна школа. Учитель учив дітей писати, читати, рахувати. Хоча навчання й оголошувалося обов' язковим, проте через брак шкіл, важке матеріальне становище майже 67% населення Західної України 1890 року залишалося неписьменним.

Ці ж самі причини перешкоджали навчанню дітей Підбужі й тому багато з них залишилось неписьменними. Австро-Угорський уряд дозволяв в школах викладання українською мовою. Та місцева влала робила все можливе, щоб нав'язати українцям польську мову. Пзніше, у 1905-1910 роках, у селі було побудоване нове приміщення школи, де тепер розміщене терапевтичне відділення Підбузької райлікарні (біля перкви). Кажуть, що землю під будівництво школи продали Василь Аклюсь та Григорій Процик. Школа мала два поверхи. У другій половині 20-х років у селищі була чотирикласна школа, в 30-х- шестикласна, відтак, семикласна. Директором далі був Граф, відтак, Еміль Левицький. Залежно від кількості класів ушколі працювало від п'яти до восьми вчителів, навчалося від 80 до 120 учнів. Навчання велося польською мовою. Українську (руську) вивчали один раз на тиждень, починаючи із другого класу. Бо 1924 року польський уряд прийняв закон, що забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Того ж року Станіслав Грабський, міністр освіти й прихильник відверто антиукраїнських поглядів, провів реформу, яка перетворила більшість україномовних шкіл на двомовні заклади з переважанням польської мови. У 1927 році була дуже сувора зима, почали поширюватися інфекційні хвороби (такі як скарлатина тощо), і дуже багато померло дітей дошкільного ішкільного віку, тому кількість учнів зменшилася. Крім мов, вивчали геометрію, природу, географію, історію Польщі (iсторію України не вивчали). Також вивчали рисунки (малювання), ручну працю, співи, руханку (фізкультуру).

Учителями були: Левицька (географія), Циковська (польська мова, історія), Кордасевич (вчителька початкових класів), Грималяк (українська мова, співи), Кошалко (руханка). Обов'язковим було вивчення релігії. Уроки Закону Божого проводили греко-католицький священик о. декан Антін Миколаєвич (два рази на тиждень) і римо-католицький ксьондз пробощ Попкевич. Євреї вивчали релігію вдома чи в синагозі, де іх навчав рабин. Інколи поляки вивчали релігію разом з українцями. Урок релігії починався з вітання "Слава Iсусу Христу" і молитви "Отче наш, а закінчувався молитвою "Богородице Діво". 3 семи років священик готував дітей до сповіді й до Святого Причастя, після Богослужіння ім дарував релігійні образки. Навчання щоденно починалися молитвою. У релігійні й державні свята на Богослужіння учні ходили до церкви, польські - до костелу. У школі панувала сувора дисципліна. За її порушення, запізнення, хуліганські дії, невиконання домашніх завдань застосовували тілесні покарання в присутності всього класу. Такі покарання принижували гідність учня. Особливою жорстокістю відзначалися директор школи Леопольд Граф і учителька початкових класів Гелена Графувна (дружина (1886) директора Леопольда Графа (1885)). Шкільні свідоцтва видавали два рази в рік. У свідоцтві ставили оцінку за поведінку й загальну оціику за рік, а також позначалося віросповідання школяра. Серед учителів були хороші прогресивні люди: учитель української мови й співів Вартоломій Грималяк, учителька малювання Марія Чеховічувна, яка талановито оформляла декорації для сцени Будинку культури, а також учитель фізкультури Станіслав Кошалка, улюбленець сільських спортсменів. Злидні, нестатки, безробіття змушували селян покидати рідні місця і шукати роботи й хліба за кордоном-у США, Канаді, Франції.

У 1940 році Підбузьку семирічну школу постановили перетворити в десятирічну у той час помер колишній директор Підбузької школи поляк Левицький. На посаду директора в грудні 1940 року був переведений Андрій Юринець, який працював директором школи в Старому Кропивнику, тоді Підбузького р-ну. директор Юринець із великим захопленням взявся за перебудову школи. Однак це тривало недовго. НКВД його арештувало вранці першого дня Другої світової війни, 22 червня 1941 року, і через кілька днів по-звірячому вбили Нагуєвичах на Багнах. Після загибелі Андрія Юринця директором школи був призначений Петро Трускавецький. За націоналістичну діяльність 14 жовтня 1944 року був арештований, суджений, засланий у Воркуту. У дорозі помер. Після Другої світової війни почалася відбудова. Постало завдання в стислі терміни відбудувати школи й охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. Налагодження шкільної справи наштовхувалось на великі труднощі. Не було наочних посібників, парт, класних дощок. Багато дітей втратили батьків, стали напівсиротами, матері яких не могли забезпечити їм навіть необхідного мінімуму для нормального навчання. У 1946-1947 роках у Західній Україні, у тім числі у нашому краї, розгорнулася насильницька й всеохоплююча радянізація усіх сторін соціально-економічного й культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучали працівників партійно-комсомольського, державного апарату, службовців правоохоронних органів, культури й освіти з інших регіонів СРСР, переважно зі Східної України. Лише в сільські школи західноукраїнських областей у 1944-1950 роках було направлено майже 44 тис. учителів, а керували краєм на Сході вимуштрувані, проте чужі місцевому населенню, кадри. Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження й посилення свого контролю над учнівською молодю. Було відновлено роботу піонерських і комсомольських організацій, зростала їхня кількість.

Виховання відданості більшовизму оголошувалося найвищим і найважливішим покликанням школи. Також значного поширення набули вечірня, а пізніше заочна форма навчання, де освіту здобували представники робітничої й селянської молоді. Завданням учителів, які були направлені на роботу в Західну Україну, у тім числі і в Підбуж, було вести агітацію, пропаганду, впроваджувати в життя російську культуру. Так, деякі вчителі зі Східної України, які працювали в нашій школі, втілювали прокомуністичні ідеї в життя, мало того, робили велику різницю між учнями: тих, батьки яких були засуджені, - принижували й переслідували. У цей час не було достатньої кількості вчителів, тому до педагогічної діяльності залучалися й випускники школи. Дехто з них проходив однорічні курси в Бориславі. Перший і останній дзвоник відзначали урочистими лінійками. Учителі стояли окремо, а учні виконували вказівки вчителя фізкультури. Шкільної форми не було, носили довільний селянський одяг. Активно діяли жовтенятська, піонерська й комсомольська організації, прийом у які мав до- бровільно-примусовий порядок. Учителів постійно міняли через ідеологічні міркування. Дисципліна в школі була на дуже високому рівні. Добре вели позакласну роботу. Активно діяли такі гуртки, як: біологічний, хімічний, дра- матичний, гурток акробатикий хоровий (керівник-учитель музики Михайло Бренич), туристичний (керівник -Оксана Дармороз). У школі щоранку виконували фіззарядку, щотижня-політінформацію, яку проводили вчителі й учні старших клаcів. Діти проявляли велику активність й бажання працювати, учитися. У старші класи йшли найздібніші учні, які після закінчення школи майже всі здобували вищу освіту. Навчання у восьми-десяти класах було платне - 150 крб (на рік), а навчання напівсиріт було безкоштовне, безкоштовним було й харчування. У школі було запроваджено самообслуговування: діти чергували по класах, коридорах. Своїми зусиллями випускали сатиричну щотижневу газету "Блискавка", а також гурткові газети. У школі діяла бібліотека. Дітям суворо заборонялося відвідувати церкву, а тим більше відзначати релігійні свята. Виконуючи вказівку "зверху, учителі змушені були карати тих дітей, які брали участь у реліriйному життi. Хоча життя села в післявоенні роки було нелегким, проте шкільне життя було цікавим, різноманітним.

 

 

 

 

Джерело: Підбуж. Хроніка/упорядник Я. Татомир.

                 Марія Кундик, Іванна Яким.