У 1918 р., коли крах і розпад імперії Габсбургів став неминучим, Українську Народну Республіку. Iї регіональні аспекти ще не стали пред - українські наіонально-демократичні сили проголосили 1 листопада За метом спеціальної уваги істориків. Відомо, що на території Дрогобиччини була утворена повітова Українська Національна Рада на чолі з колини депутатом австрійського парламенту Семеном Вітиком. Матеріали про діяльність уряду ЗУНР на Дрогобиччині друкувалися в газеті "Дрогобицький листок", що виходила в Дрогобичі у листопаті 1918 - травні 1919 р. Сусідній Борислав (вірогідно, й Східниця) спочатку не підкорився украінській владі, там владу утримували поляки, але український загін протягом тижня привів Борислав до покори. Серед заходів, які ЗУНР втілювала в життя, було намагання націоналізувати промисловість Дрогобицько-Бориславського нафтовидобувного району. Так, уже 7 листопада 1918 р. Семен Вітик звернувся з польськомовним закликом "Громадяни, робітники Борислава, Тустанович та околиць!", у якому аналізувалася ситуаія після взяття влади в рeriоні. Глава регіонального уряду закликав до національного примирення та громадянського спокою.

Повітовий уряд ЗУНР, як і більшість українських націонал-демократів тiєї пори, перебував під впливом соціалістичних ідей, що знайшло відображення у спробах організації робітничого руху в регіоні. Йдеться, зокрема, про утворення Центрального "Загально-Заводового Союзу Робітників" України. Для досягнення цієї мети в Дрогобичі скликалися збори робітників регіону (наприклад, такі збори відбулися 12 січня 1919 р.). Про участь у зборах робітників Східниці інформації не маємо, проте не можна відкидати вірогідності такого припушення. У травні 1919 р. польські війська зайняли Дрогобиччину, замінивши на П території збройні формування ЗУНР. До слова, польський загін, який очолював Мачек, наступав на Дрогобич зі Східниці. Відтак розпочався період відродження польської державності, який мав для українців переважно негативні наслідки. У регіоні відбувався процес становлення нових органів влади, які замінили попередні австрійські та ЗУНРівські. Досить часто міжвоєнний період в історії Дрогобиччини називають час - "золотого спокою". Як правило, у фокус подієвої реконструкції потрапляе "тримісто" - Дрогобич, Трускавець і Борислав, з його полікультурним багатонаціональним середовищем. При цьому часто посилаються на вiдсутність у міжвоєнний період великих міжнаціональних конфліктів у pеriоні. До слова, в Дрогобичі у цей час діяла Польсько-українська спілка, однак, зрозуміло, до міжнаціональної ідилії було далеко.

Щодо Східниці, український автор В. Цвєтков акцентує існування польського гніту, чи, принаймні, стверджує нерівноправність становища української громади. Так, за спогадами східничанки Юлії Біляк, у 1930р. жандарми побили її тата, а в хаті намагалися знайти зображения Б. Хмельницького. На думку В. Цветкова, життя східничан (тобто, українців) зазнало дискримінаци в багатьох аспектах: при працевлаштуванні, отриманні освіти, дотриманні релігійних свобод, навіть у духовній сфері. Прикладів ставлення влади до укрaїнців як до меншовартісної громади можна навести значно більше, але чи були вони визначальними ? Польський історик Східниці Я. Риботицький акцентує передовсім важкість економічної ситуації, що склалася в результаті Першої світовот війни, коли набрала обертів інфляція, зростали ціни, а нестабільність тривала протягом усіх 20-х pp. XX ст. Дані переписів населення свідчать, що число мешканців Східниці невпинно зростало. У 1929 р. тут налічувалось, за переписом 1931 р. 501 житловий будинок, 3812 мешканців. У 1939 р. У Східниці проживало 4 070 осіб, з них: 1 970 українців, 1 200 поляків, 900 євреів, 10 німців.

Адміністративна реформа 23 березня 1933 р. частково змінила теритоpiальне самоврядування. Вжe 14 липня 1934 р. Дрогобицький повіт розділено на сільські громади, які набрали формату "нових" громад. Восьмий пункт першого параграфу стосується Східниці: "громада Східниця з центром у Східниці, до цієі громади входить тогочасна сільська громада Східниця. Загальна площа Східниці, згідно з кадастровими даними, складала піл пору 21,98 км. 3гідно з дослідженнями останніх років, на території поліетнічної Галичини міжвоєнного часу співжиття різних нацональних громал було залежним від стереотипів та уявлень. Вони формувалися і побудували у свідомості кожної громади відносно сусідів іншої етнічної належності. У міжвоєнний період предметом антагонізму між украіниями і поляками була не стільки сама Галичина, а радше - володіння нею, так якщо українці обстоювали право на утворення власної держави на своїй етнічній території, то поляки вважали Галичину невід'ємною частиною Польщі.

Внаслідок цього анексію Галичини Польщею після поразки ЗУНР українці сприйняли як окупацію. Несприйняття українцями польського керівництва згодом проявилося у політичних акціях: бойкотування присяги на вірність польській державі, якої зажадали поляки від українських держслужбовців; бойкоти перепису населення восени 1921 р. та виборів до Сейму в листопаді 1922 р., а також протест проти набору до польського війська, що відбувся в грудні того ж року. До акції мирного спротиву додалися замахи та вбивства польських політиків 1 державних службовців вищого рангу. Під тиском державної асиміляційної політики на той час в українців склався здебільшого негативний образ поляка. Ставлення поляків до національних меншин у міжвоєнний період формувалося під впливом націоналістичної ідеології, яку сповідувала польська політична еліта відновленоi Польщі. Усе, що ій суперечило вважалося негативним. Зважаючи на політичний аспект цієї проблеми, який впливав на формування думки більшості поляків, з найбільшим застереженням влада ставилася до українців та євреів, насамперед до сіоністів. Документальні джерела свідчать, що у міжвоєнний період польська влада на офіційному рівні не вживала поняття "Galicja Wschodnia", замінивши його на "Мalорolska Wschodnia".

Наприкінці 1930-х рр. офіційна цензура заборонила історичні назви "Галичина" і "галицький". Термін "Мaloрolska Wschodnia", поширюваний владою в цей час, ніколи не був сприйнятий українським населенням. "Mala Polske" вони трактували на рівні з колишньою "Маla Rosja". Запровадження назви "Maloрolska Wschodnia" не сприймала й патріотично свідома частина українців. Здебільшого це були греко-католицьке духовенство та інтелігенція. У відповідних ситуаціях вони називали себе громадянами Східної Галичини. Зокрема, таке трапилося під час перепису населення 1921 р. На громадсько - побутовому рівні часто виявлялася толерантність та добросусідство. У тих галицьких селах, де поляки проживали поруч з українцями упродовж століть, налагодилися приязні стосунки, які, тра плялося, зміциювалися міжетнічними шлюбами. Діти обох етносів ходили до однієї школи та разом проводили дозвілля. Дорослі взаємно вшановували свята, а дітвора, незалежно від етнічності, колядували на католицьку прaвославну Коляду. Спільно відзначали й інші великі свята. Траплялися випадки, що поляки, як довго жили поруч з українцями, асимілювалися в їхню культуру переймали мову та побут, щоправда, при цьому залишаючись римо-католиками. Ставления українців до євреів також формувалося упродовж багатьох століть. Загалом в уяві украiнців євреї були торговцями, шникарями та хварями. Українці, які заробляли на життя важкою фізнчною прапею, заняття землеробством, скотарством та ремеслами вважали шанованою справою. Натомість до всякого роду лихварсько-посередницької діяльності вони ставилися як до недостойного, гідного зневаги заняття. Проте спогади сучасників, етнограффічний матеріал свідчать також про те, що на побутовому рівні українці часто позитивно станилися до євреїв, оскільки в багатьох життєвих ситуаціях (весіллі, перекритті хати, купівлі іжі чи іншій щоденній потребі) в них завжди можна було під невеликий відсоток позичити гроші чи інші потрібні матеріальні ресурси або отримати речі, які не продавалися у неєврейських крамницях. Через це іх цінували і вважали суспільно корисними.

Політика польської влади, базована на засадах націоналізму, не залишала місця для розвитку культур національих меншин, особливо української, провокувала конфронтацію поляків з іншими національними громадами не лише на вищому політичному рівні, але ій у селах чи повітових центрах, де поляки з українцями, євреями, німцями та іншими етнічними спільнотами мирно проживали впродовж тривалого часу. Під тиском асиміляції національні меншини вживали всіх можливих заходів для збереження власних культурних традицій та етнічної ідентичності, тим самим ще більше віддаляючись від польської культури. Дії влади часто мали негативний вплив на співіснування усіх етнічних епільнот, руйнуючи добросусідські відносини, які налагоджувалися століттями. Та, попри це, в деяких населених пунктах, особливо в селах та містечках, поляки й надалі дружно проживали з українцями, євреями та іншими етнофорами, наслідуючи давні традиції позитивного міжетнічного співіснування".

Соціально-культурне тло Східниці міжвоєнного часу визначалося, зокрема, наявністю двох лікаpів (А. Келлхофер і С. Славек)і трьох аптекарів (А. Бугала, Н. Гаузер, М. Ліскевич). У селищі працювала аптека Б. Яклинського (очевидно, саме його згадує В. Цветков у зв'язку з арештом колиинього cічового стрільця Олеся Чушака, страченого влалою), крамниці, ремісничі майстерні, фінансові установи. Серед промислових і торговельних закладів згадано ткацькі, галантерейний, конфекційний, косметики, млини, пекар- ню, споживчих товарів, кооперативи (польські і українська), виробництва ковбас та копченостей, спиртних напоїв, шкіряний, скоб'яних виробів, товарів техніки, товарів ширвжитку, бляхарню, теслярню, будматеріалів, перукарні, колісників, кузні, кравців, різників, столярів, шевців, крамниць свічок, годинникар, позичково-ощадна каса, копальні нафти, нафтопере- робка, дві пилорами. За деякими спогадами, у селищі було пять корчем. У 1929 р. функціонувало близько 100 фірм, у наступному десятилітті іx число зросло до 150. Більшість підприємців були євреями і поляками, зрідка трапляються українці. У другій половині 30-х рр. XX ст. простежувався економічний прогрес. Було збудовано кілька урядових кам'яниць, шкільний корпус на 10 класів, стадіон зі спорткомплексом, роздягальнею та трибуною для глядачів. 1936 р. здано в експлуатацію Польський Будинок (Стрілецький) з кінозалом, у 1938 р. - відкритий плавальний басейн з роздягальнею (зберігся дотепер).

Нафтогазова промисловість

Зі зміною влади у 1919 р. та новою польською державною економічно - господарською і торговельною політикою щодо діяльності та розвитку нафтогазової промисловості, згодом, які в інших нафтогазових промислових районах Польщі, відбулися суттєві зміни у стосунках власності шодо численних нафтоносних полів, ділянок, копалень, фірм та підприємств. Якщо одразу ж після Першої світової війни у нафтогазовій промисловості налічувалося 685 підприємств (60 з них акціонерні товариства), то після численних процесів об'еднаны, поглинань та реорганізацій різних підприємств і товариств, іх кількість у 1927 р. складала лише 246 підприемсть і товариств20. Найбільше таких змін відбулося у 1919- 1923 рр. Проводилися числений переговори, укладалися домовленості, підписувалися угоди/контракти Переважно вони укладалися в Бориславі, Дрогобичі, Львові, Кракові и. Варшаві, найчастіше-у столицях великих европейських держав- Парижі Лондоні, Берліні, Відні, Будапешті та інших містах. Про один з таких, буденних у ті часи, а сьогодні маловідомих фактів по Східницю, згодом цікаво писав відомий польський публіцист і письменник Мельхіор Ванькович (1892-1974): "У тих роках змін і непередбачуваних подій, Східниця, надбання Щепановського, яка сьогодні є у власності віденської жидівської спілки, знову повертається у польську власність. Польський промисловець Лоншамп довідується у Biдні, що тамтешня електростанція терміново шукає нафту. Він іде до віденської спілки і купує усю Східницю за готівку, яку одержує в електростанції".

Тимчасова заборона на право розпоряджатися майном та продукцією німецьких та австрійських підприємств, фірм тощо спричинив численні угоди їх перепродажу французькому, а частково навіть і місцевому капіталу. В цьому часі, наприклад, перейшли у власність фірми "Lewakooski i Ska" нафтогазові копальні. У Східниці, а в Парижі та Лондоні укладалися великомасштабні угоди частками підприємств і фірм, які були власністю банків або німецьких j австрійських громадян??. Загальнодержавний польськомовний часопис "Промисловістьі Торгівля (,Przemyst i Handel") від 8 липня 1920 р. повідомив, що земельні нафтові поля "Мразниця 1, 1, III" у Східниці та 32 морги нафтових земельних територій стали власністю доктора Пацлавського та доктора Росенберга зм. Дрогобича3. Нафтогазові поклади у Східниці розташовані в 7 км на схід від м. Dо- рислава. Вони належали до ядра Східницької антикліналі, яка входите до складу Орівської скиби, насуненої на глибинну структуру. Тут антикліналь як іп продовження в Опаці та Уричі, перевернута на північ-південь із сходу-заходу, частково, по насуву перекрита крейдовими відкладами Сколівської скиби.

16 квітня 1923 р. у приміщенні "Акціонерної спілки для нафтової промисловості та земних газів" (Spoika Akcyjna dla Przemystu Naftowego i Gazow Ziemnych Laedro") на вул. Панській, 25 у м. Львові, під керівництвом голови керівної ради сенатора Зигмунда Леваковского відбулися щорічні Загальні збори Акціонерної спілки. Із представленого керівною радою звіту за 1922 р. довідуємося про власність Акціонерної спілки. Її нерухомість - земельний маєток Східниця площею 2 400 моprів, з яких 1 900 моргів добро- го промислового лісу та 500 моргів відкритих нафтоносних полів (площ). На цій території у 1922 р. діяло 220 експлуатаційних свердловин з річною продукцією 18880 т нафти". На нафтогазових копальнях в 1923 р. та 1924 р. було видобуто в Східниці 30 900 т і 30 100т нафти, а в Уричі 7 700 т і 7 900 т нафти. У 1924 р. видобуток здійснювався за допомогою помп із груповими приводами, це було 250 280 свердловин, які давали 80-90 т нафти на добу, та в с. Урич 100-120 свердловин-20,5-30 т нафти на добу. Також у цей час тут були ще численні свердловини, які давали малу кількість нафти, а натомість велику кількість води. Це вказувало на те, що східницькі нафтові поклади в значній мірі заводнені, і ця заводненість поступово збільшується 1-7 вересня 1925 р. у Геологічній станції (Staсја Geologiczna) у м. Бориславі відбувся Перший Геологічний 3ізд Карпатської Асоціації (Association Geologique Kaгрatique) оpганізований геологом, доктором К. Толвіньскім і присвячений Східним Карпатам. На з'їзд прибуло 67 геологів з Польщі та 3-за кордону. Спершу до Асоціації входили Польща, Румунія, Чехословаччина та Югославія. В часі з'їзду відбулося дев'ять наукових подорожей до різних місцевостей Прикарпаття та Карпат. Так, другу подорож проводили геологи Станіслав Краєвський та доктор К. Тольвіньський за маршрутом Мразниця-Східниця".

Усього з часу офіційного обліку від 1886р. до 1935р. у Східниці було видобуто 2 600480 т нафти, що становило 7,61% від видобутої нафти усiєї Галичини, і Східниця серед інших родовищ та місцевостей займала друге місце. За даними, oпублікованими Карпатським геологічно-нафтовим анститутом, у Східниці в 19з7 р. та 1938 р. видобуто 40 109т та 39536т нафти. В Уричі в цих же роках-8 197 т та 7849 т нафти. Серед різних методів у Східниці також був застосований спосіб видобутку нафти за допомогою вакуумних насосів. Його застосувала фірма Spoika Akcyjina dla Przemysiu Naftowego w Schodnicy". Завдяки цьому одержано додатковий ефект у видобутку нафти у кількості 2 320т нафти за п'ять місяців". Тож у 1920 рр. Східниця займала трете місце після м. Борислава й Биткова, а в 1930-х рр. — друге місце після м. Борислава із видобутку нафти в усій місцевостей тодішньої Галичини. Переробку східницької та урицької нафти здійснювали на державному нафтопереробному заводі "Польмін" ум. Дрогобичі та інших нафтопереробних підприємствах. Як відомо, нафти з різних родовищ та місцевостей поділялися на різні марки, тож мали й різну вартість. Так, державні нафтопереробні заводи наприкінці квітня 1928 р. за цистерну (10 т) східницької нафти платили 2 114 польсыких злотих, а урицької 2026 польських злотих. А у жовтні 1931 р. рафінерія "Польмін" за цистерну східницької нафти платила 1 981 злотих, а урицької-1 832 зл.

У 1920- 1930-х рр. у Східииці інтенсивно здійснювали пошукові (розвідувальні) та експлуатаційні буріння нафтогазових свердловин. Так, у 1924 р. було пробурено 2500м як у нових свердловинах, так і під час поглиблення уже діючих. Східниця за кількістю пробурених метрів була цього року на третьому місці, після нафтових місцевостей Рiпне (3 280м) та Ванькова (2 920 м) в усьому тодішньому Дрогобицькому гірничому окрузі. Та вже наступного, 1925р. у Східниці було пробурено 3 700 м, а в Pіпному (3 200м) та Ваньковій (2 250м), що вказувало на найбільшу кількість пробурених метрів уже в Східниці. Однак, згідно з іншими даними, у 1925 р. було пробурено 2 496 м гірських порід, а в 1928 р. іх кількість складала 3 938 м. У березні та квітні 1928 р. у Східниці здійснювали буріння відповідно 7 та 6 свердловин. Для розвитку нафтогазової промисловості та збільшення видобутку нафти й газу в Східниці постійно проводили буріння. Так у жовтні 1931 на східницьких копальнях було пробурено 297 м гірських порід, що займало четверте місце з усіх копалень усієї Галичини. У 1937 р. у Східниці пробурено 12793м гірських порід у свердловинах, a 1938 р. пробурено 33 нові нафтогазові свердловини, загальна кількість пробурених метрів складала 14 93557 Та, незважаючи на виснаження нафтогазового родовища та щорічне зменшення видобутку нафти й газу, у Східниці й надалі здійснювали по- шукове і промислове буріння кількох нових свердловин та продовжували поглиблення уже діючих нафтогазових свердловин. А за весь історичний період на території Східниці всього було пробурено до 900 нафтогазових свердловин.

Поряд з видобутком нафти, у Східниці пажливе місце займав і видобуток супутнього природного газу. У квітнi 1927 р. у Східниці було вдобуто 145 тис. м газу, а в березні та квітні 1928 р. відпопідно 150 тис, м3 та 147 тис. м3 газу. У 1937 р. у Східниці було видобуто 6 191 000 м3 супутнього природного нафтового газу, а в 1938 р. 8882 000 м3. У 1938р. у Східниці супутий нафтовий газ видобували на чотирьох нафтових гірничих полях. Так, із самих початків іх експлуатації на полі "Мудовате Г' було видобуто 18216840 м газу, на полі Муховате IГ -9693980 м3, на полі "Тарем ПР 3518980 м3, на полі "Пасічки IV"- 699470 м3. Отож, усього на цих полях із 11 свердловии до 1939 р. було видобуто 32 028 820 м 67, Усього за період 1930-1939 рр. у Східниці було видобуто 98 млн м3 газу, а в Уричі -105 млн м3 газу. Переробку природного супутнього нафтового газу, який видобувався на східницьких та урицьких нафтогазових копальнях, здійсновали па східницькому газопереробному заводі-так званій газолінярні". А сухий газ використовувався для потреб місцевої нафтогазової промисловостi у спалюванні в парових котлах, газових двигунах (моторах) та у господарських потребах - опаленні, приготування іжі тощо.

1 липня 1922 р. у Варшаві було засновано Польське Акціонерне Телефонічне Товариство (Рolskа Akcyjna Spolka Тelefoniczna). Mетою його діяльності була перебудова, розбудова і експлуатація телефонного зв'язку в містах: Варшаві, Лодзі, Львові, Бориславі з Нафтовим Басейном, Бидгощі, Любліні та Білостоку" Наприкінці 1920-х і в 1930 pp. у Східниці об'єкти пафтогазової промисловості та господарського обслуговування було електрифіковано та газифіковано". Незважаючи на те, що в міжвоєнний період видобуток нафти значно скоротився, однак, можна спостерігати подальшу діяльність як нафтогазової промисловості, так й інших суміжних, торговельних та соціально-скономічних галузей.

 

 

 

Джерело: Олег Микулич, Олександра Лужецька. Нариси з історії Східниці.