Стебник віддалений від м.Трускавця лише на 3 км., 9 км. на захід від Борислава і 9 км. на схід від Дрогобича у самому підніжжі "Орівської скиби".
З надрових багатств Стебника почали використовувати соляну ропу для виварювання кухонної солі. Сіль у Стебнику видобувалась, мабуть, ще за часів Київської Руси, коли цей район був найгустіше заселений на Підкарпатті.
В австро-польських часах стебничани, за малими виїмками, називали себе "русинами", їх національна свідомість була слаба, селяни в більшості пролетаризувалися. До Другої світової війни в соляних копальнях було залучено близько двох тисяч робітників. За Австрії - це були українці, мешканці Стебника, Колпця, Трускавця, Сільця, Доброгостова. Селяни залишали рільництво і йшли працювати до соляних копалень, що давало непоганий прибуток, а на старість забезпечували себе пенсією. Багатші господарі наймали наймитів, що працювали на господарстві, а самі працювали в копальнях.
У 1920 р., з приходом польської окупації, на українське населення чинився великий тиск. Українців звільняли з роботи, а на їх місце приходили поляки з сусідніх сіл.
У 1936-1939 рр. лиш 18% наших людей були залучені у копальні.
У 1921 р. прибула до Стебника більша група поляків зі Шлезька. Поляки організували "Звйонзек Стшелєцкі" і "Кулко Рольніче".
Недостача інтелігенції українського населення і впливи чужинців, притуплювали зростання національної свідомості Стебника. Наслідки виявились яскраво під час Визвольних Змагань, коли в ряди Української Галицької Армії зголосилось добровільно всього 26 людей, які знали хто вони, і за що йдуть воювати.
У 1922 р.,.з ініціативи отця декана Петра Микелита, засновано УПТ, що її директором став професор Микола Мацюрак. До учительського складу належали ще професори: Михайло Іваненко, Михайло Микитин, В.Соколовський, Теодор Логин і також отець декан Микелита.
З вдячністю мусять згадувати всі стебничани пароха, отця декана Петра Микелиту душпастиря-патріота, батька, опікуна й добродія громади, що по-справжньому любив кожного ближнього-українця, як самого себе, що як добрий пастир пережив зі своїми парафіянами всі добрі і лихі часи, також особисту трагедію: його єдиний син загинув під час українсько-польської війни в ранзі хорунжого в боях за залізничну станцію в Устриках. Його любили парафіяни, тому, що виконував свої обов`язки безкорисно, помагав біднішим парафіянам, віддаючи їм на винайм землю чи пасовище, теж часто безкоштовно.
Багато зусиль доклав отець декан П.Микелита, щоб зорганізувати в Стебнику громадсько-національне життя. Він заклав кооператив"Єдність" і товариство тверезості "Відродження", будує нову гарну церкву, а пізніше новий, одноповерховий мурований будинок Читальні Просвіти з театральною залою.
Нашому парохові-патріотові довелося зазнати багато переслідувань від польської адміністрації. Польське староство ніяк не хотіло дозволити будівництво Народного Дому в Стебнику.
Отець декан мав з тим дуже багато тяганини, їздив навіть в цій справі до Варшави у Міністерство, а дозвіл таки привіз.
У Стебнику, крім гімназії, було дві народні 7 класні школи, одна польська, друга українська. В шкільнтицтві працювало коло 20 учителів,з них лише 6 українців. Була церква, костел, дві синагоги, поштовий уряд, залізнична станція", кінотеатр. Було 10 єврейськихкрамниць, 8 польських, 2 приватні українські та одна кооператива. Був один єврей-годинникар, 2 перукарі, 4 ресторани (2 польські, 2 німецькі), 8 так званих трафіків з тютюном і цигарками (6 польських, 2 українські), 3 жидівські м`ясні крамниці, 2 українські та одна польська.Хочеться відмітити, що у Стебнику була форма нелегальних заробітків. Нею користалося зубожіле і безробітне населення Стебника. Це були "приватні" фабрики солі: стебничани майстрували собі з бляхи великі посудини-збірники, наливали туди соляну воду з джерел, яких не бракувало, і виварювали сіль домашнім способом. Одні варили, другі скуповували і розвозили по гірських селах, де продавали за помірною ціною. Звичайно, поліція слідкувала за такими конкурентами, і, вислідивши "фабрику", нищила все її устаткування, а продавців садила в тюрму.
Під кінець тридцятих років польська поліція була дуже стривожена активністю націоналістів Стебника. Організація міцно запустила своє коріння також по довколишніх селах, як Орів, Доброгостів, Колпець, Солець, Улично.
Вибух Другої світової війни застав Стебник не таким, як він був до Першої світової війни.Стебничани стали свідомими українськими патріотами, готовими на жертви і посвяту в ім`я національних ідеалів. Цю свою готовність вони заманіфестували життям і кров`ю, коли насунув зі Сходу новий "визволитель", як почалися арешти, розстріли, катування і масові вивози на Сибір і Казахстан.
У Нью-Йоркському відділі товариства Українських Інженерів Америки, інженер Б.П.Чайковський виголосив цікаву доповідь на тему: "Корисні копалини та людські ресурси Львівсько-Карпатського району". Ця доповідь пізніше надрукована в щоденнику "Свобода", де читаємо таке:
"На 1 січня 1966 р. на територіїї Львівсько-Карпатського району виявлено і розвідано 14 родовищ калійних солей. Найбільше родовище Стебниківське, запас 946 мільйонів тонн. Дотепер з названих родовищ розробляють лише Калусько-Стебниківське. Нині завершується будівництво двох нових калійних комбінатів- Калусько-хемікометалургійного, продуктивністю на 25 мільйонів сірих солей річно, та Новостебниківського, продуктивністю 43 мільйона тонн. Роздольський, Калуський хеміко-металургійний і Новостебниківський калійний комбінати мають невичерпні запаси і забезпечують працею ряд хемічних комбінатів у Стебнику. Вони та Сокальська фабрика штучного волокна є початком "великої хемії" на Заході України і мають перетворити Львівсько-Карпатський Район в один з найважливіших районів хемічної промисловості України."
ПЕРШІ ШКОЛИ В МІСТІ СТЕБНИК
Перша школа у Стебнику була побудована у 1818 році при священнику о. Волошинському. Місце розміщення школи невідоме, є лише інформація, що біля церкви. Скільки було класів, хто вчив грамоти - не встановлено (мабуть, займався дяк). Розібрали школу у 1993 році. У 1980 році школа мала 2 класи, 280 учнів вивчали руську українську мову. У 1926 році вже було 5 клясів, у 1930 - 7.
Польська школа у Стебнику була до 1947 року там, де зараз ветлабораторія. Жидівська школа була у Синагозі, яка знаходилась на Забівці, де розміщені 4 криниці. Гебриїзму вчили жид з Доброгостова... Шия та равін. З 1944 року у школі було 10 класів, 18 учителів і 423 учні. Директором школи був стебничанин Василь Онисько. Колись директорів називали управителями школи. У Стебнику, до 1944 року, управителями були: ...Легедза, Амбросій, Лев, Стефан Кіндикевич, ... Томерцер, ... Сарака.
Після Василя Ониська директорами ставали: ... Михайленко, Тихон Кудлай, Микола Токаренко, Юрій Яровий, Сергій Ходарков, Микола Коваленко. У 1958 році була відкрита середня школа номер 11. Її директорами були: ... Голодненко, Ісак Камха, Тетяна Колдіна, Надія Коблова, Марія Михайлюк. На 1 вересня 1998 року у школі працює 40 вчителів і навчається 581 учень. У 1967 році була відкрита середня школа номер 6. Директорами школи були: Микола Коваленко, Валентина Тіпухова, Ярослав П'єх. Богдан Чапля, Ярослав Застроцький, Віктор Волошанський, Микола Гарисим'як, Марія Іваник. На 1 вересня 1998 року у школі працює 80 вчителів і навчається 740 учнів.
У 1972 році була відкрита середня школа номер 7. Директорами були: Орест Ортинський, Іван Керелюс, Михайло Гуняк, Анастасія Гуляк. На 1 вересня 1998 року у школі працює 92 вчителі і навчається 846 учнів.
20 серпня 1967 року відкрили профтехучилище (ПТУ-30). Посаду директора займали: Микола Сєдов, Лідія Омельяненко, Юрій Заріцький, Дмитро Сидір, Борис Попов, Віталій Андржієвський. Училище готує операторів комп'ютерів, електромонтерів, лаборантів, секретарів-друкарок, кухарів, продавців, бухгалтерів.
Була у Стебнику і вечірня школа. У 1950/51 навчальному році в ній навчалось 15 учнів, у 1951/52 - 18 учнів. Директором був Сергій Ходаков. Є у Стебнику і музична школа, яка була заснована у 1969 році. Директорами були Любомир Давидчак і Степан Чулуп.
Будинок культури був збудований у 1972 році. Керували його роботою Степан Чулуп, Володимир Зубрицький, Любов Ліфенко, Петро Веклюк.
СТЕБНИЦЬКИЙ НАРОДНИЙ ДІМ
Діяльність Стебницького народного дому надзвичайно важлива для громади Стебника, охопленого економічною кризою, з усіма її негативними наслідками. Заклад розміщено в двоповерховій будівлі, площею 3,5 тисячі квадратних метрів. Це приміщення збудували в 1972 році як Палац культури місто-формуючого на той час калійного заводу. В ньому функціонують чотири зали - танцювальний, спортивний і два глядацькі, на п'ятсот і сто місць, а також шість кімнат гурткової роботи, арт- кімната народних майстрів та велика філія Дрогобицької міської централізованої бібліотечної системи.
Варто нагадати, що в Стебницькому народному домі першими у Львівській області відкрили кімнату- музей національно-визвольної боротьби 40-50 років минулого століття. Наразі в закладі культури діє низка колективів художньої самодіяльності, серед них і зі званням Народний. Вони прогресують і, беручи участь у конкурсах різних рівнів, популяризують історичне галицьке мале місто Стебник, яке в 1440 році мало Mагдебурзьке право.
Це Народний аматорський колектив циркового мистецтва «Вікторія» під орудою Івана Миколайовича Куця, Народний ансамбль народної музики Джерело Михайла Мироновича Тиновського, Народний аматорський жіночий вокальний ансамбль «Стебничаночка» Ольги Петрівни Жерченко, філію дрогобицького Народного ансамблю бального танцю «Оксамит» Віталія Iгоревича Калічака, колектив сюжетного танцю «Калинове намисто» Інни Миколаївни Задолинної, та сучасного спортивного танцю Мерінга під керівництвом Iгоря Івановича Франчука.
Танцюристи Мерінги переконливо засвідчили свою майстерність під час змагань Lviv Lider Feel the Victoгy 2017, хореографічних фестивалів-Вакації у Львові та Мальва в Трускавці, а також на 12-ій Українській танцювальній Олімпіаді. Танцюристи «Калинового намиста» повернулися з нагородами зі всеукраїнських багатожанрових мистецьких фестивалів-конкурсів D-A-N-C-E, а також Витоки, А співачок колективу Стебничаночка відзначили подякою на 8-му Всеукраїнському фестивалі Дзвони Лемківщини.
Циркова студія в Стебнику існувала з кінця сімдесятих. У 1992-му її діяльність поновив у форматі аматорського колективу циркового мистецтва Вікторія Іван Куць стебницької циркової студії, який на той час уже мав диплом Київського державного училиша естрадно-циркового мистецтва. В 1994 році колектив отримав звання Народний.
Починаючи з 2000 року, народний дім на баланcі відділу культури та мистецтв виконавчих органів Дрогобицької міської ради. Завдяки спільним зусиллям, останніми роками таки вдається отримувати гранти на модернізацію матеріально-технічної бази закладів культури, зокрема й нашого. Ми реалізували два мікропроекти. Перший - у 2016-му, з облаштування шатрового даху спортивного залу, вартістю 380 тисяч гривень. Другий - у 2017- му, зі встановлення енергозберігаючих вікон у танцювальному та спортивному залах.
Вартість проекту сягала майже 2 мільйонів гривень, з яких 9 тисяч надійшло з обласного бюджету, понад 43 тисячі Дрогобича та понад 55,7 тисячі, зокрема майже 22 тисячі гривень є внеском колективу циркового мистецтва Вікторія - з міського бюджету це кошти ромади. А своїми власними силами господарським способом ми відремонтували в Стебницькому народному домі сходи центрального входу, облаштували пандус, а також придбали світлотехнічну апаратуру, начальник відділу культури та мистецтв виконавчих органів Дрогобицької міської ради Олег Яводчак вибудовує дружні взаємини з керівниками, а також досить уміло лобює інтереси творчих колективів. I це, безперечно, на користь місцевих громад Стебника та Дрогобича.
ГОРОДИЩЕ СТЕБНИК У ПЕРЕДГІР’Ї КАРПАТ
Передгір’я Карпат є одним з найбільш цікавих та перспективн их історико-археологічних регіонів Західної України. Археологічні джерела фіксують фактично безперервне заселення цієї території від кам’яного віку до середньовіччя. Посеред слов’яно-руських пам’яток регіону найбільшу увагу вчених привертали городища Кавсько, Ступниця, Нижній Струтин, Лопушна, Спас, Верхнє Синовиднє, Тухольські ворота (Дубина),
Тухля, Библо, Городисько, Посада Новоміська, Тустань (Урич), Модричі та ін. Все ж можна говорити про недостатнє археологічне вивчення передгір’я Карпат, адже більшість пам’яток досліджувалося лише розвідковим способом. Одним з небагатьох городищ, на терені якого проводились стаціонарні розкопки, є укріплене поселення у Стебнику.
Стебницьке городище ще наприкінці ХІХ ст. привернуло увагу галицького наукового середовища. Так, у 1892р. консерватор Центральної комісії для вивчення та збереження будівель Східної Галичини В. Дзєдушицький звертав увагу на потребу вивчення укріплень поблизу Стебника, відомих У народній традиції під назвою Старий Бич. Про значний за розмірами цвинтар та велике городище в цій місцевості повідомляє і знаний галицький краєзнавець Б. Януш12. У 1936 р. на терені пам’ятки вперше археологічні
обстеження провів Т. Сулімірський. Виявлені матеріали, зокрема шматки глиняної обмазки, було передано до Державного археологічного музею у Варшаві. Довший час питання хронології городища викликало чимало питань.
У 1974 р. городище в Стебнику досліджували В. Козак та О. Ратич. В процесі цих робіт було з’ясовано топографію пам’ятки та закладено на її території чотири шурфи, в стратиграфії яких зафіксовано незначний культурний шар, товщиною близько 10 см. Виявлено шматки перепаленої глини, вуглики та дрібні, повторно перепалені, фрагменти кераміки Х – ХІ ст. Згідно з твердженням учених, такі знахідки свідчили про пожежу, внаслідок якої городище перестало функціонувати. Опираючись на результати цих досліджень, а також на народну традицію, яка вказує на існування в цій місцевості давнього міста Бич, науковці висловили цікаву гіпотезу про зв’язок городища в Стебнику з Дрогобичем.
Городище розташоване на мисоподібному підвищенні в лісі. По обидві сторони мису із західної та східної сторін знаходяться глибокі яри, які утворюють площадку неправильної трикутної форми, що видовжена по осі північ-південь. Її найбільше розширення припадає на середню частину городища. Дном ярів стікають два невеличкі струмки, які зливаючись поза межами пам’ятки, утворюють потік Воронка, праву притоку р. Солониці. Розміри укріпленої території становлять 140×80 м. З південної, напільної, сторони підступи до городища захищав потужний земляний вал з ровом. Він майже перпендикулярно, із заходу на схід, перетинає мис. На початок досліджень висота валу становила 2,0 – 2,5 м з шириною при основі 10 – 13 м. Глибина рову сягала 1,5 – 2,0 м, віддаль між його берегами у верхній частині коливалася в межах 8,0 – 9,0 м. У валі простежувався розрив, шириною 1,5 – 2,0 м.
Вочевидь, у цьому місці знаходився в’їзд на городище. Інші сторони площадки були укріплені лише земляним валом значно менших розмірів. Тут його висота становила від 1,0 м з шириною при основі 6,0 м. На східній та західній ділянках городища земляний вал знаходився майже на краю схилу, і тому в деяких місцях він частково зруйнований зсувами. У північно-східній частині площадки вал творив півколо, залишаючи незахищений останець-мисок неправильної трикутної форми.Дослідження 1989 р. пролили світло на конструктивні особливості оборонної
лінії городища в Стебнику. Однак відсутність надійних хронологічних індикаторів не дає змоги з певністю визначити час існування укріпленого поселення в Стебнику. Тому попередньо приймаємо дату пам’ятки Х – ХІ ст. за матеріалами з шурфувань 1974 р. Цікаво, що верхні шари стратиграфії перетину мають виразні сліди високого температурного випалу. Аналогічні спостереження були зроблені авторами досліджень 1974 р.,
що дало змогу припускати пожежу на території городища. Потрібно відзначити, що схожа ситуація зафіксована і на городищі руського часу Модричі І (урочище Тептюж), яке знаходиться неподалік (близько 8 км на північний захід) від пам’ятки у Стебнику.
Характер внутрішніх конструкцій валу (обвуглені дерев’яні зруби, перепалена глина) цього городища вказує на те, що ця пам’ятка також припинила своє існування внаслідок раптової та сильної пожежі. Передгір’я Карпат було стратегічним регіоном в слов’яно-руський час з огляду на розквіт тут солеварного промислу. Вагомим осередком цього виробництва був і Дрогобич. Я. Ісаєвич припускав, що значна частка з поміж солі з Галича і від Перемишля, згаданої в Києво-Печерському патерику у 1096 р., належала дрогобицькій, адже Дрогобицька жупа здавна була найбільшою на Підкарпатті. Ймовірний період
активного солеваріння за часів Київської Русі на цій території також підтверджують археологічні джерела. Можливо, в цей час соляні варниці існували і поблизу городища в Стебнику, про що, зокрема, свідчать деякі місцеві топоніми: Іздебник (від терміну іздеба-давньої назви соляних копалень) та річка Солониця.
Соляні промисли відігравали потужну роль в економічному житті боярства Галицько-Волинської держави,
тому можемо припустити, що спорудження укріпленого поселення в Стебнику, головно, обумовлювалося цим фактором. Складно сказати, чи ця пам’ятка була боярським замком, адже незначний культурний шар, зафіксований на терені городища, ставить під сумнів таку інтерпретацію. Ймовірно, що городище у Стебнику (як і Модричі І) слугувало оборонним сторожовим пунктом в околицях давнього Дрогобича. На нашу думку, його спорудження потрібно пов’язувати з функціонуванням карпатської лінії оборони Перемишлької землі та пізніше Галицько-Волинської держави, до якої також входили городища Тухля, Тухольські ворота, Верхнє Синьовидне, Грозьова, Спас, Тустань та ін.
Тут можна навести паралелі з сторожовими пунктами руського часу на правому березі р. Сули, які розташовувалися приблизно на однаковій відстані (близько 10 км) одне від одного. отенційна військова небезпека та потреба охорони солеварних центрів, попри які пролягали важливі сполучні шляхи, зумовила будівництво оборонних у Стебнику та Модричах І. Вочевидь, припинення їх функціонування потрібно пов’язувати зі зовнішньою загрозою згаданій вище карпатській лінії оборони.Хоча не можна відкидати гіпотези про те, що ці укріплені поселення були зруйновані в процесі протиборства між місцевими боярами та князівською владою, яка крокувала на шляху до централізації держави. Перспективу подальших досліджень пам’ятки у Стебнику вбачаємо у стаціонарних археологічних розкопках, що дозволять більш точно визначити час її функціонування та детально з’ясувати планувальну структуру городища.
Джерела: "Дрогобиччина- земля Івана Франка". М.Івасівка (Лищук).
Миська Р., Лазорак Б. "Археологічні дослідження в урочищі Тептюж (Кіптяж) 2010 р. (південна околиця Дрогобича)"
В. Мірчук, О. Сливінська "Наш край"
Ігнатенко О. М "Країна успішних людей"
