Биків розташований на північ від районного центру Дрогобича та на південний схід від Самбора, за один кілометр від залізничної станції Дорожів. Село розташоване в улоговині, оточеній пагорбами з трьох боків із нахилом на північ, звідки його захищає високий насип залізниці. Це Дрогобицька передгірна височина, середня висота якої становить 300—400 м над рівнем моря. До найближчої річки Бистриці, у якій можна купатися, приблизно один кілометр. Вона бере початок із джерела в с. Бистриця, недалеко с. Старий Кропивник, пропливає 72 кілометри і впадає в Дністер коло с. Липиці Миколаївського району.
Дорогу до с. Глинне перетинає річка Трудниця двома потоками. Той, що ближче до Бикова, бере початок біля с. Новошичі і, власне, Трудниця, що живиться від джерела в с. Долішній Лужок. Далі перед мостом потоки сходяться і несуть свої води до річки Тисмениці. Трудниця пропливає непомітно в долині, яка розчленовує горбисту місцевість: зліва горбисте пасмо тягнеться до Бикова, а на правому розташоване с. Глинне. Колись Трудниця славилася великою кількістю раків, що свідчило про чистоту її вод. За Глинним починається ліс, за яким знаходиться село Воля Якубова, відоме тим, що там народився полковник Андрій Мельник. Колись через Волю Якубову селяни із Бикова їздили до Дрогобича фірами на базар, що значно скорочувало дорогу. Зараз фірами до міста не їздять, а машини цією дорогою не проїдуть.
Через Биків пропливає потік, його за селом під час меліоративних робіт у 50-х роках минулого століття перетворили на невеликий канал, що віддає свої води Бистриці. Колись джерельні води цього потоку наповнювали жолоб в центрі села, виготовлений із якогось могутнього дерева. Туди вступали на водопій корови, повертаючись із пасовища. Згідно з люстрацією 1565 р. в с. Биків сиділо 10 тяглих кметів, тобто селян з тягловою силою, які виконували певні повинності для королівського двору. Такою тягловою силою могли бути бики (воли). Крім того, враховуючи природний ландшафт, місцеві селяни вели скотарсько-землеробський вид господарства. Адже було чимало пасовищ і природних лучних земель для заготівлі сіна, а для орних пісних земель мали органічне добриво. Худобу, зокрема і биків, відгодовували також на продаж.
Як символ використано зображення бика, від чого і походить назва села, та чотирилисткової конюшини на згадку про успішну роботу молочарні Маслосоюзу". Автор — доктор історичних наук, голова геральдичного товариства Андрій Гречило. Биків, хоч невелике і компактне село, мав окремі дільниці зі своїми назвами. Дільниця, де стоїть хата Михайла Кахнівця, називалася Залужа (Залужжя), очевидно, від прізвища пана Залузького. Далі була Шляхта, бо жили там шляхтичі Ортинські, Літинські. З протилежного боку Залужа розкинулась Долинка, а вище від неї до церкви і далі — Горбок. Дві майже паралельні вулиці з'єднував Вигін. Кінець села від Глинного так і називався — Кінець. Поля теж мали свої назви: Заливки, Копане, на Дубовім, Копиліски, на Цегольні, Залузька Гора, коло Моста за Потоком, Лучки, Мошинська Долина, де мала свій фільварок родина Літинських, та інші. На південно-східній околиці села Биків у бік Глинного є курган. У 1998—1999 рр. спільною українсько-польською археологічною експедицією Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича та Інституту археології ПАН (м. Краків) його було досліджено.
Основним об'єктом, виявленим у кургані, є рештки поховальної камери, яка знаходилась на глибині 1,15 м і мала розмір 2×2,5 м. Поховальна камера була заповнена суглинком із слідами зітлілого дерева, шматків вугілля, уламками кераміки, крем'яними відщепами. Решток скелету не виявлено, що може пояснюватися поганою збереженістю кісток в умовах агресивних ґрунтів цієї місцевості. Знахідки із поховальної камери належать до пізнього етапу розвитку культури шнуркової кераміки і датуються 3 тисячоліттям до н. е..
При дослідженні кургану в с. Биків було обстежено і околиці. В результаті обстеження місцевості поблизу с. Глинне в урочищі Солтисова гора відкрили великий курганний могильник, який налічує 51 курган на відтинку 2 км. Така насиченість нашої околиці прадавніми некрополями рідкісне явище навіть за європейськими мірками. В Бикові є неповна середня школа, клуб, бібліотека, магазин. У вмілих і працьовитих господарів оселі гарно прибрані, із сучасними меблями, навколо квіти. На грядках ростуть культури, яких раніше не садили — суниці, полуниці (трускавки), перець, помідори, патисони, кабачки.
УНІКАЛЬНЕ ПОХОВАННЯ РАННЬОСКИТСЬКОГО ЧАСУ НА ДРОГОБИЦЬКОМУ ПІДГІР’Ї
У 2002 р. спільна українсько-польська експедиція Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Польської академії наук і мистецтв (PAU) продовжувала вивчення курганних пам’яток Верхньої Наддністрянщини. Для досліджень було обрано групу курганоподібних насипів, яка знаходиться поблизу с. Биків Дрогобицького р-ну Львівської обл. Вперше ці кургани зафіксовув В. Кобільник 1933 року, обстежила українсько-польська експедиція у 1994, 1997–1999 роках.Пам’ятка розташована за 500 м на південь від села Биків в ур. Коло фігури на південному схилі одного з мисоподібних відгалужень широких пагорбів Дрогобицької передгірської височини, які підносяться над долиною рік Бистриці (притоки Дністра) і Трудниці. Раніше тут велася інтенсивна оранка, була проведена меліорація, а тепер цей мис використовується під пасовище, подібно як і на сусідньому, розташованому східніше мисі,де у 1998–2006 роках українсько-польська експедиція в ур. Бігіївка дослідила один з курганів культури шнурової кераміки разом із найближчим оточенням, об’єкти межановицької культури, гробницю тщінецької культури та унікальну пам’ятку ранньогальштатського часу.
Стратиграфія насипу є досить простою. Під дерновим шаром (горизонт а) залягав шар досить пухкого ґрунту кольору світлої землистої охри, товщина якого становила 0,25–0,3 м.Він спостерігається під дерном не лише у насипі кургану, а й поза межами насипу. Нижче місцями простежується невиразний прошарок перехідного ґрунту ясно-коричневого кольору товщиною 5–8 см (горизонт с). Під ним чітко окреслюється твердий шар
здеґрадованого чорнозему темно-коричневого з переходом до чорного кольору товщиною 20–35 см. У центрі насипу цей шар потужніший, ближче до краю насипу спадає. Нижче залягав щільний шар верхнього горизонту материкового ґрунту темно-жовтого кольору товщиною від 5 до 10 см. На глибині 0,75–0,85 м від найвищої точки насипу знаходився материковий ґрунт. У центрі насипу на глибині 0,2–0,22 м у шарі ясно-охристого лесового суглинку окреслилися дві округлі в плані плями – сліди невеликих заглиблень,розташованих по осі південний схід – північний захід, відстань між якими становила 0,2–0,3 м.
У повздовжньому перетині обидва заглиблення виявилися лінзоподібними,глибиною до 0,15 м від рівня їх виявлення. Можливо, що ці заглиблення можуть бути частинами одного цілого – овальної в плані поховальної ями, орієнтованої по лінії південний схід – північний захід,поділеної під час оранки плугом на дві частини, що простежується в перерізі за характером перемішаного ґрунту між ними. Розміри ями могли виносити 1,75×0,75 м, а глибина – до 0,3 м у її центральній частині, враховуючи пошкоджений верхній шар.Заповнення ями в обидвох її частинах складалося із сипкого ґрунту світло-сірого кольору із домішкою попелу, уламків перепалених кісток тварин (згідно з висновками антропологів та палеозоологів) та дрібних шматочків деревного вугілля. Цей ґрунт легко відшаровувався від прилеглого до нього твердішого суглинку. Найбільша концентрація кальцинованих кісток (скупчення розміром 0,3×0,4 м) зафіксована в центрі ями, друге, менше таке скупчення знаходилося за 0,3 м на південний схід. У місцях цих скупчень рештки кремації залягають
досить щільно, інколи аж до дна ями. Невелика частина кісток хаотично розсипані по всій поховальній ямі та навколо неї. У центрі більшого скупчення серед дрібних шматочків траплялися крупніші фрагменти, які походять із трубчатих кісток кінцівок тварин.
У скупченні решток кремації у центральній частині поховальної ями виявлено металеві предмети: три майже цілі та уламок четвертого бронзових наконечників стріл і перепалений залізний ніж у трьох фрагментах. Усі ці речі залягали майже на одному рівні – 0,3–0,35 м.У північно-західному куті поховальної ями за 0,3–0,4 м на північний захід від основного скупчення кремації на гл. 0,25 м вирисувалася майже кругла в плані пляма діаметром 0,3 м. Вона була заповнена ґрунтом темно-коричневого кольору, перемішаним з попелом. Товщина цього заповнення виносила 5 см. У південно-східній половині плями лежали прикраси: дві бронзові спіральні підвіски-щитки, дві бронзові спіральні подвійні підвіски та дві намистини зі скляної пасти. Поряд
знайдено невелику кількість кальцинованих кісток. У протилежній, південно-східній частині поховальної ями
вже за скупченням решток кремації на гл. 0,2–0,3 м стояв дещо пошкоджений глиняний кухлик.Дещо поза межами поховальної ями, за 0,6 м на північний схід від скупчення решток кремації на гл. 0,28–0,35 м знайдено залізний топірець, який лежав на своїй грані повернутий обушком на північний захід і був укритий товстим шаром іржі із вкрапленнями шматочків деревного вугілля.
Навколо поховальної ями, починаючи від глибини 0,4 м,зафіксовано обриси конструкції у вигляді чотирьох смуг 0,15–0,25 м завширшки (сліди рівчаків), які утворювали собою в плані квадрат із чотирма круглими ямами по кутах. Конструкція мала розмір 7×8 м і орієнтована по осі південний схід-північний захід, збігаючись з орієнтацією поховання. Рівчаки і ями були викопані у шарі здеґрадованого чорнозему на глибину 0,4–0,6 м (заходячи на 0,1–0,2 м в материк). Діаметр кутових ям становив 0,5–0,6 м, у перерізі вони мали циліндричну форму із заокругленим, нерівним дном.Рівчаки щільно дотикаються або входять до кутових ям. Заповнення рівчаків і ям чітко відрізнялося від прилеглого ґрунту, особливо при дні, і складалося з землі сірого кольору сипкої консистенції з домішкою попелу і дрібних шматочків вугілля, тобто аналогічне, як
у похованні 1. Реконструкція поховання могла б виглядати так. Кремація була здійснена на стороні. Рештки кремації та могильний виряд захоронили у верхній частині вже існуючого насипу кургану. Похованню було
надано розміри випростаного тіла людини, а речі повкладано так, як вони мали б лежати при небіжчику: на місці голови – підвіски та намистини, при поясі – зброя (ніж, стріли й топірець), а в ногах-кухлик. Навколо поховання зведено спеціальну конструкцію, основою якої є чотири ями по кутах, з’єднані глибокими рівчаками. І ями, і рівчаки не є слідами стовпів і стін якоїсь капітальної споруди, а мали скоріше за все ритуальне, культове призначення, про що свідчить їхнє заповнення.
Цікавою є знахідка у биківському кургані залізного топірця. У степовій Скитії сокири, порівняно з іншими видами зброї, досить рідко супроводжують поховання вояків. “Биківський” сокиро-молоток, що є основним типом скитських бойових залізних сокир, належить до групи 2, типу 1, варіанту 2, які датуються VІ ст. до н. е.16, і знаходить найближчі аналогії у курганах західноподільської групи, де сокири зустрічаються частіше, наприклад в Новосілках-Гримайлівських, Дуплиськах, Ленківцях,17 а також у курганах ранньоскитського часу на Західному Поділлі та Буковині. Важливо також, що поховальний комплекс у Бикові розташований
неподалік теренів на захід і північний захід від верхів’я Дністра, занятих тарнобжезькою лужицькою культурою, де так само, як і у висоцькій культурі, відомі деякі речі скитського типу, в тому числі
подібні до “биківських” бронзові вістря стріл. Відмінність між описаною пам’яткою в Бикові та курганами західноподільської групи полягає у відсутності в биківській конструкції каменю, що для західноподільських та буковинських поховальних споруд ранньоскитського часу є властивим. Поховання ранньоскитського часу з Бикова викликає великий інтерес у контексті проблем археології ранньозалізного віку Карпат, зокрема реґіону Верхньої Наддністрянщини, оскільки ці терени віддавна були важливою контактною зоною між такими
визначальними для давньоевропейської історії лужицьким, тракійським та скитським етнокультурними масивами.
Джерело: Ян МАХНІК, Дмитро ПАВЛІВ, Володимир ПЕТЕГИРИЧ "УНІКАЛЬНЕ ПОХОВАННЯ РАННЬОСКИТСЬКОГО ЧАСУ НА ДРОГОБИЦЬКОМУ ПІДГІР’Ї "
Джерело: Інтернетджерело
