Довге засноване в 16 столітті. Назва його походить від розташування здовж річки Стрий. В Довгому до початку Другої світової війни було кілька жидівських крамниць.

В селі були дві церкви, 7-річна школа, Читальня Просвіти, кооператива, два млини, три кузні, олійниця. З ремісників були два кравці, шевці, столярі та інші. Давніше населення Довгого займалося скотарством, полюванням і хліборобством, засіваючи землі на викорчуваних грунтах на схилах карпат. Через село була проведена залізнична дорога до Синевідська, що нею перевозили зрубане дерево з лісів до тартаків. До села належали присілки: насхід- Ровінь, на північ Перепростиня, на південний схід- Ясенів. Довколишні села: на південь - Майдан, на захід- Рибник, на північ- Урич, на схід- Сопіт і Підгородці. Основною галуззю господарства є тваринництво. Вирощують також зернові й технічні культури. Від залізничної станції Борислав- 24 кілометри.

 Вважають, що назва походить від розташування його вздовж річки Стрий і від того що воно насправді довге. Також оповідають, що тут кінь якоїсь поважної пані загубив золоту підкову. Тому вона звернулася до людей: "Хто поверне золоту підкову, той одержить великий викуп!". Спокуса стати багатим взяла гору. Ніхто в селі не признався до знахідки. Тоді вона розсердилася і прорекла: "Допоки тектиме річка Стрий, люди в ньому будуть розсипані". З того часу живуть в селі люди вздовж річки, тому й називається Довге. За іншим переказом мешканці цього села "довго" шукають й досі продовжують шукати золоту підкову. Цікаво, що в цей останній переказ люди вірять і вздовж річки серед піску продовжують шукати золото.

Селяни ведуть присадибне господарство, займаються розведенням великої та дрібної рогатої худоби, коней, свиней, птиці, городництвом та пасічництвом. У селі є агропідприємство, частину селянських паїв орендує агрохолдинг ТОВ ЗАХІД-АГРО МХП. Тваринницька ферма орендується, у селі є деревообробний цех та три крамниці. Відомий колишній власник села — пан Бельський. Про побут доісторичної людини на території села принаймні за кілька тисячоліть до н. е. засвідчує могильник культури шнурової кераміки за 2,5 км на південний схід. Наприкінці XVII ст. село належало до королівської власності, було 22 хати. 

За сільськими переказами, переселення з попереднього місця проживання відбувалося насильно: поміщик збудував для 40 сімей, які на той час проживали в селі, хати, розпланував широкі вулиці, розміщені літерою П, та провулки через певну кількість хат, що дозволяли найкоротшим шляхом добратися на паралельну вулицю. Найширший прохід мав назву "вигін". Він і донині залишився на своєму місці і виконує ту ж фунцію, а ще тішить взимку дітей можливістю покататися на санках. Хоча, за панським планом, всі повинні були селитися обабіч розташованих на горбах вулиць, а городи спускатися до потічка, однак довжани намагалися перебратися вниз, поближче до води. Тому найдавніша частина Довгого так і називається "село" і прилягає до потоку. Вздовж потічка розташовувалися криниці, тут було обладнане спеціальне місце для водопою худоби, а також "винниця". Так у селі називали невеличкий ставок з поперечними кладками, призначений для прання білизни та відбілювання полотен. На організацію громадського життя та побут селян, звичайно, впливав рівень розвитку техніки. Оскільки в ті час ще не існувало автомобілів, коні для далеких подорожей були не у всіх, то недалеко від винниці знаходився своєрідний "готель". Це була невеличка хатина, де могли зупинитися на ніч подорожні. Вона існувала до 90-х років минулого століття. На "селі" на пагорбі розмістили і церкву. Сам пагорб, за розповідями довжан, довелося трохи підсипати та укріплювати. Традиційно в українських селах довкола церкви розміщувався цвинтар, однак у Довгому біля церкви для нього не було місця, тому він розташований трохи далі на схід і знаходився за межами села, яке поступово розросталося в той бік. Ще однією особливістю Довгого низинного є глибокі громадські криниці, розташовані на узбіччі. За розповіддю жительки села Орисі Костів, першу таку криницю викопав її прадід Домін, з чого можна зробити висновок, що це було не раніше 1850 року. Поступово забудовувалася сьогодні головна вулиця Незалежності, куди переміщався і центр громадського життя.