Грушів

Село Грушів положене приблизно 16 кілометрів на північний схід від Дрогобича, на правому березі ріки Бистриця.Це село належало до більших сіл Дрогобицького повіту. Було поділене на три частини: Старе село, Каліча гора і Красне. Мало три церкви. Церква в середині села Красне мала перед вівтарем криницю з чудотворною водою та лежачу статую Чудотворної Матері Божої.  Найбільший відпуст у тій церкві відбувався на свято Успення Пресвятої Богородиці- 28 серпня. Дорога коло церкви під час відпусту була заповнена палатками купців, що привозили свій крам з ближчих і дальших міст. Звичайно парохами села були старші віком священники і вони гуртували селян в Читальні ім.Качковського й жили при церкві у Старому селі. Священники -сотрудники жили в селі Красне, були молодші віком і гуртували селян при Читальні "Просвіти". Тому селяни з Красного були свідоміші українці, і вже в 1909 році заснували Читальню Просвіти.  На перших загальних зборах були присутні д-р Євген Олесницький і о.Михайло Бачинський, а першим головою Читальні Просвіти був отець Петро Савіцький. Активними були брати  Кізини, також Гринь та Іван Фещаки. На Старому селі першу Читальню "Просвіти" засновано  за кілька років перед першою світовою війною, при великому  спротиві пароха о.Семена Дуткевича.

Народна школа знаходилась в середній частині села Калічій Горі. Свідоміші селяни, при помочі директора школи Гандяка заснували касу "Райфайзена", і він був першим її керівником. Були в селі також декілька олійниць, що продукували олію з конопляного  та льняного насіння. В Старому селі була фабрика цементованих виробів, що виробляла дахівку, рури для будови криниць та містків. Власниками були селяни: Дмитро Хоркавців та Іван Копач.

По середині старого села на лівому березі ріки, була висока і велика могила-курган, огороджена парканом. На могилі стояв пам`ятник. В цій могилі була похована велика кількість мешканців села, що померли в час першої епідемії холери, яка навістила село у XVIII ст. Каліча гора має свою історичну легенду, ще з часівтатарських наїздів: Татарин гнався на коніза дівчиною села. Дівчина втекла в болото, що окружало з північного сходу гору. Татарин загнався вболото і разом з конем втопився. В цьому місці на горі знаходився центральний цвинтар села. Ще й досі селяни думають, що на горі, коло самого цвинтаря, закопаний татарами великий скарб.

В кожній частині села була своя кооператива. В першій світовій війні в селі Грушові велись довший час бої між австрійською і російською арміями (1915 р.) і велика частина села була спалена.

Село видало визначних діячів, що попередньо закінчили середні і високі школи, а також поважну кількість учасників визвольних змагань, між ними: полковник Січових Стрільців- Осип Думин, сотник УГА Іван Думин, УСС Лука Луців та 10 інших. Деякі з них загинули від  рук ворогів, деякі живуть в Америці: д-р Лука Луців, інженер Гнат Хоркавців- помер 1970 р., учитель Микола Фещак, Микола Спанчак. Деякі пережили страхіття польських та московського Кожухівського таборів (Іван Думин, Микола Спанчак). Івана Чаповського, Андрухова та батька Хоркавціва зі сином замордували більшовики.

 

ПРО ВІДПУСТИ У ГРУШОВІ

 

Щорічно до с.Грушова на свято Успення Пресвятої Богородиці численно їхали люди по чудотворну воду з церковної криниці, подібно як до Люрду у Франції.

За історичними переказами, давним-давно була у Грушові довга сльота. Одного дня селяни побачили, що біля громадської криниці горять свічки. В тому часі приснилася одному ревному селянинові Пречиста Діва Марія Неустанної Помочі. Вона просила через нього селян побудувати каплицю над громадською криницею. Однак ніхто не хотів йому вірити. Коли сон повторявся, люди пішли шукати матеріал на будівництво каплиці.

  На превелике диво  дощ вщух, почалася соняшна погода. Збудовано  каплицю, а пізніше церкву. Посередині була криниця з відром, де люди могли черпати воду. Відпусти тут відбувалися на свята Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і Чесного і Животворящого Хреста.

 

 

Грушівських селян можна було впізнати у м.Дрогобичі по вишивках і сорочках. Вони займалися вирощуванням і продажем свиней. А також в селі було багато ткацьких верстатів, на яких ткали лляне таконопляне полотно.

 

Джерело: "Дрогобиччина земля Івана Франка". Л.Луців.

Hosting Ukraine