Кропивник Новий

Давно був один Кропивник. Та під час наїзду Батия, більша частина селабула спалена. Нововідбудовану частину села почали називати Новим Кропивником, а стару частину звали спершу Старим Селом, а згодом Старим Кропивником.

На межі Кропивника і Рибника, на південному сході над Стриєм, є велике пасовисько, що зветься "Батинець", на згадку про Батия, що там таборував. Була там і велика могила, але дощ із вітром її зруйнували. Перед Першою світовою війною Кропивник Новий начисляв коло 1500 мешканців. Всі мешканці були українці, крім одного поляка, котрий прийшов до села як гаєвий у лісах спадкоємців Давида Лінденбавма. Було в селі кілька жидівських родин, котрі займалися рільництвом і дрібною торгівлею.

Маєток у Кропивнику Новім, котрий обіймав також і Мразницю та Кропивник Старий, належав Давидові Лінденбавмові. У своїм тестаменті Лінденбавм заборонив ділити маєток, і  перед Другою світовою війною було аж 99 співвласників того маєтку.

Населення села  переважно займалося рільництвом, працюючи на своїх невеликих загонах, або у дворі  Лінденбавма. Головним додатковим заробітком селян було вирубування лісів в околиці Кропивника.

До 1902 року в селі була тільки так звана "дяківка", де навчав дітей письма  дяк Олекса Свищ. Пізніше засновано двокласову школу.

В історії міст і сіл Української РСР є інформація з історії селянської непокори в часи кріпацтва у Новому Кропивнику: "Багато років Новим Кропивником володіли пани Нагуєвські. Селяни платили високі чинші. Непокірних нещадно карали. Так у 1845 році Нагуєвський власноручно зарубав кріпака Мищатина. Трупи закатованих кидали у річку Стрий. Селяни часто виступали проти поміщицького гніту, мстили за наругу. Вони не виходили на панщину, втікали до опришків. Налякані розмахом селянського руху Нагуєвські втікають у 1846 році до Відня і там продають маєток".
 
Факт жорстокості панів підтверджують й місцеві мешканці, які  знають про ці події з переказів своїх предків. Зокрема, мені  якось потрапив на очі допис користувача фейсбука Ігора Свища, який підтверджує цей факт. Наводжу оригінал: "На святому Яні (так називають одну з каплиць – ред.) ще стоїть липа з гаком від колисанки (друга впала),  де пан колисав тих, хто провинився. Якщо витримував залишився живий, якщо ні – розбивався. Мого прапрадіда пан колисав 2 світлові дні, він витримав, після цього пан висилив його у Лавки"/ Існує місцева легенда,  що хтось з Нагуєвських похований в сільському храмі під образом святого Миколая.  Кажуть, що на стінах храму є напис, що Нагуєвські були його фундаторами, тож ця легендам цілком може бути історичним фактом. 
 
Цікавою є історія будівництва дороги на Рибник, місцеві розповідають, що її будували італійські майстри.  Користувач фейсбука Роман Миськів пише: "Дорогу на Рибник продовбали в 1916 р., про що свідчать письмові знаки на швах Мура. До того дороги не було, дорога йшла через муровану будову на фото, в двір, а дальше на поля де є дотепер назва Задвір. Перед будовою була капличка святого Яна, де і зараз називають під святим Яном. Один із братів Нагуєвських називався Ян, який помер бездітним. На карті фон Міра 1795 р. позначений двір і відсутня дорога на Рибник". Ще один факт про дорогу додає Віктор Свищ: "Дорогу до Рибника, вірніше з Рибника, робили італійські майстри на замовлення Австро-Угорської імперії того часу. Вони також брали участь у роботах в селі Майдан та будівництві залізниці до Сколе." У часи воєнного лихоліття, як і кругом в навколишніх селах, в Новому Кропивнику велася активна підпільна боротьба УПА.  Особливо вражає історія  родини Пронь Данила та Марії, усі  їхні 9 дітей в різний час стали на захист України "від різних зайд і загарбників".
 
На честь героїв у селі є інформаційна дошка та  пам’ятний знак, встановлені   на місці родинної садиби. В наш час в Новому Кропивник у  розвивається зелений туризм, цього року відремонтовано дорогу  до рибницького моста. Також в планах влади – завершення довгобуду – добудови місцевої школи та спортзалу. Але найбільшої популярним село стає в період літнього відпочинку – саме сюди у пошуках прохолоди та релаксу  тягнеться безкінечна вервиця автомобілістів  у спекотні вихідні.  Єдине що дошкуляє, це зарослі борщівника,  тож треба щось із цим нарешті робити.

 Джерело: "Дрогобиччина- земля Івана Франка". Осип Кропивницький.

Слободян В. "Церкви України: Перемиська єпархія 1998 р."

Hosting Ukraine