Летня

Летня (з присілком Монастир Летнянський) друге щодо ваеличини село в Меденицькому районі. В селі 70 відсотків мешканців, це - українці, решта поляки та кілька родин німців та жидів. В селі було дві церкви, чотири школи, в томучислі одна німецька (для сімох родин).

У 1934 р. побудований  дерев`яний костел на площі, де колись стояла корчма.

Про село є згадки, що воно засноване ще в ХІІІ ст., і тягнулось воно вздовж річки Летнянки, майжена 7 км. До села прилягали великі ліси, і в лісі на так званому "Роздоріжжі", недалеко Летнянки, були вали якогось військового табору, а оподалік- ряд курганів-могил. Та за часів Польщі ніхто нізалишків табору, ні могил недосліджував. Серед народу ходила легенда,що це козацький табір.

Школа в Летні була єдина на всю Меденицьку округу  з "рускім єнзикєм научаня". Сталося це в такий спосіб, що місцеві поляки, ще в 1912 р. добились в уряді, щоб для їхніх дітей побудували осібну, польську школу, що громада й зробила. Отже всі діти польського походження мали свою школу, і цей аргумент оборонив українську школу від зміни на польську.

У1936 р. громада законтрактувала свої грунти і ліси під майбутні нафтові чи газові шиби, і за це одержала біля 200 тисяч злотих готівкою. За ці гроші побудувала найкращий шкільний будинок, який мала Медениччина. Хоч до 1939 р. у класах відбувалось вже навчання, як і в тому ж будинку мешкав директор школи, українець Іван Сенишин, то це не перешкодило якомусь "історикові" написати в "Історії міст і сіл УССР- Львівіська область", стор.318, таке: "До 1939 р. сільська школа (в Летні- прим.Ю.С.) містилася у двох стареньких хатках, з яких у кожній було по одній кімнаті. Нижче пише таке: "Нині у селі восьмирічна школа, приміщення якої має 11 класних кімнат,  крім спеціальних кабінетів".

Монастир Летнянський- бічний  "рукав" села, що розтягнувся поміж лісами від річки Летнянки в напрямку лісів, що належать до села Довге. Монастир отців Василіян перестав існувати в 1774-1775 рр., але ще й перед війною стояли деякі колишні монастирські  будинки.  До села Летні і Монастиря Летнянського прилягають великі ліси, що в них УПА мала важливі точки опору і точки постачання.

 

        ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ СЕЛА

Курганні поховання, локалізовані на території села Летні, ще не досліджені, тому є надія, що майбутні археологи приділять їм належну увагу. Терени бойківського підгір'я є цікавими своєю давньою істоpiєю. 3 правіку ці землі були місцем, де жили людські громади, сходились різні етноси та культури. Про це свідчать досить численні археологічні пам'ятки, зокрема стародавні поховальні насипи-кургани. Сотні таких козацьких чи татарських могил або копців ще можна знайти в лісах. Було їх значно більше, але невблаганний плин часу, інтенсивне, часто бездумне господарювання знищують безліч цих надзвичайно цінних пам'яток археології. У сусідньому селі Кавське в 1956-1957 рр. було досліджено 6 курганоподібних насипів із об'єктами та матеріалами культури шнурової кераміки й кремаційним похованням доби середньої бронзи. А також у 1998-1999 рp. та 2000-2001 p. спільною українсько-польською археологічною експедицією Інституту українознавства ім. I. Крип'якевича НАН України, Інститутом археології та етнології ПАН - Краківське відділення проведено в сусідньому селі Нижніx Гаях стаціонарні дослідження курганів.

Групу курганів виявлено в середній частині широкого залісненого платоподібного піднесення з максимальною висотою 308,8 м н. р. м. між рікою Лютичиною із західної сторони та невеликим потоком, який впадає у річку Летнянку зі сходу, за 1,5 км від північної околиці с. Нижні Гаї. Могильник нараховує 8 курганів, які загалом розташовані в напрямку північ-південь й утворюють два скупчення. Iншу групу курганів виявлено у північно-східній околиці Нижніх Гаїв за 1,7 км на захід від русла р. Летнянки, у найвищій частині - 309,9 м н. р. м. широкого, зарослого рідким лісом пагорба. Крім того, на північному відгалуженні лісу на висоті 308 м н. р. м. за 0,7 км на південь від потоку, який впадає в річку Летнянку, теж зафіксовано курганні насипи. Можливо, ці дані, які вдалося отримати під час дослідження курганів у поселеннях, які межують із селом, врешті приведуть до вирішення тієї надзвичайно важливої наукової проблеми, якою є генеза такого феномену пізньоенеолітичної доби в Європі, як культура шнурової кераміки.

Топонімічний пласт Летні має давне походження. Оскільки річка Летнянка має етимологічну основу-теонім Літо, або Літниця. Згадку про богиню Літо можна знайти в слов'янському фольклорі. Проте це ім'я не трапляеться в літописах християнської доби. Науковці ж вважають, що навіть ім'я давньогрецької Лето є пов'язане зі словом Лада, яке означає вродлива. Село розташоване в долині, по обидва боки річки Летнянки, за 24 км на пн. схід від Дрогобича. Відомо, що 30.10.1395 р. в Меденичах побував польський король Владислав Ягайло. 3 цього випливає, що тут, на теренах Летні-Меденич, мав бути якийсь замок, у якому правитель зі своїм супроводом міг безпечно зупинитися на перепочинок. 16 березня 1501 р. король Ян Ольбрахт за позичені гроші 1499 р. у Львівського військового й самбірського старости Станіслава Манджика та його дружини Маргарити 1400 угорських флоренів, взяті під заставу королівського міста Дрогобичай прилеглих сіл, записав замість них королів- ські села Літня, Меденичі, Білич, Горуцько та половину села Гувня разом 13 правом вирубу дерева в лісах, прилеглих до сіл Угерсько й Пукеничі. За реєстром збору податку кварта-на військо 1508 входила до Дрогобицького повіту Перемиської землі й разом із селами Горуцько, Меденичі, Білич і частиною села Гувні належали зем'янинові-поміщикові Станіславові Манджику, який платив із цих сіл 10 золотих.

У 1546 р. йшла суперечка за роботу та інші повинності між селянами сcіл Летня, Меденич, Горуцько, Більче, Болехівці, Раневичі, Доброгостів, Солець, Модрин, Губич, Дережичі Дрогобицької префектури з одної сторони та дрогобицьким старостою Войцехом Стежевскім. У джерелах 1447 р., 1469 р. i 1471 р. згадується, що власником села був Andreas Lethynja-Андрій Летиня. У 1533 р. король звільнив Летню від деяких податків разом з іншими селами Дрогобицького староства. У 1508 р. i 1565 р. місцевість була записана як власність родини Летнянських або Летинських, нащадків вищезгаданого Андрія, відомо з історії, що в нього були сини. Також датується, що село до 1589 р. належало до Дрогобицького староства, а потім - до фільварку Меденицыко-Самбірської економії. Отже, одну з версій назви села виводять від прізвища його власника. Наступну - від слова летіти-за радянських чаcів.

За переказами, колись у сусідньому селі Меденичах було багато пасік, і бджоли летіли до медоносів у той бік, де виникла Летня. Ця версія не має підтверджень, тому, вірогідніше, назва села Летня походить від прізвища власника Lethynja-Летиня. У реєстрі збору подимного податку 1673 року на військову експедицію, ухваленого Варшавським сеймом, йдеться про одиницю оподаткування - дим, що об'єднував кілька господарств. У тарифі, названому Тариф Перемиської землі, належної до Задністрянської частини, маєтностей усіх королівських шляхетських і духовних, останній після зруйнування найманим військом, неврожаєм, морозами, градобиттям і розливом води р. Летнянка, вогнем, укладений року 1716 дня 19 жовтня в селі Летня було дві чверті диму.

Коли 1772 року Галичина потрапила під австрійське панування, нова влада для оподаткування населення провела опис землеволодінь у кожному населеному пункті. Цей поземельний кадастр, складений у 1787-1788 рp., отримав назву Йосифінської метрики, за іменем цісаря Австрійської монархії. Оскільки багато поміщиків, щоб зменшити податок, занизили відомості про своє землеволодіння, у 1819-1820 рp. було проведено повторний опис, названий Францисканською метрикою. До метрики, крім опису землеволодінь і їх оцінки, входили також описи границь сіл, полів, луків, лісів, сумарії прибутків, списки жителів. У 1880 р. найбільшими власниками були єврей Й. Колішер, Г. Френзель i спадкоємець М. Колішер, які мали 5 моргів pіллі, 1829 луків і городів, 8 пасовищ, 9 моргів лісу, а селяни мали всього 1384 морги ріллі, 994 луків і городів, 1817 пасовищ, 2 морги лісу. На 1909 рік Летня належала до Меденицького староства, повітовий суд податкове управління були в Меденичах. Власником найбільшого маєтку був Генріх Колішер, пошта й телеграф були в Меденичах нична станція в Добрівлянах - за 20 км від села. 24 травня 1907 р. проходили вибори до державної думи австрійського парламенту.

Також за переказами, - Летня, заснована в XIII столітті, за ЛОАТП в 1380 році. У лісі, біля Роздоріжжя, збереглися давні оборонні вали, а неподалік - ряд курганів-могил, які вважають залишками козацького табору. Селяни займались рільництвом, тваринництвом. Уже в 1740 році воно налічувало 80 дворів, які належали графу Дульському, що проживав в Опорах. Після поділу Польщі в 1772 році Летня увійшла до складу Австрійського державного маєтку. Хоча існує ще одна легенда про походження. Вона записана від старожилів, що добре пам'ятали XVIII століття, і звучить досить правдиво. Тоді ще не було такого потоку інформації на людський мозок, людина не рідко народжувалася й помирала, не побувавши далі горизонту, тож легенди передавалися від покоління до покоління більш-менш правдиво.

За легендою, на наші землі часто нападали татаро-монголи й знищували все на своєму шляху: спалювали хати, брали гарних дівчат і здорових хлопців у полон, а старих убивали. Жила в ті часи в селі дівчина, на ім'я Лета. Красуня була, полонила краса душу хана, захотів він одружитися з нею. Але дівчина була дуже гордою, не захотіла підкоритися завойовникові. Кинулася вона з високого берега в річку - і потонула. Люди, щоб не забулося ім я гордої дівчини, назвали село Летнею, а річку Летнянкою. Можливо, шо село Летня є ровесником Дрогобича-1091 р., а це близько тисячі років. Оскільки ж достовірні документи про його заснування, як і про назву, згоріли в горнилі епох, то, може, колись історія офіційно додасть ще століття. Хоча старожили стверджували, що городище було розташоване на теренах, де простяглися ліси Летні та Нижніх Гаїв, мало назву Бич, а другий Бич Тому саме в лісах на сьогоднішній день існують курганий вали. Можливо, колись вчені детальніше дослідять ці землі. 

Тоді, вирубуючи ліс, освоюючи землю, було започатковано будівництво осель, заснування села Криниця. Точної дати заснування села немає. Це приблизно середина XIII століття. Можна здогадуватися, що заснування села Криниці було саме тоді, коли спалили Бич-Дрогобич. За легендою, яка досить вірогідна, але, на жаль, через відсутність писемних згадок не може бути підтвердженою, село Криниця виникло близько 1241 року. Отець-декан Володимир Горін із теплотою згадує свого вчителя істоpiї Степана Петріва з Рудник Миколаївського району, який дуже цікаво розповідав учням про існування городища Бич, яке, за переказами старожилів, розташоване було між селами Більче та Гаї, на південь від Лисої Гори в лісі, тепер Летнянський ліс.

Село поділяється на такі частини: Горбок, Новосілка, Село, Кінець, Монастир. Крім того, є ще такі мікротопоніми села: Гофа, Заріка, Кузьова Гора, Заплатини, Толока, Нивки, Малярова Яма, Бондар, Лісництво, За Ліском, Загумінки, Зруб, Сніпкова Долина, Буковина, Граби, За Путьом, Між Дорогами, Куликова Гора, Широка Дорога, На Каменю, Чернеча Гора тощо. Малярова Яма - це яма до якої завжди приходив маляр. Там він писав свої картини, йому було дуже зручно, тому що там був невеликий збір води, де маляр міг замочувати свої кісті. Вона була приблизно за 30 м від дороги, яка веде на Коросницю. Мікротопоніми лісу: Роздоріжжя, Карабинка, Липина, Запуст, Суржин, Кандарові Вали, Цісарове Поле, Летнянські Cіножаті, Кавецька Соснина, Мала Xітня, Велика Xітня, Воєнна Частина, Три Вивози-під Грушевом, Галів, Хамандіцьке, Брідки, На Hімцях, Під Ялиною, Гаївське, Під Довжинкою, Луг, Глубічка.

 

              ГЕРБ СЕЛА

Село має герб, який створив львівський геральдист Адрій Гречило. У зеленому полі - золоте геральдичне вістря, на якому чорне крило птаха, обабіч-по одній золотій бджолі. Прапор Летні - квадратне полотнище, із нижніх кутів до середини верхнього краю йде жовтий клин, на якому чорне крило птаха, обабіч на зеленому фоні - по жовтій бджолі.

Крило птаха, так званий геральдичний лет, є називним символом і вказує на назву села. Крім того, Летня, як і вся Дрогобиччина, входила до складy Перемиської Землі, символом якої був орел. Геральдичне вістря утворює літеру Л, яка також підкреслює назву поселення.

Дві бджоли символізують сусідство Летні з Меденичами, а також уособлюють два села - Pівне й Коросницю, підпорядковані Летнянському старостинському округу. Золоте поле означає сільське господарство, є символом щедрості й добробуту. Зелене поле символ багатих лісів.

 

            ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ

Село Летня розташоване в північно-східному напрямку від м. Дрогобича. Відстань до районного центру-29 км. Географічні координати: с. Летня: 49°23'47" пн. широти, 23°44°01" сх. довготи. Село розташоване в північно-східній частині Дрогобиччини в межах Передкарпатського прогину або Передкарпаття, тому тут трапляються метаморфічні породи протерозойської ери-філіти, глинисті породи перехідного часу між протерозойською ероюй кембрійським періодом.

Скали магматичного походження у вапняках юрського періоду, що трапляються на території села, свідчать про вулканічну діяльність на цій території наприкінці юрського періоду. Накопичення глинисто-піщаних відкладів платформенного типу свідчать про відступання моря з простору Зовнішньої зони Передкарпатського прогину. Близько 70-100 млн. років тому тут вирували морські простори океану Тетіс, але внаслідок сильних горотворчих процесів 15-20 млн. р. тому морські простори відступили. 

Що стосується рельєфу розташування села, то воно розміщене на Дрогобицькій височині, тому тут характерний увилисто-хвилястий тип рельефу та наявність розгалуженої сітки ярів і балок. 1). Корисні копалини села пов'язані з осадовими породами та відповідають геологічній будові, тому тут наявні досить великі запаси природного газу, цегляно-керамічної сировини. 2). Кліматичні особливості цієї території є характерними для Передкарпаття з переважанням західних вітрів. 3). На території села переважають дерново-підзолисті грунти. Ці грунти бідні на сполуки кальцію, магнію, фосфору й калію, тому потребують природного або штучного перегною. До села належать землі в долині р. Дністра, так звані сіножаті, там поширені лучні грунти. 4). Для теритоpії села характерний дрогобицький ландшафт: одноманітний характер місцевості i зі складною будовою та перепадами висот, що в південній частині села переходить у мішанолісовий. Значну частину території села складають антропогенні ландшафти, серед яких виділяють сільськогосподарські, зі значною розораністю.

5). Село лежить у долині й простягається вздовж р. Летнянки, що тече в північному напрямку. Річка має довжину близько 36 км, бере свій початок із урочища Талітин-між Голобутовим Стрийського району й Уличне Дрогобицького району. Тече через урочище Літичина-між лівим берегом річки Колодниця і правим берегом річки Літичина. Це урочище закінчується дорогою Стрий-Дрогобич, утворюючи своєрідний трикутник. Далі Летнянка тече між Бійничівськими Cіножатями-Корчі і полями села Ланівка Стрийського району й заодно служить межею між Стрийським і Дрогобицьким районом. Упираючись у Летнянські сіножаті-Корчі, різко повертає на північний захід і також служить межею між Летнянськими Cіножатями і між урочищем Великий Ліс. Далі виходить на урочище Дуброва-Гаївські Cіножаті і pізко повертає на північ, у бік Летні. Перетинає Кавецький Гостинець, залишаючи з правого боку Кандарові Вали, виходить до початку Летні. Тече вздовж Летні, а далі через Меденичі, Гірське-Миколаївського р-ну та впадає в р. Дністер, є її правою притокою. Має рівнинний характер течії та змішане живлення. Необхідно відмітити, що, за даними австрійського гідрографічного бюро у Відні, р. Летнянка раніше в нижній своїй частині, за Меденичами, ділилася на два русла: одне русло поза Випучки перед Великими Липицями впадало в Тисьменицю, а друге русло проходило через Гірське-Горуцько, приймало води із притоки Короснички й біля с. Раделичі входило в Дністер.

Інтенсивні дощі, які випадали в Карпатах, були основною причиною частих, деколи катастрофічних повеней, тому що русло Дністра мало малу пропускну здатність. Від цих повеней найбільше терпіли села, які розташовані в поймі р. Дністер і її приток. У XIX ст. зафіксовані великі повені в Летні, Меденичах, Гірському, які завдали найбільших збитків: 1818 р., 1864 р., 1868 р., 1882 р., 1884 р., 1900 р. До початку Першої світової війни 1914 р. проводився протипаводковий захист: було відрегульовано р. Летнянку на віддалі 22 км, а також проведено корекцію і її притоки Коросниці до Летнянки. Роботи по Летнянці практично було почато перед війною, а після війни частково проводились за рахунок фінансування, яке виділяв власник земель у районі Меденич, доктор Генріх Колішер. Роботи проводились під керівництвом інженера Володимира Батасова. До 1939 р. роботи з врегулювання Дністра і його приток по осушенню пойми ріки через недостатне фінансування проводились повільно, а в деяких місцях були повністю припинені.

У кінці 1959 р. проводились ремонти Тершаківської меліоративної системи - розчистка каналів у поймі Летнянки, Тисьмениці, Верещиці. У 70-х роках XX ст. почалося будівництво протиповеневих дамб на річках Летнянка та Дністер. Найбільші повені після будівництва дамб на річках Летнянка й Дністер мали місце в 1980 р., 1981 р., 1989 р., 1991 р., 1997 р., 1998 р. 6). Площа земель села становить 4741,1 га, з них населеного пункту - 551,0 га, сільськогосподарських угідь - 2211,0 га. У селі 846 господарських дворів. На початок 2019 р. населення складало 2 532 особи. Для села характерний процес депопуляції, за 2018 р. народилось -17 осіб, а померло - 39. За національним складом переважна більшiсть-українці; за конфесійною належністю-греко-католики.

 

     ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО СІЛЬСЬКУ РАДУ

До грудня 1939 року село входило до Дрогобицького повіту Львівського воєводства, від 4 грудня 1939 р. Дрогобицький повіт Дрогобицької області, від 17 січня 1940 р. Меденицький район Дрогобицької області, яка прoiснувала до 20 травня 1959р., а з 21 травня 1959 р. Дрогобицька область включена в склад Львівської області. Як і всі землі Західної України, у 1939 р. село ввійшло до складу УРСР, пробувши в її складі до 10 липня 1941 р., коли сюди ввійшли німецькі війська. Перепис населення в 1939 р. показав, що в ньому проживало понад 3,5 тис. осіб, з них 2,4 тис. українців, 950 поляків, 15 жидів і більше сотні німців, які до кінця 1939 р. виїхали до Німеччини. Летнянська сільська рада депутатів трудящих-надалі-сільська, районна, обласна рада розпочала свою діяльність у серпні 1939 року.

Першим Летнянським сільським головою був Кушнір Петро, секретарем-Середяк Роман (дяк). Потім, до початку війни, головами сільської ради працювали Раньовський Iван та Рафальонт Петро. Під час німецької окупації у 1941 році Летнянська сільська рада припинила свою діяльність аж до 1944 року. У селі було створено комітет самооборони, який очолив Гриньків Евстахій, по-вул. Сливка, за що був вивезений у післявоєнний період до Сибіру, де й помер. Після визволення Дрогобиччини у 1944 році сільська рада поновила свою діяльність і була підпорядкована Меденицькій районній раді Дрогобицької області.

На підставі Указу Першого секретаря УРСР від 21 травня 1959 року Дрогобицьку область було ліквідовано, а її територія ввійшла до складу Львівської області. Відповідно Летнянська сільська рада була підпорядкована Меденицькій районній раді Львівської області. За цей період головою сільської ради працювали Липа Михайло, Вареницький Євстахій, Хамандяк Микола, Яніcів Євстахій, секретарем-Радловський Петро, Федисяк Степан. Потюк Петро Іванович-1925 р. н. у 1949 р. працював бухгалтером, а. Радловський Федір Павлович (Федусь)-головою колгоспу, що був розташований на Хаптазівці в Летні. Петро Іванович закінчив Добромильську однорічну школу-1948 р., а до цього був вивезений у Hімеччину. Після повернення одружився з летнянкою Катериною Солохою. Батьки нареченої були проти цього шлюбу, тому що він був комуністом, крім того, розібрав у них стодолу для колгоспних стаєнь. 

Дробіняк (Солоха) Марія Миколаївна 1942 р. н. у 1961 р. закінчила Крукеницький сільськогосподарський технікум. Від 1961 до 2002 р. працювала бухгалтером у колгоспі в Летні. Рано залишилася вдовою, виховала двох синів. Надзвичайно добра людина, не одному односельчанину допомогла в житті, хоча коріння її родом із Рудок Самбірського району. Предки її поселилися в Монастирі близько 1800-1850 р. У ті часи в присілку Монастир-Летнянський був великий базар-ярмарок, який славився торгівлею кожухів. Ця місцина припала їм до душі, бо тут ліс, річка, ставки, родючі землі, а головне - добрі люди. I тому вся велика родина Солохів поселилася тут у святому райському куточку Монастиря. Під час і після війни під прикриттям бандерівців у лісі в криївках переховувались і місцеві бандити. Часто вночі в пошуках їжі вони нападали на мирних жителів, грабували, гвалтували. Таку 1946 р. вони вночі, підкравшись до сільської ради, через вікно з карабіна розстріляли двох невинних молодих хлопців-В. Є. Жука, 1923 р. н., та С. Ф. Романіва, 1922 р. н., а потім, зайшовши всередину, скинули з полиць архівні документи на убитих-і підпалили. Ці хлопці охороняли приміщення.

У вересні 1959 року Меденицький район було ліквідовано, його територія увійшла до складу Дрогобицького району Львівської області. Головою сільської ради за цей період були Нестор Франка, Липин Федір, Потюк Петро, Козар Клавдія, секретарем ради-Салахманович Катерина, Кутнів Юліан, Середяк Євгенія, яка перед тим працювала секретарем у Меденицькому суді. Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради від 01.10.1976 року ном394 «Про адміністративно-територіальне впорядкування деяких населених пунктів Львівської області» Летнянську сільську раду було ліквідовано з 01.12.1976 року, а населені пункти Летня, Рівне, Коросниця передано в підпорядкування Меденицькій селищній раді Дрогобицького району Львівської області. У 1986 році виконавчий комітет Львівської обласної ради ухвалив рішення про утворення від 19 листопада Летнянської сільської ради з центром у селі Летня та підпорядкував їй села Pівне й Коросницю. 

 

    ГОЛОВИ ТА СЕКРЕТАРІ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ 1987-2020 

Потюк Михайло Степанович народився в багатодітній сім'і 14.08.1950 р., 1957-1965 рр. навчання в Летнянській школі. 1965-1969 рp. - навчання в Стрийському с/г технікумі. 1969-1971 рp. - служба в армії. Після звільнення з армії працював столяром у сільгосптехніці м. Дрогобича. У 1974 р. одружився. 1975 р. — завідувач господарства в Летнянській школі. Після закінчення Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. I. Франка з 1987 р. працював учителем трудового навчання. 1990-2000 рр. - голова Летнянської сільської ради. 1990-2000 рp. - голова Летнянської сільської ради. 2000-2005 рp. - директор Летнянського цегельного заводу. 3 2007 р. — заступник директора з господарської частини в Меденицькому СПТУ-18. У 2010 р. вийшов на пенсію. За час перебування Михайла Степановича на посаді голови сільської ради почалося будівництво школи. 

Головою колгоспу тоді була Лапчук Надія Василівна, яка разом із Михайлом Степановичем доклала максимум зусиль щодо будівництва на- вчального закладу. У 1990 році голова сільської ради з власної ініціативи поїхав до Києва в НАК Нафтогаз України з проханням виділити кошти на будівництво школи в обмін на проектування облаштування летнянського газового родовища. Основою для проектування став проект розробки летнянського родовища, затверджений заступником голови правління концерну Газпром від 23.02.1990 р.

У липні 1990 р. генеральний директор ВО Укргазпром В. П. Максимів дав завдання на проєктування й облаштування летнянського газового родовища й газифікацію вулиці Лісної на суму 38000 крб. та пайову долю в будівництві 800000 крб. школи У 1993 р. за погодженням голови сільської ради Потюка Михайла Степановича з державним газовим концерном Газпром було ухвалено рішення про будівництво трьох мостів через річку Летнянку й підведення газопроводу середнього тиску по вулиці Лісній, будівництво ГРП середнього тиску в с. Рiвне.

Нестор Ярослав Іванович народився 20.04.1956 р. с. Летня Дрогобицького району Львівської області. Одружений, дружина Надія, має дві дочки-Мирославу та Марію. 1963-1971 рр. — навчання в Летнянській восьмирічній школі. 1971-1975 рp.- навчання в Дрогобицькому механічному технікумі. 1975-1977 рp. - служба в Радянській армії. 1977-2000 p. - працював на заводі Граніт. Спочатку робочим, потім майстром, а згодом начальником цеху. 1987 р. - закінчив Львівський політехнічний інститут. 3 2007 р. працює на заводі Леоні. За його діяльності на посаді голови с/p було проведено телефонізацію села, розроблені технічні умови газифікації сіл Рівне, Коросниці та вул. Лісної. Постійний учасник художньої самодіяльності, працює дяком у місцевій церкві Св. Євстахія. 

Янісів Роман Іванович працював на посаді голови Летнянської сільської ради від квітня 2006 року до жовтня 2015 року. За час його каденції проведено поточний ремонт дороги та газифікацію вул. Лісної в селі Летня, сіл Коросниця й Рівне. Відкрито продуктовий магазин у с. Коросниця. Роман Іванович посприяв разом із головою Дрогобицької райдержадміністрації Михайлом Кравцем реорганізувати Летнянську основну школу в середню. Завдяки їм учні мають можливість здобувати середню освіту в рідному селі. 

 Бохонок Петро Романович народився 24.05.1975 р. в с. Летня Дрогобицького району Львівської області. Одружений. 1991 р. закінчив Летнянську основну школу й вступив на навчання у Львівський будівельний технікум у смт. Брюховичі. 1994 р. - закінчив навчання з червоним дипломом. До 2015 р. працював за фахом технік-будівельник. 3 листопада 2015 р. обраний на посаду Летнянського сільського голови. 3 2019 р., від часу створення Меденицької ОТГ займав посаду виконувача обов язки старости Летнянського старостинського округу Меденицької селищної ради.

У грудні 2020 р. повторно був призначений старостою Летнянського старостинського округу. Основним його здобутком за час перебування на посадах було проведення поточного середнього ремонту центральної дороги в с. Летня й реконструкція вуличного освітлення в цьому ж селі та в селах Pівне, Коросниця, котрі входять до Летнянського старостинського округу. Завдяки мікропроектам реконструйовано приміщення будинку культури, замінено перекриття даху будівлі сільської ради. Біля приміщення будинку культури облаштовано спортивний майданчик. 

Радловська Стефанія Іванівна - секретар Летнянської сільської ради від 1987 р. до 2015 р. Народилася 1.08.1961 р. в 1976 р. закінчила в рідному селі восьмирічну с. Летня. У школу. 1976-1980 рp. навчання в Крукенецькому технікумі, спеціальність- бухгалтер. 1982-1987 pр. навчання у Львівському сільськогосподарському інституті, спеціальність - економіст із бухгалтерського обліку. Стефа Iванівна мудра, грамотна, відповідально ставилась до своїх обов'язків. Була депутатом декількох скликань Меденицької селищної ради, Летнянської сільської ради, тричі - районної та обласної рад. Тому депутати неодноразово на сеcії обирали її секретарем сільської ради. На цій посаді вона пропрацювала 28 років. 3 2016 р. начальник відділення ВПЗ Летня.

 

         ПЕРША ТА ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

Перша світова війна-глобальний збройний конфлікт, що розвивався перш за все в Європі від 28 липня 1914 до 11 листопада 1918 року, у якому брало участь 38 держав із населенням 1,5 млрд. мешканців. Під час неї загинуло понад 10 млн. солдатів і цивільних мешканців. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію початку XX століття. У цій війні брали участь молоді хлопці з села. Підбирали тільки здорових і високих ростом. Лавриш Андрій Іванович 1896 р. н., теж служив у Австро-угорській армії. Був при артилерії їздовим. Під час війни в 1914 р. був поранений, лікувався в госпіталі в м. Bідні. Після повернення додому одружився з Гайдук Агафією 1890-1957 рр., по-вул. Музичиха. У них народилося шестеро дітей. Був заможним селянином, мав у своєму користуванні масловиготовлювач. 

1 вересня 1939 р. почалась Друга світова війна. Німеччина оголосила війну Польщій через два тижні і її окупувала. Перші фашистські бомби впали на Дрогобич не в червні 1941 р., а на початку вересня 1939 р. Оскільки Західна Україна перебувала під окупацією Польщі, то най момент вторгнення німців війна застала чималу кількість західних українців, в тому числі летнян, на дійсній службі у Війську y Польськім, а ще певна частина галичан була мобілізована польськими властями одразу після нападу Німеччини. Уже в перші дні бомбардувань німецької авіації були спалені польські аеродроми у Львові, запалали нафтофі свердловини в Бориславі, Дрогобичі, а також, за переказами жителів, у летнянському лісі було збито кілька літаків, загинуло багато людей, тому до середини вересня 1939 р. немало наших земляків поклало свої голови на польсько-німецькому фронті.

22 вересня 1939 р. кавалерійська дивізія ім. Котовського, яка входила до складу Українського фронту, яким командував генерал С. Тимошенко, вступила у Львів. 26 жовтня 1939 р. в приміщенні Львівського оперного театру відбулися Народні Збори, які мали водночас позитивні й негативні наслідки для західних українців. 3 історичної точки зору воз'єднання Західної України з Великою Україною, відкриття українських шкіл, технікумів, вузів, дитячих садків, безплатне лікування, ліквідація масового безробіття-усе це було, звичайно, позитивним явищем, а все решта-негативним, зокрема проголошення радянської влади в краю, конфіскація приватної власності, насаджування колгоспних артілей, закриття українських просвітницьких осередків, які поступилися місцем так званим клубам, встановлення тоталітарного сталінського режиму, жахлива депортація корінного населення в Сибір, масові арешти й убивства інтелігенції в Галиччині. 4 грудня 1939 р. Президія Верховної Ради СРСР видала указ про утворення Львівської, Тернопільської, Станіславської та Дрогобицької областей. 

Після визволення Радянською армією заxідних областей України в селі були створені перші органи Радянської влади. До складу комітету ввійшли учасники підпільної боротьби: голова Хамандяк Василь Петрович, секретар Гайдук Микола Васильович. Тоді ж була створена партійна й комсомольська організації. У 1939 р. новою владою ліквідовано в селі товариство Просвіта. У цьому ж році створений перший колгосп ім. Івана Франка. До весни 1941 р. у колгоспі налічувалося всього 50 дворів. Головою колгоспу був Середяк Микола Григорович. На початку жовтня 1939 р. тимчасове управління Меденицького району видало постанову про вибори до Українських Народних Зборів Західної України.

Безправними були селяни Західної України. Віками їх гнобили іноземні поміщики, наживалися на їхній праці. А вже за Радянською Конституцією їм обіцяли надати право бути обраними в органи радянської влади. У січні 1940 р. відбулися загальні збори селян, присвячені підготовці до виборів до Верховної Ради СРСР УРСР. На збори прибуло понад 100 жителів села, на яких виступали Гайдук М., Хамандяк В. П. У 1940 р. з села в Сибір вивезли 6 родин-31 особа, а також усіх гайових, що працювали в ліci. Перед закінченням терміну депортації всіх збирали в клубі й наказували писати заяви на постійне місце проживання в цьому регіоні. Який тільки опiр не чинили люди, але всі добровільно-примусово писали заяви. Потепління наступило в 1960 р. А коли поверталися додому, то було важко прописатися за місцем проживання.

 

      КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ СЕЛА

 

У 1868 р. громадський діяч о. Степан Качала запропонував видавати книжки українською мовою. Були вироблені офіційні юридичні документи й проголошено створення товариства Просвіта. Проте події розгорталися надзвичайно складно. Управа в Галичині належала крайовому сеймові, більшість якого складалася з поляків. Ще в 1866 р. у Львові утворилася течія москвофілів, які оголосили єдність галицьких русинів із цілим руським світом. Це був одночасний політичний тиск Москви й Варшави на галицьку інтелігенцію за право володіти Галичиною, її народом. Уряд Російської імперії постійно намагався мати вплив на українське населення в Галичині, яка входила до Австро-Угорськоi імперії.

У Летні першу читальню Русько-Галицького товариства ім. М. Качковського було відкрито до Першої світової війни. На жаль, точна дата відкриття читальні невідома, адже восени 1946 року в сільській раді згоріли всі архівні документи. Але про те, що в 1900-х роках читальня в Летні існувала й налічувала 100 членів, знаходимо відомості в книзі «Шематизм всего клира греко-католического епархій..» 1909 року, Перемишль. Оскільки на той час у Галичині вже були свідомі освічені люди, які розуміли облудливість товариства ім. М. Качковського і розпочали підготовку до створення Просвіти. У 1904 році Митрополит Галицький А. Шептицький написав знамените послання «О квестії соціальній», у якому радив священникам активно включатися в процес економічного відродження українського народу. На це послання охоче відгукнувся о. Юліан Дуцько 1880-1938, який був y 1918 р. призначений парохом у Летню. Він став одним із натхненників і організаторів товариства Просвіта. У 1922 р. летняни активно включилися в процес просвітянської роботи. За власні кошти купили чималий шмат землі, побудували хату-читальню на Горбку, де зараз магазин В. Жука. Організатором будівництва була заможна сім'я Макарів, яка проживала навпроти браїнки.

Народний дім у селі існував ще за часів Польщі. Один в центрі села, а другий - на території лісництва. Керівником був Жук Василь Андрійович 1923 р. н. Його та Степана Романіва 1922 р. н. вбили та спалили бандити в сільській раді 1946 року. У 1953 р. колгосп розпочав будівництво клубу, а відкрили його в жовтні 1958 р. на честь 40-pіччя ВЛКСМ. У приміщенні було фойє, гримерна, зал на 300 місць, бібліотека, а також відділення зв'язку. Були задіяні такі самодіяльні гуртки: хоровий, драматичний, вокальний і танцювальний. 

Після проголошення незалежності України в 1991 р. будинок перейменували в народний дім і освятили. Працівники селянської спілки відсвяткували тут обжинки першого врожаю в незалежній Україні. 3 1994 р. працює художнім керівником надзвичайно обдарована музичними здібностями, артистична, талановита Кінаш Надія Iванівна. Завдяки її старанням у селі відбуваються різні культурні заходи. 3 2001 до 2007 року Народний дім очолювала дочка Ольги Степанівни Глов'як Наталія Романівна. 3 2007 р. - директор Паньків Оксана Володимирівна. До 1998 року в селі було дві бібліотеки, одна з яких у Бондарі, де бібліотекарем працювала Білоган (Микитин) Віра Євстахіївна, а після неї - Зубрицька Оксана Юліанівна. У другій бібліотеці, у центрі села, бібліотекарем працювала Дробіняк Мaрія Йосипівна. У 2001 р. бібліотеки об'єднали, залишивши тільки одну.

 

   ЛІСНИЦТВО

 

Летнянське лісництво входить у структуру підприємства ДП Дрогобицьке лісове господарство. Розташоване в північно-східній частині Дрогобицького району. Загальна площа лісництва становить 5483 га. Територія лісництва відноситься до прикарпатської зони, переважають важкі перезволожені грунти, спостерігається застій води й вимокання як лісокультур у лісі, так і сільськогосподарських культур. У 2009 р. лісництво було поділено на Нижньогаївське та Летнянське. Породами, які переважають, є дуб та сосна звичайні, ялиця біла, модрина та ялина европейська. Щорічна розрахункова лісосіка головного користування становить 6800 м. Рубки формування та оздоровлення лісів проводяться на площі 25 га із вирубкою 6-7 тис. м. в рік.

Гордістю лісівників та жителів Летні є базовий розсадник у Летнянському лісництві площею 20 га для розведення основних лісових порід, таких як дуб звичайний, клен-явір, ялиця біла тощо. Посівне відділення складає близько 2 га, а шкільне відділення закладено на площі 1,5 га. У 15-ти коробах щорічно проводиться зелене живцювання декоративних рослин у кількості близько 50 тисяч штук. Відрадно те, що за останні роки попит на придбання посадкового матеріалу для озеленення зростає. Тут є такі цікаві декоративні саджанці деревних та чагарникових порід, як ялина срібляста, тис ягідний, ялівець козачий, туя західна, самшит, айва японська, чорноплідна горобина, калина, спіреї різних видів та багато інших порід. Усього є 30 різновидностей порід. Крім того, у 2010 р. створено клонову плантацію ялиці білої на площі 5,3 га кількістю 525 шт. У 2013 році закладено дві плантації модрини європейської.

У 2018 р. в лісництві на території розсадника було закладено родинну плантацію дуба звичайного на площі 2 га кількістю 3 млн. 200 тис. саджанців. Збір насіння проводиться лісництвом у кількості 1-3 тонни. На лісорозсаднику для догляду за посівами працюють ліcокультурниці та майстер. А догляд за лісовими культурами проводиться на площі 150 га. Для трильовки лісу утримують 4-ох коней. У штаті лісництва 20 працівників: лісничий, помічник лісничого, бухгалтер, майстер лісозаготівель, 4 майстри лісу, майстер лісорозсадника, егер, 3 трактористи, 3 бензопильники та 4 обрубники лісу. 20 квітня 2017 р. в Летнянському лісництві відбулось освячення нової техніки, придбаної для лісництва,-трактор МТ3-892.2 для базового лісорозсадника, штанговий оприскувач ємкістю 300 л, культиватор суцільного обробітку та сільськогосподарський трьохкорпусний плуг. Освячення провів настоятель місцевого храму о. Володимир Горін. У лісництві на базі Летнянського НВК діє шкільне лісництво, яке налічує 15 юних лісівників, які під керівництвом досвідчених працівників лісу вчаться вирощувати, садити та обробляти лісові культури. 

 

   КАДРИ ЛІСНИЦТВА

Лісництво в Летні існувало ще з давніх часів. У 1868 р. ліс та інші маєтки були продані Йосифу та Маврицію (Мошкові) Колішерам за 560000 зр. У 1877 р. двірські землі були у власності Йосифа Колішера та нащадків Германа Френкля. Пізніше лісами володів поляк, пан Стоцький. Після нього власником лісів за Польщі був єврей Майблюнт. У нього було 3 дітей: Салька, Цеська та Бронька. Його дружина була дуже доброю, ділилася харчами з сусідами. Майблюнт побудував житло для сім'ї біля лісу, на території лісництва-зараз у цій хатi мешкає Олексій Григорович Мельничук, вул. Зелена і проживав там до 1942 р. Очевидці згадують, що молодь охоче йшла до лісу на роботу, а поверталася весела, співаючи пісень, тому що єврей щодня видавав їм зарплату. I тому його прозвали Касер. Під час Другої світової війни Майблюнта й всіx жителів еврейської національності, що проживали в селі, німці вивезли та розстріляли. 

Після війни НКВС усіх лісників виселив у Сибір, тому що вони знали, де розташовані криївки бандерів, але їх не здали. Це лісні Бучацький, Олекcій Лисик, Iван Заяць. Із приходом у село німців на посаду лісничого було призначено німця Гина. Він утік разом із німцями з Коросниці та Рівного, коли закінчувалась війна. Після нього за руских лісничим був Климак із Меденич. Але був недовго. Наступним лісничим був Живак Iван Якович-від 10.12.1946 1958 р. Помічником лісничого, а потім лісничим був Леус - 15.10.1947 р. - квітень 1961 р. Після Леуса - Павлов Ростислав Федорович - 16.08.1960 р. - 08.1967р. Очевидці стверджують, що був хорошим спеціалістом, відданий лісовій справі й організовував великі лісорозсадники площею від 20-ти до 30-ти га iз застосуванням механізації. Він умів тримати дисципліну й порядок, постійно піклувався про стан лісокультур, а також дбав про кадри: посилав лісників на навчання. 

У травні 1968 р. на посаду майстра лісокультур у лісництво прийшла випускниця Шацького лісного технікуму Климів Анна Петрівна 1945 р. н., родом із Летні. За 33 роки роботи вона стала незамінним спеціалістом лісництва з вирощування посадкового матеріiалу в лісорозсадниках і теплицях. Надзвичайно великий вклад у ліcову справу внесла вона своїми натрудженими й вмілими руками, передаючи свій досвід усім лісокультурницям. 3 1967-1971 pp. - лісничий Гуменчук Іван Прокопович. Після Гуменчука - Шишка Р. С. 1971-1975 рр. Наступний - Чорний Олег Степанович 1975-1988 рр. 

 

   ЛІСОВА ФАУНА

Летнянські ліси багаті не тільки на різнобарвну деревину, трав'янисту рослинність, а також і фауну. Найбільше тут водиться гарних, милих, довірливих косуль, диких кабанів, зайців, лисиць, куропаток, білок, диких качок. Люблять завітати до лісу гордовиті, поважні лосі. У 1965 р. в кв. номер 6 летнянської дачі був побудований фазанарій, де вирощували фазанів. І в 1968 р. я випустив у ліс 5 пар фазанів. Для поповнення лісової фауни, а також для випуску в лісовий простір лісництво вирощує вольєрним методом диких кабанів, де їх на 2020 р. нараховувалось понад 10 шт. новонароджених.

Летнянське лісництво було визначено як мисливське, і це не випадково. Тут є унікальні можливості для розведення, збагачення лісової фауни, а зрештою, і для полювання. Дві досить великі лісові дачі лонська-з'єднані між собою вузьким перешийком, так званим лугом. Рельєф цих дач досить перерізаний ярами, балками й видолинками, сприятливими для фауни. 

У 1970 році лісництву було дано завдання відстрелити дикого кабана на експорт із дотриманням таких умов: вага - 100 кг, стріляний - у голову, без пошкодження шкіри. Лісова охорона лісництва, у тому числі єгер Гонсевич Михайло, організовують підгодівлю диких тварин, заготовляючи кормові віники, жолуді, кукурудзу, бульбу, топінамбур та інші корми. Виготовляють і наповнюють солонці та кормушки. 

 

ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО "МЕРИНОС-ЗАХІД"

Коли потрапляєш на одну з трьох ферм Дмитра Огньова в Летні, то одразу бачиш і розумієш, що це не є господарство в класичному розумінні цього слова: европейські стандарти будівництва приміщень для овець, доглянута територія без такого звичного для українських господарств паркану. Кожен охочий може потрапити на територію ферми та подивитися, як випасають овець. До тогожуже не один рік поспіль на фермі організовують літній дитячий табір із метою працетерапії, ознайомлення дітей із особливістю роботи сільського господарства. Проте в планах українського фермера- створити козячі ферми, а також продати франшизи власної моделі фермерства для створення не лише у Дрогобицькому районі, а й в усій Україні малих сімейних господарств такого типу. 

Усе почалося з того, що в сина фермера Дмитра Огньова виявили алергію на хімічні добавки. Боротися з алергією стало практично неможливо, i ciм'я вирішила переїхати з Києва спочатку до Одеси, а вже потім повернутись у Дрогобич, рідне місто фермера. Спершу придбали невелике приміщення в Почаєвичах, де облаштували господарське подвір'я, а згодом викупили занедбану ферму в Летні. Щоб організувати господарство якомога ефективніше, Дмитро Огньов вирішив подивитися, як працюють на европейських фермах.

Перша ферма, на яку він потрапив, виявилася, власне, овечою. Це i стало певним сигналом для нього. Те, що Дмитро побачив у Європі, зовсім не відповідало нашому стилю життя, і він зрозумів, щоб досягнути успіху, потрібно якнайшвидше переймати передовий досвід. Ще три роки тому на місці сучасної ферми в Летні стояло шість колгоспних будівель, які були в жахливому стані, без вікон і дверей, а довкола росли кущі борщівника, які сягали трьох метрів у висоту. Багато хто відрeагував дуже скептично на ідею створення ферми на цих руїнах. Але вже зовсім скоро будівлю було реставровано й добудовано додаткові приміщення для розведення овець. 

На овечій фермі тільки 20 га придбаної землі, решта-тимчасова оренда. У всьому світі фермер має землю поряд зі своїм господарством, приблизно 20-30 га на 300 тварин. Власна територія потрібна й для кормової бази, адже доставка кормів далі ніж на 4-5 км завдає збитків. В Австрії найбльша ферма не перевищує 600 тварин, а це менше, ніж будь-яка ферма в Україні. Там існує чітка прив'язка до землі: 10 овець на 1 га поля. Тому навіть якщо у фермера є потенціал тримати 1000 овець, він не збільшує кількості голів як тільки з огляду на те, що має, наприклад, лише 60 га поля. У Дмитра Огньова є ще одне невеличке господарство неподалік Дрогобича, у селі Залужани. На цій фермі, збудованій за прототипом поширеної у Європі сімейної ферми, розводять тірольську породу овець. 

 

СІЛЬСЬКІ МАЙСТРИ-УМІЛЬЦІ

Середяк Микола Григорович

Народився  1905 року в селі Летня. Був відомим майстром із виготовлення дерев'яних каркасів жилих будинків, як в Летні, так і за її межами. Після служби в Австрійській армії почав займатися улюбленою справою. Велика cім'я, що складалася з 2-х батьків та 8-ми дітей, змушувала його працювати в поті чола.

I тільки завдяки наполегливості Миколі Григоровичу вдавалося справлятися з цим завданням, хоч робота включала в себе такі трудомісткі операції, як вивіз лісу по лісовому бездоріжжю з ручним завантажуванням на гужотранспорт.

У сім'ї панувала строга дисципліна, кожний знав свої обов'язки, цінилася порядність, чесність, працьовитість. Завдяки наполегливості всі діти здобули освіту, стали хорошими спеціалістами, добрими господарями. Помер 1985 року.

 

Ликун Петро Михайлович

 Народився 1936 року в селі Летня. Протаких кажуть: Майстер - золоті руки. Усе вміє зробити. Що візьме в руки — то все горить у руках. Походить із династії будівельників. Дід Семен - 1881 року народження будував церкви, житлові будинки. Родом із Тустанович, де й досі стоїть церква, яку він збудував.

Батько Михайло - 1906 р. н. був талановитим столяром, будівельником, інженером; керував зведенням костелу в Меденичах, лікарні в Коросниці та Меденичах, райкому партії в Дрогобичі, Стрию тощо; зводив будинки для мешканців Летні, навколишніх сіл та міст.

На той час тільки у с. Рудники ним було зведено 80 хат. Петро Михайлович змалку допомагав батькові, переймав його досвід і вже в 14 років мав замовлення в Гірському, де самостійно керував зведенням житлового будинку. Не одна людина в селі й районі вдячна йому за виготовлені вікна, двері, встановлення підлоги, зведення шатрового даху, все це була ручна робота, бо не було тоді станків. У його будинку всі меблі виготовлені власноруч. Він один серед своїх ровесників, який ще живе й працює досі. У травні 2021 р. йому виповниться 85 років.
 
I таких майстрів-умільців у селі дуже багато: це Дробіняк Петро, Гриньків Петро, Потюк Степан і його син Михайло, Марковський Каземир, Лавриш Роман, Паньків Микола, Мусяло Євстаxій, Кулик Богдан, Верещак Андрій, Ліснянський Iгор, Пiгут Степан. Можна сказати, що майже в кожній хаті живе майстер, бо село як писанка. деш чи йдеші милуєшся кожною хатою, подвір'ям, їхньою охайністю та вишуканістю. 
 
Костецький Степан Васильович
 
Здобув знання та навики ковальського хисту ще за Польщі в Дрогобичі. Після закінчення Другої світової війни Степан Васильович працював у колгоспі за мізерну плату. Він виконував найрізноманітніші роботи: кував коней, оковував вози, виготовляв плуги, борони, культиватори та інший сільськогосподарський інвентар. Люди були вдячні йому за якісні вироби. За одну підкову й вкованого коня йому платили 2 крб., а за оковку одного воза, що забирало близько двох тижнів, давали не більше 16-18 крб. Здібними його учнями були Йосип Возняк, Микола та Євстахій Дробіняки.
 
Середяк Василь Григорович
 
Народився 1906 року в Летні, майстер з виготовлення возів. Тому люди дали йому прізвисько Стельмах. Роботи Василя Григоровича мали попит далеко за межами села. Він вкладав у свій виріб надзвичайно велике старання, хист, вміння, відповідальність. Такої великої якості свого виробу ніхто не добився. У 1946 р. організатори колгоспу під час насильницької колективізації зловили його ввечері на дорозі й запроторили в камеру (Меденичі) на цілих дві доби без іжі та пиття, давши лише папір і ручку, щоб написав заяву прийняти його в колгосп. Так насильно вибивали заяви на a потім змушували працювати цілий день за копійчану зарплату.
 
Середяк Михайло 
 
Народився 1908 року в селі Летня. Був спеціалістом-будівельником, зводив дерев'яні житлові будинки. Він був відповідальною, щирою, добродушною людиною, вкладав енергію, вміння й хисту свою роботу. Замовники-односельчани завжди з вдячністю відгукувалися про його працю. На війні будував переправи через ріки. 3 війни повернувся поранений, лікувався у Львівському військовому госпіталі, мав нагороди.
 
Середяк Григорій Миколайович
 
Отримав фах коваля в с. Нижні Гаї, пізніше досконало оволодів спеціальністю зварювальникай за цією спеціальністю працював до виходу на пенсію. Він був чесним, порядним, відповідальним, чітко дотримувався даного комусь слова. Його девіз: «Тверде слово-закон». Завдяки наполегливому характеру й невтомній праці йому вдалося побудувати хати всім трьом дітям.
 
Кобільник Михайло Іванович
 
Народився у 1910 році. Займався заготівлею худоби. Важку ношу прийшлось нести цій людині на своєму життевому шляху. У 1945 р. Михайло Iванович повернувся з війни інвалідом II групи з важким пораненням, від якого роками гноїлися рани. Допомога особам із інвалідністю була мізерна - 67 крб., і тому він пішов працював за невелику плату на ферму, бо потрібно було утримувати багатодітну сім'ю - 6 синів і 1 дочка. Не був цей чоловік багатий на землю та на інші статки, але був багатий душею, щирим серцем і світлим розумом. Люди горнулися до нього та йшли за порадою, довіряли йому. Він виправдовував цю довіру, чим справедливо заслужив подяку й шану від односельчан.
 

 Джерело:Дрогобиччина- земля Івана Франка. (Ю.С.)

 Джерело: Надія Козар "Летня, Благословенна Богом"

Hosting Ukraine