Літиня

Літиня- село положене серед болотнистого терену, і його початків дошукуються в ХІІІ ст. Тоді мешканці інших осель, в першу чергу Грушова, втікаючи перед татарськими нападами, шукали захисту в непроходимих болотах. І так, з часом, постала нова оселя, які замешкували втікачі тільки літом. З того й пішло- Літиня. Директором школи довгі роки був Яків Думин, який мав вплив на піднесення освітнього рівня села Літині. До Літині тепер приєднане село Тинів, яке раніше мало власну адміністрацію.

 Правова-майнову та адміністративну належність села Літиня XV-XVIІІ ст.

У XV-першій половині XVI ст. село Літиня належало шляхетській родині Літинських гербу Сас й  було,  по суті, родовим гніздом. У  Актах ґродських і земських  нерідко згадуються представники роду Літинських: Дробиш (Drobysch de Lethnyа) під 1442 р., Олешко (Olechno de Lethin, Оleskonem de Lithnya, Оleskonem de Lеthnya, Оlesko de Lеthуnya, Оleskonem de Luthnya, Оlesko Lеthinszky) -1457 і 1465-1467 рр., Лук’ян і Михалко (Lukyan et Michaelem de Luthnya) – 1466 р., Андрій (Andree de Lеthyna, Andree de Lеthynya, Andreаs Lеthynsky, Andreаs de Lеthyna, Andreаm de Lеthynya)-1471 і 1474 – 1475 рр., Степан (Stepan de Lyеthyna)-1492 р., Климко (Climko de Lyеthnya)-1500 р. Згідно з реєстром шляхетських  маєтностей  1508  р., власником  Літині  був  Юрій Літинський (Jurgi Lyetynski de bonis suis ville Lyetnya). А  Губицькі (Георгій і Бартоломій)  згадуються  лише як дідичі  Губич і Грушової. Проте у пізніших документах Губицькі  знову фігурують  як  власники  Літині. 24 червня 1531 р.король Сигізмунд  І через дрогобицького старосту Яна Кам’яноцького викупив у Баля Бартоломія і Георгія Губицьких їх частки у селах Літиня та Грушова. За цим документом  літинській  і  грушівській  громадам  було  надано  німецьке право, оскільки в німецькому праві в тих зем’ян вищеописаних перебували.
 
Відтоді  частина  Літині  відійшла  до  Дрогобицького  староства. Уже через шість днів після отримання німецького права та переходу під коронну юрисдикцію (30 червня 1531 р.) село Літиня фіксується як королівські добра Дрогобицького староства у документі про розмежування половини лук між ролівськими дідичами Стефаном, Філіпом і Дивишем Боярськими.  Літиня згадується серед сіл Дрогобицького староства, які король Сигізмунд І привілеєм 24 травня 1533 р. звільнив від таких специфічних податків як відумерщина, жировизна тощо. Уцьому документі згадано два села під названою Letnia, спочатку після Меденич, потім після Грушової (у другому випадку, без сумніву, малася на увазі власне Літиня).Наприкінці 1530-х рр. село Літиня опинилося у  складі  Самбірської  королівщини, яка  перебувала у держанні королеви  Бони  Сфорци.  В акті викупу солтиства у Літині ( Краків, 30 березня 1539  р.) село згадується серед  королівських  сіл,  які  належать  до   Самбірського замку. Очевидно, у держанні Бони Літиня довго не затрималася, бо вже на середину 40-х рр. ХVI ст. вона  знову згадується серед сіл Дрогобицького староства. 
 
Остаточно село стало коронним у 1554  р. 2 квітня того року Люблінський сейм затвердив обмін селами  між  королем  Сигізмундом  ІІ Августом  і  Климентом Літинським-останній,  віддаючи  королеві  Літиню, отримував Грушів і Кровичі в Любачівському старостві.Звісно, це не означало, що Літинські втратили Літиню цілковито-вони продовжували володіти деякими земельними угіддями в Літині, Тинові, Седлеці.Перехід Літині від Губицьких та Літинських  у власність Корони, з огляду на факти виміру літинських земель, викликають певні запитання.У 1531 р., після викупу сіл Грушова і Літиня у зем’ян  Губицьких, було  проведено поміру землі,  відповідно до якої в Літині наміряли 11 ланів. За логікою, після обміну селами між королем Сигізмундом  ІІ  Августом і  Климентієм  Літинським (1554  р.), частка  останнього в Літині приєдналася  до  літинських  маєтків у Дрогобицькому старостві. Іншими  словами Літиня-шляхетська зливалася з  ітинею-королівською, а відтак збільшилася земельна площа Літинських добр. 
 
Перебування Літині під юрисдикцією Дрогобицького староства тривало  майже  півстоліття.  Щоправда, 1555  року  дрогобицький  і  самбірський староста Ян Стажеховський отримав у заставу під 10 тис. зл. Меденицький ключ, у тому числі й село Літиня. Наприкінці  XVI  ст.  село  Літиня  було  передане Самбірській  економії – королівським столовим маєткам. Король Сигізмунд ІІІ 22 вересня 1592 р. на підставі сеймової конституції 1590 р., яка стосувалася маєтків королівського столу, прилучив Меденицьку тенуту державу з селами Меденичі,  Летня,  Більче,  Горуцька,  Раделич,  Лісна,  Грушова  і  Літиня (Літинка) та іншими до Самбірської економії з умовою, що вона підлягатиме адміністрації самбірського старости Єжи Мнішка. Навіть  після  приєднання  Руського  воєводства  до  Австрійської імперії (1772 р.), появи нового адміністративного поділу, за яким Літиня стала однією з громад Меденицького бецірку Дрогобицького повіту Самбірського  циркула,  економічно-виробнича  належність  до  Дублянського ключа зберігалася. Лише 1827 р. села Грушів, Тинів і Літиня були приділені до Меденицького ключа, разом з яким 29 вересня 1868 р. продані братам Йозефові та Мавріцію Колішерам за 560 тис. фл.
 
Правова (майнова) та адміністративна належність села Літиня протягом  XV-XVІІІ ст. змінювалася декілька разів. Початково будучи у приватній власності русько-волошського роду Літинських, воно у 1530-х рр. стало об’єктом королівських інтересів. Дрогобицький староста Ян Кам’яноцький,  мабуть,  насильницько-адміністративним шляхом змусив шляхтичів Літинських зректися своїх володінь у Дрогобицькому 
повіті. Тож у 1531 р. село потрапило до коронних маєтків Дрогобицького староства, наприкінці 1530-х – на початку 1540-х рр. встигло побувати у держанні королеви Бони, а у 1550-1580-х рр.-магнатів Стажеховських. 
Відтак, після перетворення Самбірського староства в королівську економію,Літиню разом з усім Меденицьким ключем було передано у тенуту Єжи Мнішкові.У першій половині XVІІ ст. Літиня разом з Грушовою передано в підпорядкування Дублянського двору. Власне, у складі Дублянського ключа Самбірської економії Літиня перебувала до 1827 р.
 
У Дрогобицькому повіті кількість сільського вчительства протягом окресленого періоду збільшилася майже у чотири рази. На 1870 р. число вчителів народних шкіл (на той час ще нереорганізованих в етатичні заклади) у селах Дрогобиччини складало 43 особи. Житлове приміщення для педагога та його сім’ї складалося здебільшого з однієї кімнати і кухні й було безпосередньо у будівлі школи. Для прикладу, у с. Літиня, згідно із протоколом реорганізаційної комісії від 15 травня 1874 р., шкільний будинок містив одну ізбу викладову і помешкання для вчителя-одну житлову кімнату й кухню.
 
Залежно від попередніх зобов’язань громад чи доміній, визначалися й умови надання вчителям дерева на опалення житла. Наприклад, громада с. Літиня 1 листопада 1875 р. ухвалила надавати вчителеві для опалення помешкання два сяги твердого дерева вартістю 10 зл. Чотири сяги дров, але вартістю 8 зл., повинна була постачати дидаскалові нижньогаївська громада, три сяги (4 зл. 80 кр. за сяг, всього – 14 зл. 40 кр.) – двірський маєток с. Лужок Долішній.У процесі реорганізації школи на етатичну змінилися підходи до рівня та нарахування оплати праці педагога. Оскільки більшість сільських громад на теренах Дрогобицького повіту налічували від 1 до 3 тис. осіб, платня учителя етатичної школи становила приблизно 300-400 зл. на рік.
 
Основну частину цих коштів сплачували, відповідно до своїх попередніх зобов’язань, громада та двірські маєтки, решту-доплачували із місцевого самоврядного та окружного державного шкільних фондів.Учитель школи в с. Уличне, відповідно до постанови КШР (8. 06. 1882 р.), мав отримувати також 400 зл., покриття яких розподілялося так: 240 зл.-громада, 58 зл. 80 кр.-табулярний маєток, що належав державі (така сума визначалася губерніальним актом від 3. 12. 1818 р.), та 6 зл. 41 кр.-приватні табулярні співвласники, тож готівкою педагог на той час отримував 305 зл. 21 кр.
Джерело: Галів М. "Село Літиня у XV-XVIII ст.: соціально-економічні аспекти"

Джерело: "Дрогобиччина- земля Івана Франка". (Ю.С.)

Hosting Ukraine