Меденичі

Меденичі- давня власність графів Мнішків. В 1939 р. числили 6 000 населення, що складалося з українських селян і польських осадників, які в більшості дома говорили по- українськи. Була також велика жидівська громада.

Меденичі походить,мабуть, від того, що колишні мешканці, користуючись великими  лугами і плавнями на дністрянських болотах, займались бджільництвом. На те вказує й печатка Меденич, яка, як герб, мала  три вулики. Хто і коли заснував Меденичі-ніхто не знає.

Перша історична згадка про Меденичі походить з 1395 р., коли польський король Ягайло, будучи з візитом в Меденичах, підписав шляхтичеві Яхнові грамоту про власність села. Мединичі існували ще в добу Галицько-Волинського князівства, бо через Меденичі проходив скорочений шлях на північ і північний  захід, то ж можливо, тим шляхом проходили численні валки із сіллю, що її виварювали в Дрогобичі. Треба сказати, що сіль у давнину булаважливим продуктом тодішньої торгівлі.

Після розподілу Польщі в 1772 р. Меденичі, разом із приналежними державі маєтками, увійшли в склад австро-угорської монархії. Мешканці так званого "Меденицького ключа", в який входило ряд сіл  як Більче і Летня- ліси, Горуцько, Літиня, Грушів,Тинів, Липинці, Раделич, Криниця- сіножати, Меденичі- бровар, млин  і заїзна корчма, так і раніше, як і під час панування Австрії часто попадали в конфлікти з власниками лісів, чи сіножатей. Одним із таких конфліктів, про який згадується  в Записках Наукового Товариства ім.Т.Шевченка, том XXIII, стор.65, був конфлікт між власницею фільварку в Криниці, Зофією Тарнавською і мешканцями Меденич, що закінчився ападом на її двір. За часів польського панування чимало конфліктів повставало як відгомін на визвольну війну Богдана Хмельницького проти Польщі.

З ревізії Перемиської землі з 1682 р. в Меденичах було "різних осілих халуп 140, бровар, млин і корчма".

Меденицька церква Божої Матері була старенька, крита гонтами, з маленькими віконцями, що ледь пропускали світло. Збудована вона з модеревого дерева, рік будівництва- невідомий. Ходила легенда, що вона пережила татарські напади, а коли татари підпалили церкву, то її не чіплявся вогонь. Однак, у списках історичних споруд за часів Польщі, церква в Меденичах вже не фігурувала.

Крім церкви був у Меденичах великий мурований костьол, що стояв на невеликому узгір`ї та домінував над околицею. Він був побудований, мабуть в XIX ст., ав побіч була побудована також плебанія. Недалеко ваід костьолу був польський "дом людови", в якому інколи відбувалися театральні вистави українського театру. Також в селі була синагога, до якої на більш урочисті свята з`їжджалися євреї із довколишніх сіл.

Після реформи Йосифа ІІ, маєтки "Меденицького ключа" було розчленовано. Цісарським декретом з 31-го грудня 1774 р. було знесено монастир оо.Василіян в Монастирі Летнянському, а на "камеральні землі" чи на землі польських монаших орденів спроваджено німецьких колоністів. Так постали в околицях Меденич німецькі оселі-Йосефсберг, Кенігсау і Угартсберг. Коли економічні проблеми цісарського двору стали критичними, а державний скарб був зобов`язаний платити великі військові відшкодування Прусії за програну війну, в 1866 р. було продано  Йоськові і Морицові Колішерам великі посілості лук і сіножатей в Горуцьку, Меденичах (також і бровар), великі масиви лісів у Більчі і Летні. Також інші маєтки- фільварки, млини, гуральні- були продані різним землевласникам, бо тоді не існували кооперативи чи спілки, а селяни звичайно, для викупу таких маєтків не мали грошей. Так постав у Меденичах новий чинник- власник маєтків і бровару, що не раз мав рішальний голос у багатьох справах громади.

Українці в Меденичах становили значно більший відсоток, ніж всі інші мешканці. Урядовці суду, пошти, поліції, в`язниці, учителі- говорили польською мовою.

Основним центром заробітчанства мешканців Меденич був бровар, що виробляв непогане "меденицьке" пиво. Бровар належав доктору Колішеру.  Цей бровар орендував єврей Остерзетцер, що ставився прихильно до українських справ, і завжди частував у броварі українськтих артистів заїзних театрів не тільки добрим пивом, але й  доброю вечерею.

Адміністративний центр Меденич, що стягав людей до містечка з різних сіл, був повітовий суд. Суд містився в двоповерховому будинку, в якому теж мали свій осідок пошта і поліція. Судові урядовці були переважно поляки. Секретарем суду був старорусин Василь Макар,  суддею був  Юліян Менцінський, заарештований та вивезений у Сибір, де і помер, та возний Раделицький. За часів ЗУНР повітовий суд в Меденичах мав чисто український характер, а урядові судові печатки були з написом "Повітовий Суд в Меденичах" і мали посередині герб- галицького лева.

В Меденичах діяла аптека та лікар. Звичайно, і аптекар і лікар були євреї. Останнього лікаря-єврея, коли його Гестапо мало забрати у гетто, вночі (за його згодою) забрали в лави УПА, разом із жінкою і дитиною. Яка подальша його доля, невідомо.

Першим українцем, що відкрив  у Меденичах адвокатську канцелярію, був колишній старшина УГА, доктор Іван Мартинюк. В його домі мав  свою "головну квартиру" "Союз Українок", щойого очолювала пані Наталія Мартинюк.

У 1818 р. в селі була відкрита Народна школа, і спочатку навчання проводилось у польській і німецькій мовах. Мабуть, після 1848 р. додано ще й "руську мову", однак  польський елементу навчанні переважав, і народна школа,хоч вже мала сім класіва, все ж була опанована поляками. Великим недоліком школи був брак відповідного приміщення.

У 1939 р. школу перевели у нове приміщення, в колишній будинок суду.

Посередині, біля церкви, був невеликий будинок, в якому була Читальня Просвіти, споживча кооператива "Єдність", Районна Молочарня та Гурток Рідної школи.

Крім української споживчої кооперативи та Районної Молочарні було в Меденичах теж і "Кулко рольніче", м`ясна крамниця поляка Боцяна та двадцять жидівських крамниць різного типу з матеріаламина вбрання, з залізними виробами, зі шкірою і шкіряними виробами, торгівля збіжжям, цукорня, дві пекарні, фабрика содовоїводи, склад будівельних матеріалів і дошок та інші. Всі ці крамниці у 1939 р. зникли з приходом більшовиків, а більшу частину товару пограбовано місцевими комуністами і їх помічниками з Летні, Опарів та Ріпчиць.

Під час відступу з українських земель за Меденичі та довколишні села йшла завзята битва, що розпочалась зранку 5 серпня 1944 р. В боях за село загинули такі вояки Українського Фронту: гвардії підполковник Поляков, Лейтенант Большаков, сержанти Кукуритов, Дередєєв, Ткаченко, солдати Овчаров, Малинов, Зануіло, Бєлов, Логанов, Кравченко, Дмитрієв, Пашин, Кондратов.

Чимало українців з Медениччини були в Січових Стрільцях, інші в УГА, перебули і "Чотирикутник смерти" і табори полонених в Польщі.Також уродженці Меденич зголосилися до Дивізії "Галичина", як і брали численну участь в лавах УПА.  Користаючи з того, що тут було дещо "спокійніше", в Летні часто переховувався провідний член ОУН, Зенон Коссак. Деякі члени Меденицького району брали участь в Похідних Групах ОУН. і серед них загинув, розстріляний Гестаппо на Півдні України. студент теології, Володимир Федисів з Летні. також був розстріляний за співпрацю з УПА Теодор Гриців, з с.Криниця. Чимало бійців УПА з Медениччини загинуло в боях, а більшовики, встановивши їхні прізвища, привозили їх на подвір`я батьків, не даючи поховати і по кілька днів. А опісля, ці родини вивозили на Сибір чи в Красноярський край. До Сибіру попадали і безневинні гайові-бідняки, що служили в лісах доктора Колішера. Стало відомо, що їх вивезли тільки за те, що вони, як знавці вісіх лісових стежок і криївок,могли бути провідниками

Дорогу ціну заплатили Меденичі за своє "визволення". А скільки людей з Меденич загинуло в підпіллі, скільки знищило КГБ, про це, мабуть, ніхто й ніколи не сповістить земляків.

 

 

Джерело: "Дрогобиччина- земля Івана Франка". Ю.Середяк.

Hosting Ukraine