Мікрорайон Баня Котівська

Частиною сучасного Борислава є мікрорайон Баня Котівська – колишнє маленьке село, що розкинулося уздовж річки Раточинки. Давно там на пологих схилах гір паслася худоба, отож навколо, особливо біля водопою, постійно виднілися сліди копит (ратиць), через що згодом одну з гір стали називати Раточиною, а річку – Раточинкою. Селище оточують гори та горбки: Раточин, Північний схил, Городище, Луцьова гора, а також поля: Мурче, Кут, Джухів, Солівки, Банська толока.

У надрах Бані Котівської не було покладів нафти, зате воно тісно пов’язане із соляним промислом Українського Прикарпаття. Назву поселення одні приписують заможному пану із прізвищем Кіт, інші вважають, що назва походить від тварини – дикого кота, які тут водились у давнину, треті вважають, що у села було містичне минуле і на його пагорбах два рази на рік збиралися відьми із чорними котами. Може тому на печатці села початку ХХ століття містилося зображення лежачого чорного кота – загадкового символу Бані Котівської.

Згодом, назву села стали ототожнювати із солеварнею, тоді вона ще називалася баня. Після чого ця назва закріпилась як офіційне найменування – Баня Котівська. Цікаво, що у першому слові назви наголошують літеру "а", в другому – літеру "о". Тож легенди Борислава набирають новий подих для сучасності, яка так чи інакше переплетена із славним минулим нашого рідного міста.

Баня котівська – у минулому – відоме місце видобутку солі, де існували дві промислові солеварні. Перша з них діяла з XVi ст. і була розташована на сучасній вулиці Івана Франка. Її будівля була вкрита ґонтом, а соляна вода для виварювання бралась з великої соляної криниці в місці під назвою Соляна вода. Вода проходила через систему дерев’яних каналів, які вели до спеціальних резервуарів, де відбувалось випарювання води та збирання солі.

Друга котівська солеварня була заснована в XVii ст. в підніжжі гори Раточин поруч з сучаною вулицею Лисенка. У ній використовувались спеціальні великі плити-панви, на яких відбувалося випарювання води, що була набрана з тієї ж криниці Соляна вода. Воду нагрівали на вогнищі, що забезпечувало швидке її випаровування та видобуток більшої кількості солі. Друга солеварня в Бані котівській належала родині Жупних, яка мала значний вплив на економічний розвиток міста та околиць.

Обидві солеварні забезпечували місцевих жителів та мешканців сусідніх міст і сіл сіллю, а також передавали сіль до збірника в Перемишлі. Проте, на початку XiX століття, із зростанням інших регіональних промислів виробництва солі, в тому числі в Дрогобичі, соляний промисел в Котові (Бані котівській) зупинився.

Джерело: Р. Тарнавський та В. Кравцов