Нагуєвичі

У 1940 р. загальна площа Нагуєвич становила 3400 га., з чого 1 748 було під шпильковим і листковим лісом.

У східному напрямку села протікає маленька річка, що зветься Збір. Назви поодиноких частин села такі: Слобода, де народився Іван Франко, Байзар, Кругельниця (горішній кінець села), Чертіж, Гостиславле, Гостиславська Гора, Ступенка, Березина, , Ріпник, Тернавка, Шишів, Могила, Черемосник.

В Нагуєвичах є джерела нафтової ропи. В 1940 р. було 6 шибів. Здобуту ропу перевозили до Борислава.

У Нагуєвичах є багаті джерела солянки, з якої селяни варили сіль, і через це мешканців села називали в Дрогобицькій окрузі зваричами. Виявлено також ознаки існування джерел земного газу.

На території Нагуєвич ростуть різні види дерев: ялові, смерекові, дубові, букові, кленові, березові, ясенові, вільхові й інші - в лісових смугах. Яблуневі, сливові, черешневі та інші- при обійстях.

Грунти Нагуєвич: глинясті, жовті, сипкі, сірі (врожайні), подекуди піскові. В лісових смугах Нагуєвич водяться лиси, сарни, олені, зайці, рідко дикі свині.

 

І С Т О Р І Я   С Е Л А 

Згідно із історичним нарисом доктора Юліяна Рабія, написаного на підставі історичних джерел і документів, що був поміщений в "Свободі" 1962 р., оселя Нагуєвичі, знана в українській історії ще в часах Галицького князівства, входила до княжих дібр "Посілості Самбірщина" Нагуєвичі, завдяки сільним копальням так званим солянкам, займали в Самбірщині одно з передових місць в економічно-торговельному житті, і тому вже  від XIII ст. ця назва  в історії підкарпатських сіл переходить аж до новітніх часів. Доктор Ю.Рабій уживає назви "Нагуйовичі", на підставі історичних документів, грамот князя Льва Даниловича з половини XIII ст.; далі в усіх привілеях польських королів, від часу загарбання Галицького князівства, від 1341 р. і документах з часів австрійського панування.

Самі нагуєвичани, навіть найстарші, не пригадують згаданої назви і в селі, як і в новітніх усіх урядових документах село називали Нагуєвичі, а в часі польської окупації по польському називали "Нагуйовіце". (Згідно з переказами найстарших мешканців, село мало назву Далева, але тієї назви документально не устійнено).

По загарбанні Галицького князівства польським королем Казіміром, Нагуєвичі зачислювалися до найбагатших посілостей на Підкарпатті, з огляду на свої  сільні та лісові багатства, і в дальшій історії часто становила предмет суперечок між польськими королями і наслідниками Спитка. Галицький князь Лев Данилович видав три грамоти в роках 1254, 1291 і 1292, списані на пергаментному папері, кририлицею в  руській мові. На основі цих грамот надав він власність самбірським єпископам, в р. 1254 єпископу Авраамові, а в 1291 р. єпископові  Євфемієві, а в році 1292 єпископові Гарийонові- багато сіл, в цьому і нагуєвичі, разом із церквами. Від року 1422 Нагуєвичі разом із іншими селами становили виключну власність перемиських і самбірських єпископів. Під час польської окупації всі три згадані княжі грамоти були потверджені привілеями короля Сігісмунда Августа в рр.1549 та 1955 і власність цих сіл, як єпископсмьких дібр, ніхто не заперечував аж до 1686 р. В 1686 р., скориставши з боротьби між православними і уніятськими єпископами за власність згаданих сіл, самбірський староста Ян Данілович силою зайняв ці села і прилучив їх в роках 1686- 1690 до Самбірської економії. Також під час тих спорів обох єпископів, польський король Владислав IV 5 грудня 1645 р. видав привілей в користь польського й римо-католицького пробоща у Самборі, на основі якого обтяжив  24 села Самбірщини в т.ч. й Нагуєвичі "десятиною" вісіх мешканців. Отже, мешканці Нагуєвич зобов`язані здавати щорічно  в самбірські шпихлірі щодесятий сніп від усіх зборів зі свого поля. Цю данину підтвердили королі Ян Казімір 2 березня 1656 р. та Міхал Корибут Вішньовєцкі 26 жовтня 1669 року.

Під час татарських нападів на село всі мешканці брали участь  у його обороні. В одному з тих нападів, у якому  татари спалили монастир, у його обороні взяли участь жінки. У Нагуєвичах мешкали такі роди:  Стецули, Заячуки,, Леньові, Пацеї, Вальки, Озори, Дебеляки, Гаврилики, Чаплі Громи, Сольварі, Хруники, Буцяки.

У великому двобої з напасниками особливо вславилася жінка з родини Гаврилик, убивши татарина, при якому було знайдено пограбовані скарби. Ці скарби наша героїня призначила на будову церкви. Її внучка, Марія Гаврилик передала ці скарби для збудування, на місці зруйнованого татарами монастиря, нової церкви і дзвіниці.Ім`я героїні видніло як фундаторки церкви на іконостасі.

За героїзм і відвагу нагуєвичан австрійська влада  надала громадській урядовій печатці знак меча, що залишився аж до московської навали й окупації Нагуєвич.

 

Н А С Е Л Е Н Н Я

Населення Нагуєвич в основному завжди було українським, між ними неповна сотня була жидівського й польбського походження.

Мешканці Нагуєвич займалися здебільшого хліборобством і ремісництвом. Було серед них багато й кваліфікованих робітників у копальнях ропи в Нагуєвичах і Бориславі. Жидівські мешканці тримали в своїх руках торгівлю: Гдальо Камерман, Янкіль Кац, Мойши Бавмгартен, Абрагам Франкель, Абрагам Бергер, Герш Камерман, Бріль Аба, Хаїм Зільбергер (обидва згадані корчмарі), Лайзор Зільбергер, Шміль Кляйнсберг. Поляки, переважно прислані з польщі, були урядовцями й лісовими інженерами. Місцеві польські родини були цілковито зукраїнізовані (Войтусіки).

Мішаних подруж українсько-польських у Нагуєвичах було троє.

 

Р Е Л І Г І Я

В Нагуєвичах було дві дерев`яні церкви. Велика парафія Святого Миколая була поділена на дві частини- горішню ідолішню. При парафії були церковні братства й сестрицтва та великий церковний хор.

Жидівські мешканці мали свою конгрегацію і святиню, де сходились на молитву кожної суботи.

 

К У Л Ь Т У Р А

В давні часи в Нагуєвичах була 4-класова школа, що містилась у малому будинку на середині села. Не всі діти могли перебувати у цій школі, то ж деякі багатші вчились у сусідніх селах (Ясениці Сільній і ін.), а бідніші залишались неграмотними.

Щойно в 1933 р. нагуєвичани збудували велику двоповерхову школу, в якій навчалось близько 400 дітей. Була це народна 7-класова школа, яка існувала до 1939 року.

Найвидатнішою українською учителькою протягом кількох десятків років була Гонората Винницька. Довголітнім директором школи був українець, Корнило Камінський.

З приходом радянської влади, народну школу переназвано на "неповно-середню школу". Тепер у селі Івана Франка є  повна середня школа.

Завдяки патріотичній організації Товариства "Січ", у Нагуєвичах збудовано в 1912 році Читальню Просвіти.Опісля, тут зорганізувався гурток "Рідної Школи". Також були тут  і аматорський театральний гурток,  і танцювальна група. і хор. В Нагуєвичах дуже добре розвивалися дві філії  кооперативи "Поступ" Івана Франка.

 Згідно з історичним нарисом доктора Ю.Рабія, в Нагуєвичах існувала жупа, в якій нагуєвичани варили сіль, і нею торгували в багатьох містах Галичини, навіть возили на ринки в Польщу, Чехію, Угри і Молдову.

 Королівську нагуєвицьку жупу в 1635 р. надав польський король самбірським єпископам як "бенефіціюм". Ця жупа називалася "королівською", проте в селі Нагуєвичах були і приватні жупи, які становили великий маєтковий прибуток для селян зваричів (зваричі- робітники, які виварювали сіль).

В актах з 1766 р. знаходимо "Ревізію самбірської економії", в якій вписано три міста: Самбір, Старий Самбір і Стару Сіль, сім ключів, сім дібр видержавлених і сім сільних жуп, в томучислі і жупу в Нагуєвичах. Було два роди вивареної солі, а саме: мілка сіль, яку толпіями убивано в товпці, і окрушинна сіль, яку зсипали в мішки. Технічним керманичем вежі був жупник, який провадив продукцію на всіх вежахданої жупи. В княжих часахжупниками були  місцеві,досвідчені селяни, але за Польщі вже зустрічаємо чужинців-німців, що працювали як фахівці: про них перший раз зустрічаємо згадку в актах з року 1436, при описах жуп.

Між першою і другою світовими війнами  багато нагуєвичан займалися теж купецтвом і мали свої крамниці серед них Василь Твардовський, Іван Чапля, Степан Чапля і його зять Спірала, Анна Навроцька.

 

Б У Д И Н К И

В давні часи хати будували  здебільшого з дерева і вкривали соломою. Хати мали одну або дві кімнати і, так звані, сіни.

Від 1930 р. в Нагуєвичах почали  будувати  вигідніші доми з добре обробленого дерева, які вкривали черепицею- дахівкою або бляхою, рідше гонтом. Хати мали щонайменше три кімнпти й веранду.

В горішньому кінці Нагуєвич стоїть прекрасна мурована вілла, звана "Двір", в якій містився заряд державних лісів. В її сусідстві стоїть мурований будинок, в якому містилась кооператива "Поступ". В долішньому кінці Нагуєвич, довголітній директор місцевої школи К.Камінський збудував великий модерний дім.

Були ще в селі дві менші вілли під самим лісом, в яких мешкали гайові.

 

У Ч А С Т Ь   У   В И З В О Л Ь Н И Х   З М А Г А Н Н Я Х

Десятки кращих синів села Нагуєвич пішли добровільно до українських Січових Стрільців у Дрогобичі, звідкіля через Стрий виїхали на Закарпаття.

Лмстопадовий Зрив нагуєвичани сприйняли з ентузіазмом. Вояки, що повернулисядо села з різних фронтів, відходили до нової української збройної сили- Української Галицької Армії. Інші, навіть не вертаючись додому, вступали там, де їх застав Листопадовий Зрив. Усіх нагуєвичан, що вступили до Української Армії було 151, в тому числі один молодий вояк єврейського походження- Зільберберг. Лише 17 з них повернулися живими.

 

Ч А С И   П О Л Ь С Ь К О Ї   О К У П А Ц І Ї

Насильством і терором почали поляки своє панування на батьківщині Івана Франка.

В 1919 р. Нагуєвичі перебули першу каральну експедицію. До села прибули регулярні військовічастини. Заарештовано майже всіх чоловіків, а сотні дітей і жінок звезлина середину села. Тут на очах жінок і дітей тортували арештованих. Опісля, підпалили.

Першу каральну експедицію закінчили поляки вивозом 135 людей у концентраційні табори Домб`я і Берестя Литовського. Сімнадцять в`язнівзамордовано, решта повернулися додому з втраченим здоров`ям. В школі навчали польською мовою.

Особливого піднесення зазнали Нагуєвичі під час урядування Василя Твардовського, який від  1931-го до 1936 р. був війтом, а опісля солтисом. Це і було причиною  чергової каральної експедиції Корпусу Охорони Пограніча, яку Нагуєвичі  пережили в 1938

У вересні 1939 р. покликано до польського війська близько 20 селян, які при першій же нагорі кинули зброю і повернулись додому. Дмитро Чапля пропав безвісти.

 

Ч А С И   Н І М Е Ц Ь К О Ї   О К У П А Ц І Ї

У липні 1941 року село Івана Франка, разом з усім українським народом приступило до боротьби проти німецького окупанта.

Під час німецької займанщини з Нагуєвич виїхали на примусові роботи до Німеччини коло 40 хлопців і дівчат. Ще 50 осіб примусово рекрутували до так званого "бавдінсту", але з них щонайменше 20 пішли в підпілля. 18 хлопців прийнято до "Дивізії", з яких 11 ще перед присягою повернулись додому. До концтабору в Авшвіці  запроторено  Василя Риб`яка, колишнього комуніста, та Осипа Фридера, члена ОУН,що там і пропав. Від куль гестапівців загинули: Микола Франко,що бувголовою сільської ради під час московської окупації, та Марія Франко, що переховувала 7-х євреїв із Борислава. ЗНагуєвич до Дрогобицького гетто перевезено всіх 70 жидів, а їхнє майно сконфісковано й розпродано.

В останньому році німецької окупації в Нагуєвичах стояв військовий відділ азербайджанців, який, замість протидіяти місцевій сітці ОУН, зав`язав з ними якнайтісніші контакти і співпрацю.

В другій половині 1944 року через Нагуєвичі просунулись десятки тисяч німецького вйська.

Приходив кінець ще одній займанщині, а зі сходу на наші землі сунула ще одна орда москвичів.

 

                                     БИТВА ІМПЕРІЙ ЗА СЕЛО НАГУЄВИЧІ У ЖОВТНІ 1914 р.

 

 Дрогобицький повіт був особливою стратегічною зоною в загарбинькій економічній доктрині Російської імперії стосовно Східної Галичини, яка грунтувалася не стільки на людських ресурсах, скільки на добуванні нафти, озокериту, газу, солі, лісовому масиві Карпат, а також на контролі за стратегічними дорогами, які з'єднували Галичину із столицею імперії Габсбургів. Тривога, породжена російською окупацією (1914-1915) нашого краю, викликана здебільшого численними джерельними звістками про першу появу російської українофобії на рівні державної доктрини щодо місцевого населення, яка за рахунок секретних спецслужб царату чи не вперше принесла в Дрогобицький повіт тюремні висилки до Сибірської губернії, нищення культурних цінностей і, щонайважливіше, блокаду духовно-релігійного надбання українців, засвідчуючи тим самим істинну любов до братського народу.

Важливе значення для підняття бойового духу жителів Дрогобицького повіту мала мобілізація молоді до австрійської армії, яка формувалася за трьома рекрутськими списками: польський піхотний легіон (часто польське стрілецтво), Українські січові стрільці та інші. Останні одні з перших дали відсіч роcійським військам у Дрогобичі, Лішні, Нагуєвичах, Бориславі, Східниці та на горі Кобила.

 
Після невдалої для австрійської армії Галицької операції, що тривала впродовж 5 серпня-13 вересня 1914 р., на Дрогобиччині лінія Фронту серйозно змінилася, австрійські війська в процесі Городоцької битви (5-12 вересня 1914 р.) були розпорошені. З вересня 1914 р. австрійські частини залишили Стрий, а значна їх частина відступила до Дрогобича, Лішні та Нагуєвич, пересуваючись у напрямку Карпат. Інша частина разом із підрозділами Українських січових стрільців відступала до Борислава через Східницю в напрямку с. Кропивник.
 
6 вересня 1914 р. в Дрогобичі розпочалася масова евакуація населення, а 5 вересня хаотичні загони козаків вже захопили соляний завод на Зварицькому передмісті. Люди не встигали на останній потяг, який вирушав з центрального Дрогобицького вокзалу в напрямку Дорожів - Самбір - Перемишль - Краків.
 
Із мемуарів поручника російського генерала Олександра Каледіна Ернеста - Карла - Вольдемара Георгієвича фон Валя дізнаємося про серйозний маневр кінної кавалерpії генерала О. Каледіна в околицях Дрогобича, що суттево пришвидшив час окупації міста та околичних cіл. У згаданих мемуарах подано докладний опис серйозної сутички між ахтирськими гусарами кінноти О. Каледіна (12 армія) і австрійською кавалерійською дивізією разом із УСС, яка відбувалася 6 жовтня 1914 с. Нагуєвичі, де в цей час також перебувала третя група командира УСС Степана Шухевича. Вочевидь, невеликі контрнаступальні операції під Нагуєвичами були зумовлені прагненням австрійського командування відвоювати нафтовий басейн, а також намаганням врятувати ситуацію із тиловою підготовкою до більш стратегічного плану: укріплення оборонних позицій, евакуації людей, реорганізації армії і т.д.
 
У мемуарах Є. Г. Валя досить розлого описано усю серйозність та складність боїв у «Нагуєвицькому котлі», який тривав 6 жовтня 1914 р. Як виявилося, дивізія О. Каледіна зіштовхнулася із австрійською армією на краю лісу між Нагуєвичами та Унятичами в момент, коли деякі частини ахтирських гусарів російської армії почали атакувати в кінному строю невеликі партії австрійської кінноти.
 
При цьому австрійська армія при появі більшої частини 12-1 дивізії О. Каледіна почала активніше вглиб пагорба перпендикулярно до дороги, яка вела до сіл Унятичі та Лішня, натомість росіяни розташувалися з боку села Нагуєвичі, ближче до Радичевого лісу, тобто до лінії Карпат. 3 метою переслідування росіяни відрядили окремі загони кінноти. Згодом росіяни все ж зайняли разом зі штабом О. Каледіна позиції на невеликому межованому пагорбі. 
 
Загалом, військові маневри та серйозні военні котли в околицях сіл Східниця, Кропивник, Верхні Гаї, Борислав, Попелі, Ясениця - Сільна, Уличне, Нагуєвичі, потужний бій на горі Кобила, Залокоть і т.д. були складовою масштабної операції, яка брала початок від битви під Хировом і яка загалом тривала впродовж 11 жовтня - " листопада 1914 р. За цей період периметр австрійської оборони в південно - східній частині фронту пролягав розлогим фронтом, протя ючись також через села Губичі, Доброгостів, Верхні та Нижні Гаї, Голобутів, Добрівляни та ін. У грудні 1914 р. бойові дії на теренах Дрогобиччини остаточно припинилися, а повіт остаточно був окупо ваний російською армією. 

 

Джерело: ""Дрогобиччина- земля Івана Франка". Омелян Твардовський.   

"Дрогобиччина й українська карта у світовій політиці" Юрій Кульчицький

Hosting Ukraine