Орів

В селі Орів було дві церкви, одна "долішня", мурована святої Покрови, де відправлялись Богослужіння в неділі і свята та цілий великий піст. У другій "горішній" церкві, високо на горі, на цвинтарі, між двома потоками, відправляли Богослужіння під час днів тижня,а також давали шлюби і відправляли в останню путь, правилися і приватні Служби Божі. На Великдень з "долішньої" церкви хресним ходом йшов люд до "горішньої" церкви, співаючи воскресних пісень. Похід тривав понад годину, бо між церквами була значна віддаль. Священник починав відправляти парастаси на гробах рідних, потім знову верталися хресним ходом до "долішньої" церкви.

До 1910 року священником був о.Вархоляк. Йому вдавалося поборювати пияцтво. В 1910 р. прийшов до села о.Єронім Моравський, великий патріот, який часто говорив, що не помре доти, поки не дочекається незалежності України. Він також боровся з пияцтвом і добився, щоб закрили дві корчми, але одна ще залишилася аж до розвалу Польщі.

В селі було 15 родин євреїв, які тримали корчми, харчові крамниці, а ще управляли ріллю.

У 1942 р. в селі не було жодної єврейської родини, всіх знищили німці.

Від 1911 року в селі була лише одна 3-класова школа для дітей цілого села. Навчання в школі було можливо провадити лише літом,бо зимою, діти не могли заметами добратися до школи.

В 1922-1923 роках побудували другу школу на так званих "зимівках", а третю школу побудували в 1932-1933 рр. в горішньому кінці. На цей час перша школа була в селі вже 5-класна з 4-ма учителями, а управителем тоді був Андрій Кичун. Він був учителем в селі від 1911 року і деякий час управителем  усіх трьох шкіл. Пізніше школа "за верхом" була вже самостійна триклясівка з управителем Василем Іваненком. Учителем у горішньому кінці був Вартоломей Грималяк і до  помочі йому прийшов другий учитель- поляк Гоблер, великий донощик.

В селі були дві кооперативи, одна з них була біля мурованої церкви. а друга в горішньому кінці. Також була Читальня Просвіти. В 1935-1936 рр. вибудували гарний, мурований Народний Дім.

Село мало досить гарний громадський будинок. Війтом тоді був Іван Дубик з горішнього кінця. При Читальні Просвіти існував аматорський гурток, що давав вистави.

Село було бідне. Батьки не хотіли посилати своїх дітей до школи. Не було за що купити взуття, чи одяг для дітей, але були і такі, що могли дітей відправити на навчання і до міста.  Крім бідаків у селі були заможні господарі. І так, у горішньому кінці жили: Суботак, Дубик, Богун, Шимки; в селі жили: Варагаш, Макасовський, Ямельницький, Мачило. В долішньому кінці: Шимки,в Кичері Марголичі- навіть ця місцевість звалася Марголичівка. "За верхом"були брати Науми, Прохна, М.Дубик. Ці господарі плекали чудові сади, тримали пасіки.

Діти до школи пішки ходили до двох годин.Селяни в селі не мали жодних заробітків, а тому їздили в Борислав продавати молоко, яйця, ягоди, і різного роду овочі та гриби.

Самі вони цього не їли, але мусіли продати, бо це був чи не єдиний дохід. Дуже мала частина людей працювала в Бориславі на фабриках, головно з горішнього кінця, котрим було ближче до Борислава.

Через село пропливала невеличка річка Стинавка. З великими дощами вона забирала хати, поля, і все, що було близько до її берегів.

В 1928 році ця річка забрала пів школи в селі та всі шкільні забудовання. В 1935 і 1936 році вона знову зробила спустошення, забираючи багато хат і поля.

Селяни пішки ходили до Дрогобича на ярмарок, що відбувався у понеділки. День-два наперед вибиралися з хати. Поле обробляли волами та й коровами.

Орів мав досить багато лісу, головно від сторони Трускавця та Доброгостова. Цей ліс звався "Ялиною". Росли там чудові ялиці, смереки та буки, високі та прості. Тепер цього лісу вже нема, весь вирубаний.

Село має чудове положення, здорове повітря і цілющу добру воду. В селі є величезне каміння, буває з величиною хати.  Село має дуже багато потоків: Воронів потік пливе попід самий цвинтар, з другого боку цвинтаря тече другий потік, дальше є Довгий потік, Середній, Сигла, Оровець та ще багато інших. В селі часто зупинялися туристи по 20-30 чоловік на ночівлю, головно тоді, коли йшли на Маківку.

Від 1930 року село мало молодого священника- сотрудника для допомоги отцю Моравському. Сотрудники багато працювали над освітою села. Вони змінювалися що два-три роки. Серед них: о.Василь Хробак, о.В.Дяк, о.Й.Яросевич, о.М.Мацюк та о.Зеленяк. В селі були майже всі українці, крім трьох родин поляків і вони були хрещені в українськійкатолицькій церкві. Через одну з тих родин, директор школи А.Кичун мав великі неприємності через донос.

У 1939 р. через село  переходили озброєні поляки. Хтось із сільських хлопців почав стріляти. Поляки у відповідь постріляли та поранили кілька осіб і спалили кілька хат. Це були перші жертви Другої світової війни.

У 1920 р. в селі була велика польська поліційна станиця, що тортурувала людей. Майже щодня привозили людей в комісаріат та страшно їх били, вимагаючи якихось зізнань.  Так тривало пів року. Часом дружина Кичуна не могла знести  криків катованих людей, влітала до розлючених польських садистів і їх опам`ятовувала.

В Орові побудували середню тап восьмирічну школу, бібліотеку, клуб, лікарню.

 "Горів" — давня назва населеного пункту, котра мала побутування, за народними переказами, до 19 ст. Згідно з легендами топонім має походження через розташування на високогір'ї відносно всієї округи. За іншою версією, в часи татарської навали населений пункт, на місці сучасного Орова, був спалений, тому отримав назву "Погорів" чи "Погорове". Практично до 19 ст. зазначений топонім побутував нарівні з сучасним."Орове" та "Оровзе" польськомовнні варіанти назви села. "Урьове" досить малопоширений варіант назви села. Знаходив побутування в окремих публіцистів діаспори.

 
"Діл" або "Дів" — топонім гірського хребта, який відмежовує сільську долину. Офіційна назва "Орівська скиба" — частина гірської системи Східних Бескидів. Безпосередньо назва "Діл", можливо, походить від слова "вододіл", тобто лінії розмежування річкових басейнів, що звісно прийнятно до гірського хребта. Умовно в селі вирізняють "Ямельницький Діл" та "Зимівський Діл", через сусідство з відповідними населеними пунктами (Ямельниця та Зимівки). "Цюхів" або "Цюхів Верх" — найвища гірська вершина в межах Орова та одна з найвищих вершин Сколівських Бескидів. Вона домінує над північною частиною села. Топонім виник як данина пам'яті дідича (пана) Цюха, який володів полонинами на схилах гори. До речі, досі лісові галявини називаються в цій частині села — "Цюхові кітлини". Крім того, з постаттю Цюха пов'язаний комплекс легенд та народних переказів. 
 
"Горішній (верхній) Кінець" та "Долішній (нижній) Кінець" — головні територіальні одиниці, через розміщення села вздовж річки Стинавки. "Горішній кінець" міститься на півночі села, у високогір'ї, на противагу "Долішньому". "Довгий потік" — значна частина села, урочище, найдовший водний потік в селі, найвіддаленіша група садиб. Приблизна довжина ланцюга садиб сягає 2—2,5 км. "Белаїв". Ще один подібний підпал в тих же часах відбувався і на горі "Белеїв", де також кріпаками-орівчанами було спалено гуральню дідича Белея. Власне від нього походить назва місцевості. "Версоня" — значний за населенням кут села, розташований на схилі Ямельницького Долу, за логікою топонім, напевне, походить від трави "верес" або ж через розміщення на крутих схилах "верхах".
 
"Кілемановець" — частина заселеної території, однойменний потік та боковий гірський хребет. Топонім, згідно з народними тлумаченнями, від прізвища польського (або австрійського) пана Келемана, що володів значними землями в цій місцевості. "Чорногора" — урочище, розташоване на схилах гори Цюхів. "Погар" — топонім у "Горішньому Кінці", пов'язане з подіями татаро-монгольської навали. Згідно з переказами саме тут татари спалили древнє поселення, яке відповідно "погоріло". "Зарубина" — також топонім пов'язаний з татарами. За легендами тут відбулася кривава битва, у якій зарубали багато воїнів — "зарубали татар". "Шевський горбок" — невеликий кут села, поблизу центральної осі поселення, через проживання, за переказами, на 'горбку" шевця виник цей топонім. "Вапнярки" — місцевість з великою кількістю площ з ґрунтом, який містить вапно. Населення використовувало їх для випарювання вапна.
 
"Змули" — розміщене поблизу річки, відповідно до свого роду гідротопонім. Місцевість виникла внаслідок нанесення річкою ґрунту — мулу, що замулював річковий потік. "Соломіне" — частина Зимівків, відзначалося багатими господарствами, які сіяли зернові, від яких було багато соломи. "Орівець" — урочище, розміщується на схилах "Зимівського Долу". Можливо, через пряму відповідність рельєфу урочища до всього Орова утворилося таке сприйняття місцевості, як малої копії всього села. "Гулярня" — урочище на межі Орова і Зимівків, де розміщувалася гуральня. "Гребля" — мікротопонім, до 30-х рр. XX ст. тут була водяна гребля та тартак. До річки Стинавка впадає багато потоків: "Воронів потік" — по один бік цвинтаря, з іншого боку цвинтаря тече другий потік "Безіменний", далі — "Когутів потік", "Довгий потік", "Середній потік", "Широковець", "Покуті", "Оровець", "Килиманівець", та ще багато інших струмків і джерел. Річки і потоки кишіли від форелі. Тепер річка Стинавка майже мертва.
 
Хоча можна побачити поодиноко плаваючу рибину. В Орові є величезні камені. Один з них лежить навпроти мурованої церкви Св. Покрови. Його звуть "Чортів Камінь". Легенда переказує, що чорти пхали цей камінь на церкву, одначе запіяв когут, то вони з ляку і залишили. У краєзнавчому плані вартим уваги є таке речення: "Найбільша зовнішня одиниця Складчастих Карпат — Скибова зона підрозділяється на такі скиби: Берегову, Орівську та інші". Орів має досить багато лісу, переважно з боку Борислава, Трускавця, Стебника, Доброгостова та Уличного — це Міський ліс. Там ростуть чудові ялиці, смереки, буки, граби, високі та просторі. Тепер цього лісу поменшало внаслідок нерішучості наших властей. 
 
Актові джерела XVII ст. засвідчують, що село належало до королівських (державних) маєтків у складі Дрогобицького староства Перемишльської землі Руського воєводства. Дуже цікаим є опис села за люстрацією 1661-1665 рр.: “Те село має 8,5 лану. Будучи в ньому, піддані панщини не відбробляють, а тільки сплачують данину або чинш за всілякі повинності, а також з млина, корчми, котрі вони самі утримують, чотирма частинами сплачують …500 флоринів. До того ж, повинні відвезти три підводи на 10 миль, тобто до Львова чи до Перемишля. Князівський (війтівський) лан звільнений (від податків) згідно з привілеєм Його Милості Короля. Піп на півлану також звільнений за привілеєм Його Милості Короля. У тім селі судяться двором (громадою). Зажинки, обжинки, закіс, укіс – з хліба (господарства). Жодних інших повинностей давати і виконувати не повинні. Сума провену з того села становить 500 флоринів”. Орів за згаданими ознаками дуже відрізнявся від шляхетських, тобто приватновласницьких сіл. Село було на волоському праві, управлялося державним урядником – князем. За люстрацією, князями Орова були шляхтичі Головчаки з Волі Тарнавської. Вони одержали Орів від дрогобицького старости Миколая Даниловича 5.01.1622 р. (королі затверджували надання у 1626 і 1653 рр.).У першій половині XVIII ст. в Орові фіксується інша посада урядника – тивуна.
 
Добре відомою у краєзнавстві є давня історія місцевої церкви, яку досліджував ще М.Драган. За люстрацією 1661-1665 рр., парафія в Орові одержала привілей Яна Казимира 8.10.1660 р., яким за нею закріплювався лан ріллі і звільнення від податків. За візитацією 1764 р., місцева церква мала титул Іоанна Хрестителя і входила до складу Дрогобицького деканату. Тим же роком датується найдавніша згадка парафіяльної школи. З джерел ХІХ ст. відомо, що в селі була церква Воскресіння Христового, збудована 1867 р., роботи невідомого майстра. При ній дерев’яна дзвіниця з написом 1775 р. Дуже цікавою була також дерев’яна дзвіниця при мурованій церкви Покрови. М.Драган опублікував також плани церкви Воскресіння, дзвіниці Покровської церкви та ін. Тепер відома печатка громади села з кінця XVIII ст., на якій зображено пса, що сидить на траві, навпроти – вівця та коза. 
 
Джерело: Культурно-історичний портал "Про село Орів"
Джерело: "Дрогобиччина- земля Івана Франка". Іван Скочиляс.

 

 

 

Hosting Ukraine