Підбуж
Назва, як свідчать старожили, походить від того, що перші поселенці "під буками" відвойовували у гір по схилах клаптики рудої глиняної землі. З іншого переказу дізнаємося, що на схилі гори, з-під якої било джерело з лікувальною водою, стояло поганське чистилище. Тут люди омивалися, пили, тим самим очищалися від гріхів та всякої скверни. Біля чистилища стояв поганський кам’яний божок. Ця місцина називалася Під-божок. Так і постав Підбуж.Велике село Підбуж, як кажуть, згідно з планами австрійської адміністрації мало бути повітовим осередком. В дійсності воно ним не було, хоча мало так званий Повітовий суд, нотаріат і поштовий уряд.
За польської окупації були там три адвокати, два лікарі, аптека, дві українські католицькі церкви, маленький костел, жидівська біжниця (синагога), семикласна школа, Читальня Просвіти, пекарня, районний кооператив, фабрика лимонаду, 25 жидівських крамниць, три українські ресторани, три українські крамниці та три жидівські тартаки з млинами.
Підбуж був осередком так званої збірної громади, до якої належали найближчі села.
В Підбужі була адміністрація довколишніх лісів та парового тартака, що належала барону Лібігу, який по розвалі австрії продав цей маєтокшлезькій фірмі Годуля.
Коли їхати до підбужа зі Сторони, то видно було при жидівському тартаку і млині германа одноповерховий магазин з маленькими віконцями, обведений камінним муром. Старі громадяни Підбужа оповідали, що на тому місці був колись бровар і млин, збудований за часів короля Данила. Про це говорив і старий Герман.
Поляки старалися збільшити польський елемент в Підбужі, вони вибудували "Дом Стшелєцкі" на громадському грунті, але староста не дозволив громаді на її ж грунті збудувати дім для Читальні Просвіти, хоча сам пообіцяв, якщо громадська рада дасть площу під будинок для "стшельцуф".
Парох о.Татомир підтримував українську громаду у боротьбі проти поляків.
Підбуж знаходиться у південній частині Львівської області за 100 км. від обласного центру, за 27 км від районного центру м. Дрогобич, до найближчої залізниці – 25км. – станція Самбір. Сусідує з селами Підмонастирком, Залокотем, Стороною. Частини селища: Горішній Кінець, Попоріз Горбок, Бабино, Гать, Долішній Кінець, Ратай. Мікротопоніми: Ліктик, Кути, Биківець, Маґура, Шипітник, Дерешів, Сторонська Гора, Білий, Припорець, Камінь, За Ставком, Пилипова Гора, Лисий Горбок, Ниви, Загороди, Добрівки, Буньковиця, Потік, Перехрестя. Колись і тепер Підбуж має офіційний герб у вигляді гілки виноградної лози як символу щедрості й багатства.
На території селища знайдено крем’яні знаряддя праці епохи мезоліту, кістки благородного оленя, гієни, печерного ведмедя, носорога. Це засвідчує проживання тут доісторичної людини принаймні в ХІІ-VІІІ тисячоліттях до н.е. За переказами, Підбуж засновано в ХІІІ ст., за ЛОАТП – в 1330 р. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, полюванням. У ХV11 ст. жителі мали повинність возити на королівські солеварні по 150 возів дров на рік. У ХVІІІ ст. село постачало робітників на королівські солеварні. В другій половині ХVІІІ-першій половині ХІХ ст. існувала залізна ґута, 12 залізорудних копалень. Залізну руду доставляли до ґути й жителі сусідніх сіл.
За Австрії, Австро-Угорщини Підбуж розвивався в напрямку перетворення на повітове містечко для цих теренів. Було споруджено приміщення повітового суду, криміналу, поштового уряду, нотаріату. Існувала адміністрація навколишніх лісів, парового тартаку барона Лібіґа. До Першої світової війни проживали 2 тис. 132 особи: 1 тис. 683 українці, 204 поляки, 242 жиди, 6 інших. До 1939 р. чисельність українців збільшилась до 2 тис. 166 осіб, поляків зменшилась до 200 осіб, жидів – до 230 осіб. Наприкінці 2007 р. проживали 3 тис. 133 особи. За СРСР створено Підбузький район з усіма районними органами державної влади і управління. В 1959 р. район ліквідовано й приєднано до Дрогобицького району, створено Підбузьку селищну раду. Землями користувався радгосп Підбузький. Загальна площа земельних угідь – 4 тис. 96 га. Першу читальню Просвіти відкрито в 1881 р. у хаті господаря Пилипа Марича. При читальні був хор, драматичний гурток, бібліотека. Існували осередки товариств Сокіл (засн. в 1905 р.), Просвіти, інших. Нині працює Народний дім. При ньому є народний ансамбль, бібліотека на 30 тис. книг.
Підбуж має автобусне сполучення з обласним, районним центром, з містами Борислав, Трускавець та Самбір, смт.Східниця. Через те, що селище знаходиться на порівняно великій відстані від міст тут створено власну багатогранну інфраструктуру, яка практично повністю забезпечує потреби не тільки селища, а й навколишніх сіл.
Пі́дбуж — селище міського типу (з 1957) у Дрогобицькому районі Львівської області.
Смт. Підбуж Дрогобицького району Львівської області розташоване в мальовничій гірській місцевості неподалік відомих оздоровниць м. Трускавця та смт. Східниці і Батьківщини І.Я.Франка с.Нагуєвичі. На нашій території є запаси мінеральних вод з багатьма цілющими властивостями. Смт. Підбуж – колишній районний центр. Територія Підбузької селищної ради становить 6778 га (смт. Підбуж – 4096 га, с. Сторона – 2682 га).
Смт. Підбуж знаходиться у південній частині Львівської області за 100 км. від обласного центру, за 27 км від районного центру м. Дрогобич, до найближчої залізниці – 25км. – станція Самбір. Сусідує з селами Підмонастирком, Залокотем, Стороною. Частини селища: Горішній Кінець, Попоріз Горбок, Бабино, Гать, Долішній Кінець, Ратай. Мікротопоніми: Ліктик, Кути, Биківець, Маґура, Шипітник, Дерешів, Сторонська Гора, Білий, Припорець, Камінь, За Ставком, Пилипова Гора, Лисий Горбок, Ниви, Загороди, Добрівки, Буньковиця, Потік, Перехрестя. Колись і тепер Підбуж має офіційний герб у вигляді гілки виноградної лози як символу щедрості й багатства.
На території селища знайдено крем’яні знаряддя праці епохи мезоліту, кістки благородного оленя, гієни, печерного ведмедя, носорога. Це засвідчує проживання тут доісторичної людини принаймні в ХІІ-VІІІ тисячоліттях до н.е. За переказами, Підбуж засновано в ХІІІ ст., за ЛОАТП – в 1330 р. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, полюванням. У ХV11 ст. жителі мали повинність возити на королівські солеварні по 150 возів дров на рік. У ХVІІІ ст. село постачало робітників на королівські солеварні. В другій половині ХVІІІ-першій половині ХІХ ст. існувала залізна ґута, 12 залізорудних копалень. Залізну руду доставляли до ґути й жителі сусідніх сіл.
За Австрії, Австро-Угорщини Підбуж розвивався в напрямку перетворення на повітове містечко для цих теренів. Було споруджено приміщення повітового суду, криміналу, поштового уряду, нотаріату. Існувала адміністрація навколишніх лісів, парового тартаку барона Лібіґа. У 1918 р. після розпаду Австро-Угорщини він продав свої посілості чеській фірмі Ґодуля. За Польщі були 3 жидівські тартаки, 3 жидівські млини, 1 пекарня, 1 лимонадний завод, 1 цегельня, 25 жидівських крамниць, 3 українські крамниці, 3 українські ресторани, 1 аптека, 2 лікарі, теренова філія споживчих кооперативів, дитячий садок.
Підбуж має автобусне сполучення з обласним, районним центром, з містами Борислав, Трускавець та Самбір, смт. Східниця. Через те, що селище знаходиться на порівняно великій відстані від міст тут створено власну багатогранну інфраструктуру, яка практично повністю забезпечує потреби не тільки селища, а й навколишніх сіл. Зокрема, на території смт. Підбуж дислокуються КЗ ЛОД Підбузька СШІ Мала академія мистецтв ім. Е.Миська , де навчаються обдаровані діти Львівщини, Підбузький НВК І-ІІІ ступеня, Підбузька районна лікарня (відділення швидкої допомоги, терапевтичне, хірургічне, педіатричне, стоматологічне, пологове відділення, рентген-кабінет), аптека, народний дім, бібліотека, база відпочинку Карпати, Теле-радіо передавальний центр г. Маґура, де встановлено передавачі систем мобільного зв’язку, Підбузький геріатричний пансіонат, Відділення управління водного господарства, Відділення Бориславського РЕМ, Філія ощадного банку, Відділення електрозв’язку Укртелеком, Підбузька місцева пожежна команда, Поштове відділення, відділення Нова пошта, 3 церкви, створено музей народознавства, Підбузьке лісництво Самбірського ДЛГ, Дрогобицьке ДЛГП Галсільліс, АЗС-60 (автозаправка), два цехи по розливу мінеральної води Підбузька і Легенда Карпат, а також ряд об’єктів підприємницької діяльності громадського харчування і торгівлі.
Ведеться активна робота по відновленню в якості професійно-технічного ліцею в смт. Підбуж колишнього Підбузького СПТУ-23 (до 2004 року функціонувало в складі Львівської обласної профтехосвіти), яке короткий час було Підбузькою філією Меденицького професійного ліцею, а на даний час перебуває в користуванні Дрогобицького ДПУ ім. Івана Франка. Підбуж на сторінках американської газети Женева Дейлі Таймс (1944 р.): Відомості про Підбуж подаються у п’ятничному випуску 50, № 62, за 11 серпня 1944 р., американської газети "Geneva Daily Times", яка виходила на теренах штатів Онтаріо, Нью-Йорк та ін. впродовж 1911—1955 р. У повідомленні про хроніку подій Другої світової війни на східному фронті, мовиться, що (далі оригінал тексту англійською мовою): "In the oil country of the Carpathian foothills, at the southern end of the long front, toe Russians took Podbuz, 11 miles southeast of the captured oil center of Drohobycz and only 71 miles from the Czeehoslovakian border. Forty other settlements in the rich oil fields were liberated".
"У нафтовому селі передгір’я Карпат, на південному кінці довгого фронту, росіяни (червона армія) взяла Підбуж, який розташований 11 миль на південний схід від нафтового центру Дрогобича, та лише 71 милю від чехословацького кордону. Інші сорок населених пунктів, розташованих в долинах багатих нафтових родовищ, також були звільнені". Незважаючи на те, що американські журналісти помилково віднесли Підбуж до когорти населених пунктів Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну. Проте, все таки цікавим виглядає наявність інформації про Підбуж періоду Другої світової війни на шпальтах однієї із американських газет середини XX ст.
Джерело: "Дрогобиччина- земля Івана Франка". Йосиф Клисяк.
