Солонсько

Село Солонсько згадується у грамоті 20 серпня 1409 р. як Солоний Брод, коли Король Владислав ІІ Ягайло подарував сусідні села Почаєвичі та Гаї Верхні й Нижні Дрогобицького повіту Станіславові Коритку з правом спадкоємства.

Село Солонсько засноване у 30-40 рр. XVII ст. в долині річки Дністер. Порівняно з навколишніми селами, виникло найпізніше, в зв`язку з рельєфом місцевості. Є залишки великих валів, які будували для оборони перед нападом ворожих орд. В лісі збереглась назва "Торговище", що вказує на те, що колись у цьому місці бували ярмарки. Це містечко по переказах називали Солонко. Воно було знищене при нападі татарських орд. Внизу під горою, колись було солоне озеро, яке згодом висохло, а на його місці утворилось кілька ставків та річка Ріпчанка. Вода в річці і ставках була солоною, село стали називати Солонсько.

З розповідей жителів села: понад 200 р. тому, тут жив пан Дульський, власник фільварків, лісів і полів в селах Довге, Опарі, Солонсько.У Солонську, на території теперішнього складу,збудували панський будинок.

В 1780 р. під час приходу Дульського, у Солонську нараховувалось до 15 халуп. Всім поселенцям поміщик виділяв наділи під забудову, а старі халупи, попередивши мешканців, спалив. Дульський, по нижній частині (зі сторони Народного дому) розділив кожному на будову подвір`я наділи по 20 мшириною і довжиною аж до Михайлевицького лісу. Річка Тисмениця, не обведена земляним валом, приносила великі збитки. Тому п.Дульський наказав викопати рів для стоку води в сторону Опарів. Рів викопали за одну ніч. Поле після цього назвали "за окопом", або "за перекопом". Кожному господареві пан виділив 0, 55 га землі (20 моргів).

Селяни жили в невеличких халупках разом з худобою, працювали 5-6 днів на тиждень. Напівголодні пішки ходили в Борислав, купляти нафту для  світла. Селян били, за найменшу провину садили в холодну. У свій час пан Дульський говорив: "все що я маю тут- то є рукав від кожуха, а сам кожух в Росії". Чи Дульський купив цю місцевість, чи був обдарований високою ласкою якогось із державних чиновників- невідомо. По давніх переказах, граф отруївся.

Після смерті графа Дульського панування перейшло до графа Скарбика. Сам граф жив у Дроговижі і майже ніколи не навідувався до свого маєтку, віддавши його в оренду іншим. Дітей у Скарбика не було, тому перед смертю граф заповів всі маєтки перевести на утримання сирітського будинку в Дроговижі.

Заселення території здійснювалося приїжджими втікачами. Ліс викорчовували, будували хатини, розчищали місце під городи. Село заселене, переважно жителями навколишніх сіл: Вороблевич, Довгого, Опарів, Липовець. Прізвища- Хамчин, Владика, Пилат- з Вороблевич, Табачинський, Гариляк- з Довгого, Осередчук- з Опарів, Чіп- з Липовець,Бойко- з Карпат, Білик- втікачі з Закарпаття. Прізвища давались по характеру і нахилу людини, її звичках.

Село поділялося на 3 частини: "Кирики"- належали Кирику, який став родоначальникомнинішніх Кириків. "Мала Гора"- була заселенаще до гайдуків. Там було 3 старих будинки під соломою, по переказах Головатого, Осередчука, Петречка. За австрії в Солонську знаходилось мадярське військо. Від нього в селі залишились нащадки на "Кириках" і "Малій горі".

"Велика гора" раніше називалася- "Лиса гора" через відсутність на ній будинків. Вона була заселена тільки поляками 1845 р. "Долина" і "Личаків" заселялися за Дульського, пізніше тут збудували кузні, корчми і тартак. Після скасування панщини на кінець 1848 р. у селі було 52 будинки. В цей час на західній Україні починає розвиватисякапіталізм, виникають промислові підприємства. У 1870 р. в селі побудована гуральня, яка згоріла внаслідок пожежі 1915 р. як і половина села. В селі було 3 кузні.

У 1880 р.у Солонську нараховувалось 99 будинків, 574 жителів, з них 180 поляків, 372-українці, 22 євреї. Були і корчми. Перша стояла на місці хати Романа Галайка. По переказу Бойка Миколи: " У Великодню п`ятницю їхав священникдо церкви зі Святими Дарами, а в  цей час у корчмі танцювали. За таке богохульство священник прокляв їх, корчма провалилася під землю. На її місці утворилася велика яма, яку селяни з часом завезли землею". Друга корчма стояла на місці, де зараз хата Шваничака Антона. Корчму орендували євреї графа Бельського з Рихтич. У 1915 р. корчма згоріла. Третя корчма стояла при дорозі з правої сторони, де був заїзд на ферму, також згоріла.

У Солонську випалювали цеглу у невеликій кількості, для потреб місцевих жителів. Один раз в тиждньдо села з Дрогобичапривозили різні товари. Торгували з підвод безземельні селяни, які через скруту мусіли виїхати до Америки.

Після закінчення Першої світової війни на західно-українських землях встановлюється польськепанування.

З перших днів населення протестує проти призову в польську армію та виборів до польської влади, але революційного піднесення в селі не було.

1939 р.- возз`єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР. Польсько-німецька війна 1939 р., початок радянсько-німецької війни, відступ Червоної  Армії, окупація німецькими військами, голод 1942 р.- все це наклало свій відбиток на село та жителів.

6 серпня 1944 р.село залишили німецькі війська і прийшла Червона Армія. Селяни брали участь у підпільній боротьбі проти нової влади.

В 1946 р.. під час операції "Вісла" солонських поляків переселено на територію Польщі, а у селі з`явилися лемки: Шубан, Гарайда, Гіряк, Ковалик, Івасечко, Яворський, Нестор та інші.

З 1945 р.було зорганізовано радянське господарство, яким керував Юрів з Дрогобича. У 1948 р. в селі пройшла колективізація (розкуркулення).

В 1950 р. із села виселено багато сімей на Сибір. Багато з них не повернулися додому.

У 1950 р. колгосп імені Хрущова об`єднали з колгоспом ім.Шевченка с.Михайлевичі, колгоспом "Комсомолець" с.Далява, колгоспом "Червона зірка" с.Почаєвичі і тоді цей колгосп став називатися імені Леніна. У цьому ж році приєднався колгосп імені Кірова с.Раневичі, а у 1960 р. об`єднався з колгоспом "Перемога" с.Болехівці та отримав назву "Нове життя", керівник Яворський.

У 1962 р. у селі розпочато будівництво нової школи,, нової ферми, пізніше будинків для спеціалістів села, які потребували житла.

В 1968 р. будують будинки в районі тартаку, а у 1990 р.- цегельний завод.

 

 

 

Джерело: Вікіпедія.

Hosting Ukraine