Початок села Сторона дуже давній, а свідками старовини є старенька дерев`яна церква Благовіщення Божої Матері, яка з початком розбудовування села була матірньою, а в XVI ст. через розбудову долішнього кінця стала дочірньою. Село розбудовувалося з горішнього кінця в долішній. Його початки були на горі Ковтані, над малим потічком, що зветься Тисовець. На згаданій горі під лісом, що зветься Запуст, була маленька парафія з грунтом, що сусідувала з малим фільварком предків панства Левицьких. За переказом першим священником в Стороні був отець Нащочич. З переказу автор довідався, що Нащочич був монахом в селі Монастирець, і тому, що він відсторонився від монашого чину, його називали відсторонником, а обійнявши парафію на горі Ковтава без офіційної назви, це село прийняло назву Сторона,бо, мовляв, має священника сторонного. Інша легенда говорить, що Сторона походить від сторонніх людей, які в той час скривалися перед татарами в карпатських лісах. Село простяглося до 7 кілометрів до сьогоднішніх границь Підбужа, який, за переказом, розбудовувався пізніше. З матеріальних документів, які зберігалися в громаді і були переховувані в родині Левицьких, а коли цієї родини не стало в селі, всі документи були переховувані у війта і водночас дяка, який служив громаді повних 60 літ. Покійний війт Клисяк, на підставі цих документів стверджував, що є згадка, що граф Смолявський дістав у посідання Сторону з фільварком по середині цього ж села. Цей фільварок продав Смолявський баронові Гутманові, який віддав єврейським орендарям до вжитку.
Сторона в давнину належала до Самбірського повіту, за Австрії її приділено до Дрогобича. Територія цього села розмірно велика. Його довжина більше 7-ми кілометрів, ширина з лісами 8 км.250 м. Великі ліси, що нимогороджене се6ло, були власністю селян. Австрія відібрала ліси від селян, бо не заплатили наложену контрибуцію, якої зажадала австрійськавлада від бідних неграмотних селян.Удержавлені ліси, коло 4 000 га, австрійський цісар продав чеському баронові Лібігові за дуже низьку, смішну ціну, бо кожнийморг по 2 корони. Це діялося в 1848-1849 рр., коли наші селяни, обідрані панщиною, не були спроможні заплатити наложену їм контрибуцію.
На початкуXVI століття, громадяни побудували на середині села новувелику дерев`яну церкву Святого Миколая, яка стала матірньою, а маленька стара, що була побудована на горі Ковтаві на початку розбудови села, залишилась дочірньою. Про старовинність церковці Благовіщення, свідчать на цвинтарі кілька надгробних каменів, а в бабинці одна витерта камінна плита, на якій слабо виднів нерозшифрований напис, але роки над написом можна було прочитати: числа були римські ДАЛІ БУДЕ...
КУЛЬТУРА СЕЛА
Першу школу відкрито в 1886 р. у приміщенні панського фільварку, який громада купила в барона Ґутмана. До Першої світової війни існувала початкова школа на 2 класи, згодом розширена до 7-класної. Протягом 50 р. у ній вчителював подвижник шкільної освіти і народної просвіти Атанасій Томашек (похований у 1945 р. в Підбужі). Нині працює школа І-ІІ ступенів: 39 вчителів, 8 технічних працівників, 203 учні. У школі створено музейну кімнату з історії села на 35 експонатів.
У 1895 р. споруджено дім для читальні "Просвіти", громадської канцелярії, громадського шпихліру, тимчасового утримання під арештом порушників. У 1897 р. через москвофільські погляди священика замість читальні Просвіти відкрито читальню москвофільського товариства ім. М.Качковського. Проіснувала до 1914 р., коли австрійська влада запроторила її керівників і активістів до концтабору в Талєрґофі (Австрія).
Першу читальню "Просвіти" відкрито в цьому приміщенні в 1914 р. після початку Першої світової війни. При читальні був хор, драматичний гурток, бібліотека. Після проголошення ЗУНР 79 молодих хлопців, у т.ч. 3 малолітні, добровільно зголосилися служити в УГА. До 1939 р. існували осередки товариств "Просвіта", "Сільський господар", інших. Нині працює Народний дім. При ньому є бібліотека на 15 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, 9 продуктових і промислових крамниць. Є сакральні споруди XVIII-XIX ст.ст.
РЕЛІГІЯ СЕЛА
Перша згадка про церкву належить до 1507 р. В 1561 р. церкві надано ерекційну грамоту. Згодом польські королі Ян Казимир, Август ІІ надали церкві привілеї. У 1782 р. (за іншими джерелами в 1761 або 1769 р.) споруджено другу дерев’яну церкву. В 1872 р. замість неї споруджено (чи відновлено і добудовано стару) третю дерев’яну церкву Святого Миколи. У 1910 р. за проектом львівського архітектора Василя Нагірного споруджено четверту, кам’яну церкву Святого Миколи УГКЦ, нині УПЦ КП. При церкві був колись і є нині церковний хор. Є парафільний дім для священика. Протягом 1963-1989 рр. стояла закрита. 1 тис. 200 віруючих.
У 1660 р. споруджено ще одну дерев’яну церкву. В 1738 р. над бабинцем на емпорі церкви зведено каплицю. У 1830 р. замість неї споруджено другу дерев’яну церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ. При церкві був колись і є нині церковний хор. Був парафіяльний дім для священика. Православні УПЦ (МП): 5 віруючих. Інші віровизнання (баптисти): 23 віруючі. 9 каплиць. 8 придорожних хрестів. Храмові празники в с. Сторона – на свято Благовіщення 7 квітня, на свято Перенесення мощів святого Миколая 22 травня.
Прапор
Квадратне полотнище, що складається з 3 рівновеликих вертикальних смуг — синьої, жовтої та синьої, на середній жовтій — два стилізовані сині грона винограду з зеленими хвостиками. На даному полотнищі розміщений виноградний кущ, який є символом щедрості й багатства та дві сині смуги, що уособлюють дві річки — Бистрицю і Сторонявку. На прапорі зображені два грона, які вказують на 2 населені пункти, підпорядковані селищній раді, тобто Підбуж та Сторону.
Герб
У золотому полі, на зеленому пагорбі, зелена виноградна лоза з листочками і синіми гронами. Герб вписано у декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення. Зображення виноградного куща з ґронами виступало на печатці селища (на той час — містечка Дрогобицького повіту Королівства Галичини) ще в 1870-х рр., про що свідчать матеріали колекції документів відомого галицького краєзнавця XIX століття Антонія Шнайдера.
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
Всени 1915 року зі сторони Нагуєвич почався бій. Розповідали, що дуже гриміло, і люди голосили,що йдуть москалі. Люди дуже боялись приходу москалів, які начебто мали всіх різати, але не знали куди тікати. По горах теж були війська. Бій розгорнувся за селом. Австрійські вояки мали лінію оборони під горою Лазки, російські перебували на відкритому місці. Бій тривав два дні, перейшов у рукопашний. Крик поранених було чути аж в сусідньому селі. Після бою в лісі залишилось чимало зброї і спорядження. Селяни підбирали її і переховували, бо часи ще довго були неспокійні. Одного 12-річного хлопчика ледве не повісили російські вояки, коли він бавився у хаті підібраним карабіном.
Судячи з розповідей, обидві воюючі сторони займались ґвалтом, розбоєм і мародерством. В сусідніх Нагуєвичах цим займались угорці, або мадяри, що воювали в лавах австрійської армії. Гвалтували жінок, калічили чоловіків, забирали майно, повісили кількох людей. Місцеві були шоковані. Серед них було чимало москвофілів. До Талергофу потрапив священик Михайло Єднакий разом із сім’єю. Війна принесла з собою тиф. Моя бабуся ледь не померла від нього. В Урожі, до речі, російських солдатів не було. Страшні очікування не підтвердились.
Осінню 1914 р, на свято Покрови, заїхали в село російські козаки, а між ними багато черкесів, які перевертали село, як кажуть,догори корінням. Їхня поведінка заставила жінок і дівчат не виходити з хати навіть на подвір’я. Насильного гвалтування жінок та дівчат вони доконували навіть білими днями…За два тижні їхнього побуту мерзавці залишили село без курей, гусей,баранів, телят та вівса і сіна для худоби. Але 17 жовтня почалось справжнє пекло. Село Сторона опинилось між двома фронтами. Горішній кінець села було евакуйовано. Відбувалось щось незрозуміле. Замість стріляти по росіянах чеська артилерія раптом почала стріляти по мадярських військах. Жертвами боїв стало понад 600 чоловік, в тому числі місцевих селян. Люди самі поховали вбитих на горі. У 1916 році австрійська влада зробила цвинтар в Підбужі, на якому перепоховала солдатів, радянська влада ще в 50-х роках, зробила на тому місці склад техніки. То був не лише австрійський цвинтар, поруч були давніші цвинтарі, де були поховані українці, поляки і євреї, а також солдати НКВД. Останніх викопали і поховали у братській могилі посеред парку, яка, звісно, збереглась, на відміну від могил повстанців.
Йосиф Клисяк, мешканець села пережив усі ті жахіття в рідному селі...Коли була проголошена ЗУНР із села Сторонна в армію записались 79 добровольців, серед них і 15 річний Йосип. За Україну загинули мої родичі, бійці ЗУНР Пагутяки, Петрущаки і Сеники. А тим часом села готувались себе захищати, вже від поляків. Селяни викопали заховану зброю – щось 50 крісів і один скоростріл і вчились стріляти. 14 листопада 1918 року в Сторону прийшла звістка, що з Борислава на відібраних у селян конях в напрямку Польщі вирушив загін польських легіонерів. Всі села вирішили не пропустити їх. Сторонські хлопці мали зброю, але були недосвідчені. Вони пішли до Урожа до Василя Петрущака за порадою. В Урожі теж знайшлись добровольці, з косами , сокирами і вилами. Петрущак порадив їм чатувати не на дорозі, а в горах. Бориславських батярів, як їх називали, перестріли в лісі біля дороги з Підбужа на Самбір, і після двогодинного бою частково постріляли, і відібрали коней. Решта втекла пішо. Коні їм важливіші були, ніж легіонери. Коней повернули власникам.
Наприкінці листопада в Сторону з Дрогобича прибув колишній посол соціаліст Семен Вітик, який усім розповідав, що поміщицьку землю треба націоналізувати, а війська Українська Республіка не потребує, їй вистачить міліції. Останнє так розлютило селян, що вони прогнали дрогобицького пацифіста.
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
Війна торкнулась 8 родин євреїв, що мешкали в Урожі. Хтось намагався їх врятувати, як-от війт Василь Петрущак, що мешкав на хуторі Глинне, а хтось видавав гітлерівцям. В єврейських хатах досі живуть українські сусіди. Друга світова зробила галицьке село моноетнічним. Залишились лише сліди в лексиці, кухні, побуті, та поруйновані дощенту польські та єврейські святині – храми і цвинтарі. Друга світова війна – це вивезені до Німеччини юнаки і дівчата,багато з них повернулось після війни. Друга світова війна – це контрибуції від окупанта, які лягали тяжким тягарем на плечі селян. У 1942 році в неділю люди виходили на луки і паслися в молодій траві, вишукуючи щавель чи якісь їстівні рослини. Вони не мали сили навіть піти до церкви. Бог їх наче покинув.
Східна Україна мусить зрозуміти, що Західна Україна не відчувала й не відчуває жодного патріотичного піднесення від радянських монументів, фронтових пісень, парадів перемоги, орденів. Вона все це толерантно сприймала, не більше. Наші діди воювали проти Сталіна і проти Гітлера. Мені здається, що двох світових воєн не було. Була одна, Сорокалітня війна в Галичині, коли одні окупанти приходили на зміну іншим, один терор змінював інший, і вся агресія була спрямована на людей, що мешкали тут з діда-прадіда, й ніколи не мали іншої землі.
Джерело: Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника.
Джерело: Галина Пагутяк "Приватна історія війни"
