Ступниця

 Село дістало назву від того, що через нього проходив соляний шлях і до нього "вступали" купці та різні торгові люди.За іншою оповідкою, воно дістало назву від якогось виду заняття, пов’язаного з виплавкою металу. Від дій "топити, стопити" виникло причинно-наслідкове означення місця, де ковалі "стоплювали" метал. Городище в Ступниці розташоване на високому мисоподібному підвищенні правого берега р. Бистриці, правої притоки Дністра. На стрілці мису В. Кобільник у 30-х рр. докладно локалізував дитинець округлої в плані форми (розміри 170×180 м), який з північного, західного та південного боків захищений стрімкими схилами, а з напільного, східного, боку – оборонним рубежем. Останні репрезентують земляний вал висотою 4–9 м і шириною підніжжя 15–31 м та рів глибиною 1 м та віддаллю між берегами 2–10 м. Зі сходу до дитинця прилягав посад, оточений з південно-східного боку валом та ровом; аналогічні укріплення збереглись і з його південно-західної сторони. Загальна площа території, охопленої укріпленнями, становить близько 20 га. Городище має досить вузькі часові рамки – друга половина/кінець Х ст. – кінець ХІ ст., хоча припускається його функціонування ще в ХІІ–ХІІІ ст.

Руський період цього поселення в свій час досліджував безпосередньо у Ступниці Михайло Грушевський від наукового товариства ім. Т.Шевченка, яке організував у Львові. Він опублікував дуже великий об’єм документів до історії Ступниці. Зокрема М. Грушевський першим опублікував докладний опис з люстрацією Дрогобицького староства 1568 р. Далі, співпрацюючи, а часто різко дискутуючи безпосередньо на розкопках з відомим львівським археологом – дослідником Галичини Ісидором Шараневичем (директор Львівського Старопігійського інституту, який керував в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. багатьма археологічними розкопками, в т.ч. і в Ступниці), у Ступниці було знайдено печатку сина Ярослава Мудрого Ігоря Ярославовича. Це була свинцева печатка, підвішена до якогось пергаментного документу, який, на жаль, не зберігся, як і сама печатка.
 
Ця печатка була опублікована у статті М. Грушевського Печатка з Ступниці під Самбором на сторінках Записок Наукового Товариства ім. Шевченка і вона, як археологічний артефакт, чітко датує об’єкт. Городище в Ступниці розташоване на високому мисоподібному підвищенні правого берега р. Бистриці, правої притоки Дністра. На стрілці мису В. Кобільник у 30-х рр. докладно локалізував дитинець округлої в плані форми (розміри 170×180 м), який з північного, західного та південного боків захищений стрімкими схилами, а з напільного, східного, боку – оборонним рубежем. Останні репрезентують земляний вал висотою 4–9 м і шириною підніжжя 15–31 м та рів глибиною 1 м та віддаллю між берегами 2–10 м. Зі сходу до дитинця прилягав посад, оточений з південно-східного боку валом та ровом; аналогічні укріплення збереглись і з його південно-західної сторони. Загальна площа території, охопленої укріпленнями, становить близько 20 га. Городище має досить вузькі часові рамки – друга половина/кінець Х ст. – кінець ХІ ст., хоча припускається його функціонування ще в ХІІ–ХІІІ ст.
 
Хорошим хронологічним індикатором Ступниці в княжу добу є свинцева печатка‑булла діаметром 30–31 мм, випадково виявлена в 1895 р., яка, можливо, походить з теренів самого городища. На ній з одного боку зображено чоловіче погруддя в короні, царському одязі та з хрестом біля правого плеча, а з іншого – напис грецькою мовою Господи, поможи рабу Твоєму Костянтинові. Під час археологічних розвідок 2012 р., проведених командою дослідників на Ступницькому городищі (за участі професора Леоніда Тимошкна та консультанта Івана Бохонка), на його дитинці виявлено S-подібний зооморфний бронзовий гак – елемент поясного набору Х–ХІІІ ст.-передано у фонди Музею Дрогобиччина, який має аналогії й на інших пам’ятках Русі, наприклад, Новгород, Заславль під Мінськом, Пекарі на Середньому Подніпров’ї, але переважно характерний для старожитностей балтського і прибалтійсько-фінського кола.
 
Наприкінці ХІV ст. Ступниця стала осідком волоського воєводи Джурджа (Дзурдзи), якому Владислав Опольський у 1377 р. надав села Новошичі та Ступницю in districtu Samboriensi. На значний суспільно політичний статус Джурджа зі Ступниці вказує акт 1392 р., коли він, поряд з Яном із Тарнова, Гербуртом із Мельштина, Васьком Бибельським та іншими, засвідчив угоду Спитка з Мельштина та Сенька Дяка. У 1414 р. згадуються сини Джурджа зі Ступниці – Іван і Климент, у яких Владислав ІІ Ягайло відібрав солтиський млин і взамін надав цим шляхтичам монастир Городище. Зауважимо, що більшість дослідників вважають воєводу Дзурдзу засновником роду Стіпницьких.
 
Джерело : "Нариси з історії древньої Ступниці" Богдан Лазорак
Hosting Ukraine